спирається на християнсько-світоглядні категорії.

Реальність є взаємодією 3х світів: макрокосм., мікрокосм.(людини),

символічного світу (Біблія).

Кожен світ є єдністю 2х натур : видимої (зовнішньої) та невидимої

(внутрішньої).

Макрокосм – світ речей і явищ + Бог.

Мікрокосм – людина тілесна + людина духовна.

Біблія – образність символів + розшифровка.

Заклик: “пізнай себе” – свою духовну сутність через віру і любов – таким

чином досягається щастя. Щастя – не в матеріальному задоволенні, а в

пізнанні і праці за свїми здібностями.

3 етапи самопізнання та пізнання:

- пізнання себе як самовласного буття

- як суспільної істоти

- як буття, що створене за образом і подобою Божою.

Основні лінії:

- антеізм (“сродність” людині усього світу)

- екзистенціальність (орієнтованість на неповторне в своїй

окремості людське існування, плюралістичність і в одночас

діалогічна гармонійність реальності)

- кордоцентризм (все ідде від серця)

Засновник класичної української філософії.

70. Філософські мотиви в творчості Т.Г. Шевченка.

Ф. Шевченка – глибоко індивідуальна, особиста і разом з тим грунтується на

національній ідеї українського народу, його ментальності. Ф. Ш. Виростає з

конкретно-узагального ставлення до віри, любові і нації. З любові до

України виникає ф. Пробудження людської гідності, сили протесту і

бунтарства.

Вінець творчості – уславлення свободи, першої і неодмінної умови

людського добробутя і щастя.

Творчість Шевченка – поетично-сиволічно-образна, тобто буквально не

тлумачна.

Україна постає в двох вимірах : як певна соціальна спільність, що

реально втілена в історичній дійсності сьогодення; а також як духовно

ідеальна спільність нашої минувщини, що має відродитись в прийдешньому.

Шевченків бунт заперечує певну несправедливу соціально-економічну

реальність з її порядком, законами, і т.п.; проте це заперечення не ставить

метою утвердження якогось іншого порядку. У творах немає ніякої програми

перетворення суспільного буття. І деальне царство є царством творчого

людського духу, а не букви.

Не можна сказати, що Шевченко був атеїстом, але відкидав з

християнської релігії все те, що заважає вільному розвитку особистості,

перешкоджає задоволенню внутрішніх потреб людини. Проти зловживання

релігією з політичною метою, релігійних війн, інквізиції.

У всій своїй творчості Шевченко постає як екзістенціальний

антеїстичний і кордоцентричний мислитель.

71. Ідеї суспільного прогресу І. Франка, Л. Українки, М. Драгоманова.

Михайло Драгоманов (1841-1895) – мислитель, історик та етнограф.

Центральне у світоглядній позиції – ідея поступу, спрямованого на

здійснення ідеалів лібералізму та соціалізму. Соціалістичний ідеал –

добровільна організація гармонійно розвинутих особистостей, анархістськє

суспільство, шлях – федералізм. Байдужий до національно-політичної

самостійності України.

Мислитель позитивістсько-натуралістичного плану, скептик, навіть атеіст.

Іван Франко (1856-1916)

Всебічно розробляє тему праці і трудової моралі. В центрі філософії –

людина, основний закон людяності – праця; це єдине, що здатне творити і

вдосконалювати людську душу.

Соціаліст, але не приймав ідеї диктатури пролетаріату і класової боротьби.

Соціалістичні переконання базуються на загальнолюдських, а не на класових

цінностях.

Держава не повинна існувати, шлях до соціалізму – “народне відродження”

через культурну та освітницьку діяльність.

Раціоналіст, підтримувава еволюційну теорію.

Леся Українка (Лариса Косач) (1871-1913)

Романтично-екзистенціальна спрямованість.

Міфологічно-антеїстична ідея органічної зрощеності людини з природою,

антропологічної наповненості природи.Оспівування ліризму української душі і

драми її релізації.

Будує філософію синтезу вічних проблем і сучасних запитів.

72. Філософські аспекти історичної концепції М. Грушевського.

М. Грушевський репрезентував зовсім новий, вищий щабель національно-

суспільної думки. І хоча він вважається народником (вважав народ основним

чинником історичного прогресу), зі старим народництвом його пов’язувала

хіба що віра у доленосне призначення народу. Всі інші сторони світогляду М.

Грушевського відчутно відрізнялися від класичних поглядів народників.

І у ставленні до еліти М. Грушевський був куди гнучкіший за традиційне

народництво. Для нього історичні постаті князів, бояр, шляхти – не

потенційні зрадники свого народу, а діячі, що відіграли позитивну роль у

певний проміжок часу. Показовою є взагалі оцінка М. Грушевським знакових

фігур національної історії козацької доби. І. Виговський – вірний

послідовник політики Б. Хмельницького. П. Дорошенку він явно симпатизує,

причому в «Ілюстрованій історії...» підкреслюється саме його свідоме

самостійництво. Натомість негативна характеристика дається І.

Брюховецькому, Д. Многогрішному та І. Самойловичу за їхні проросійські

настрої.

Дуже велике значення Грушевський надавав постаті Б. Хмельницького. За

загального скепсису до постаті гетьмана, Грушевський вважав, що Б.Х.

спромігся зробити набагато більшо, ніж будь-хто на його місці, і що

успішний ісход війни був в дуже ведикій мірі заслугою гетьмана. Навіть

І.Мазепу Грушевський вважав лише продовжувачем політики Хмельницького щодо

незалежності України.

Великою заслугою Грушевського є “українізація” Київської Русі. Він довів

“українськість” багатьох земель Київської Русі (київське, чернигівське,

галицько-волинськє князівства, полєсьє), та навіть змусив російських

істориків визнати його правоту.

73. Основные направления развития российской философии 2-й пловины 19 ст.

Общая характеристика.

Вторая половина XIX века:

Западники-материалисты В.Г. Белинский (1811 - 1848). А.И. Герцен (1812 -

1870), Огарев, Н.Г. Чернышевский (1828 - 1889), Н.А. Добролюбов (1836 -

1861), Д.И. Писарев (1840 - 1868). Они являлись не только философскими

теоретиками, но и идеологами русской революционной демократии. Русские

философы прошли поучительную школу немецкой классической философии и

Французского просвещения. После глубокого увлечения гегельянством русские

философы повернулась в сторону материализмама (не без помощи Феербаха),

стремясь однако сохранить диалектичность. Они обосновали принцип единства

сознания и бытия, первичность материи по отношению к сознанию, идею о том,

что сознание есть свойство не всей, а только высокоорганизованной материи -

мозга. Критика церкви.

Герцен. Основоположник народничества. Единство бытия и мышления, природа

существует независимо от человека, а законы мышления есть отражение законов

бытия. Старался найти метод познания, является единством опыта и умозрения.

В философской истории - проблема общественного закона, который есть

сочетание стихийного хода истории (бессознательная жизнь народа) и

сознательная деятельность индивидов. Человек есть венец творения, сознание

человека не вне природы, а разумение о себе. Ценность личности в разумном

и нравственном деянии. Личность создается средой и событиями, а последние

несут на себе ее отпечаток. Разочарован в западном социальном перевороте,

идея русского крестьянского социализма. Сельская община есть зачаток

социализма, а русский вопрос заключается в вопросе о крепостном праве.

Природа и человеческая история вечно и непрерывно изменяются, они течение,

прелив, движение, причем движение происходит посредством борьбы 2

противоположных тенденций: возникновения и разрушения. Развитие идет через

противоречия, борьбу нового со старым, отрицанием отжившего нарождающимся.

Огарев. Материалист и атеист. Критика церкви как рабского страха,

разработка общинного социализма, признание важной роли экономического

фактора в историческом процессе.

Белинский. Идеи необходимости прогресса, буржуазные порядки более

прогрессивны, поэтому об отмене патриархизма на Руси. Приветствуя

социальный уклад в обществе, скептически относился к реформистским проектам

западных социалистов, говорил, что в новое время не обойдется без крови,

однако народная революция в России произойдет не скоро. При этом обращался

к идеалам первоначального христианства. В искусстве - реализм и приближение

его к народу.

Чернышевский (его школа - Добролюбов, Писарев, Шелгунов). В природе, по

Чернышевскому, нечего искать идей: в ней лишь разно оформленная материя с

разнородными качествами, в результате столкновения которых и начинается

жизнь природы. Неуничтожимость материи и ее связь с пространством и

временем. Человек - природное существо, его организм един, а сознание есть

проявление материальной субстанции. Антропологический принцип. Философия

Чернышевского монистична и направлена против дуализма. Идеи классовой

борьбы, неизбежности социальных революций, утопический социализм. Новая

революционная мораль - приверженность идеалам революции, борьба. Реальная

красота действительности. Критерии красоты социально-культурно

обусловлены.

60 - 70 гг. складывается народничество, идея прихода к социализму, минуя

капитализм. Признание самобытности России. (Лавров, Бакунин, Ткачев,

Михайловский, Мечников).

Михайловский. Субъективный метод в социологии. Априорное конструирование

идеального общества с целью полного саморазвития каждой личности.

Рассмотрение социальных процессов с точки зрения двуединой правды - правды-

истины и правды-справедливости. Имеется в виду оценка общественных событий

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32