условие, а не сущность, условие возникновения психики, а не самая психика.

Вместе с Гельвецием и Гольбахом Дидро обосновывает учение о решающей

роли среды для формирования личности. Он считает, что сознательное

преобразование окружающей среды есть главным условием улучшения человека,

общества. Поэтому сознание законодателей Дидро оценивал как решающий фактор

общественного прогресса. Опираясь на теорию "общественного соглашения", он

активно доказывает право народа физической силой изменять систему

государственного устройства общества

Материалистическое решение вопроса об отношении сознания к материи,

обусловили сенсуалистическую трактовку познавательного процесса.

Испточником всех знаний материалисты считали ощущения, порождаемые в

человеке воздействием материальных предметов на его органы чувств.

Признание подобия мира и человеческой жизнедеятельности предопределяет

гносеологический оптимизм материализма в XVIII в. Его представители

убеждены в неограниченности познавательных возможностей человека.

57. Німецька класична філософія. Загальна характеристика.

Представники: І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фейербах.

Кін. 18-1а половина 19 стор.

Суттєві риси та принципи:

1) розуміння ролі філософії в історії людства і світової культури;

філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність,

предмет філософії – людська історія та людська сутність.

2) Філософії надано вигляд широко розробленої та диференційованої системи

дисциплін, ідей, понять та категорій. Нім. Клас.філ. – високо

професійна, надзвичайно абстрактна та узагальнена система

філософського освоєння дійсності.

3) Розроблена цілісна діалектична концепція розвитку.

4) Вироблені певні загальні принципи підходу до проблеми історичного

розвитку; запропановано досліджувати його науково-теоретичними

засобами; виділені деякі загальні закономірності.

5) Концентрується увага навколо принципу свободи та інших гуманістичних

цінностей.

Основні проблеми, що досліджувались: проблема науковості філософії,

онтології, гносеології, філософської антропології, філософської історії, ф.

Права, ф. Релігії, етики, естетики і т.і.

Виходили з принципів: розрізнення закономірностей, розвитку природи,

культури, п. Активності суб’єкта, п. Історизму.

58. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Вчення Канта про

пізнання.

У творчості І. Канта – 2 періоди: докритичний і критичний.

1й. (до 70х років 18ст.) – захоплення природничими науками,

натурфілософською проблематикою.

2й – власне кантівська філософська система вивчення пізнавальної

діяльності, її закономірностей та меж.

Праці: “Критика чистого розуму”, “Критика практичного розуму”, “Критика

здатності судження”

Знання за Кантом є судженнями – поєднанням уявленнь та понять у свідомості

і через свідомість. 2 види: досвідне (апостеріорне) і незалежне від досвіду

(апріорне). Джерело останнього – сама структура людських пізнавальних

здібностей. Так Кант спробує вирішити важливу проблему гносеології –

проблему взаємозв’язку та взаємопереходу суттєвого та раціонального у

пізнанні.

Процес пізнання починається з досвіду:

Суб’єкт (( “річ у собі”. Речі у собі, діючи на органи чуття, викликають

відчуття, які не дають ні якого знання про речі як такі. Існує 2 світи –

світ явищ, що існує у досвіді, просторі і часі, та світ речей у собі, не

дослідженний для пізнання, за межами свдомості.

3 етапи пізнання: чуттєве споглядання, розсудок та розум.

1) розміщені та упорядковані у просторі і часі дані відчуттів (явища) –

самі по собі не дають знань.

2) Розсудок – здатність мислити предмет чуттєвого споглядання, одночасно

мислити його в певній незалежності від чуттєвих вражень. Поняття, які

дає розсудок:

- емпіричні, якщо вних містяться відчуття;

- чисті (до яких не приєднуються відчуття, містять лише форму

мичлення про предмет взагалі) – є категоріями філософії. Виділив

12 категорій – єдність, множина, цільність; реальність,

заперечення, обмеження; ...

3) розум – є здатністю опосередкованого пізнання, що прямо не пов’язане з

досвідом, утворює свої поняття – трансцендентальні ідеї (психологічні

ідеї – мікросвіт людського “я”,космологічні ідеї – макрокосм,

теологічні ідеї).

У розумі при спробі мислити світ як єдине ціле виникають суперечності

(антиномії) – завдяки тому, що поняття абсолютного для світу речей у собі

переносяться на світ досвіду і явищ.

1) скінченість – нескінченість світу;

2) подільність – неподільність світу;

3) існування свободи – все залежить від природи (необхідність);

4) існування Бога – не існування першопричини світу.

Ці антиномії ї спробою осмислити проблеми діалектики.

59.Етика І.Канта.

Перше систематичне викладення етики – в роботі “Основи метафізики

нравів”(1785) – намагання показати єдність практичного і теоретичного

розуму (тобто етики і науки).

“Критика практичного розуму”(1788) – викладені начала кантівської етики. В

завершальному вигляді - “Метафізика нравів”

Нове – автономія моральності – принципова самостійність і самоцінність

моральних принципів. Моральні понаття не виводяться з досвіду, вони

апріорно закладені в розумі людини.

Моральна свобода особистості – в усвідомленні і виконанні обов’язку перед

собою та іншими людьми.

Філісофія релігії прилягає до етики. Теза: мораль не виникла з божественних

настанов. Антитеза: мораль неминуче призводить до релігії. Приймає

Християнство як моральний принцип та програму любові до людини –

намагається обгрунтувати теоретично.

Практичний принцип (“категоричний імператив”): чини так, щоб завжди

ставитися до людства і в своїй особі й в особі всякого іншого так само, як

до мети, і ніколи як до засобу.

60. Ідеалістична діалектика Гегеля.

Вчення Г.Гегеля – вище досягнення німецької класичної філософії. Вперше в

теорії діалектики створив теорію розвитку суперечності та її подальшого

вирішення у синтезі.

Вихідний пункт – тотожність буття та мислення. Мислення – не тільки

суб’єктивна людська діяльність, а й незалежна від людини об’єктивна

сутність, першооснова всього сущого – “абсолютна ідея”. Мислення не є

нерухомим та незмінним, це процес неперервного розвитку пізнання.

Абсолютна ідея проходить 3 етапи:

1) до виникнення природи і людини, поза простором і часом – є системою

логічних понять та категорій

2) породжує природу – “інобуття” абсолютної ідеї

3) залишає створену природу і повертається до самої себе на основі

людського мислення – абсолютний дух.

Цим етапам відповідають складові філософської системи – логіка, філософія

природи та філософія духу.

Діалектичний метод Гегеля: єдність 3-х етапів – розсудок, негативний розум,

спекулятивний розум. Логіка у Гегеля – цілісна система принципів та

категорій, відображення системи розвитку ( теза – антитеза - синтез)

Сформулював принципи діалектики: п. Переходу кількісних змін у якісні, п.

Тотожності протилежностей, п. Заперечення заперечення.

Диалектика природи – два моменти: діалектика філософського тлумачення

природи, діалектика самої природи. Форми природного буття : механіка,

фізика, органіка. Окреслено шляхи загальної класифікації природничіх наук і

основних форм руху в матеріальному світі.

Абсолютний дух – людство і людська історія. Філософія духу : вчення про

суб’єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), вчення про

об’єктивний дух (право, мораль держава), вчення про абсолютний дух

(мистецтво, релігія, філософія).

61. Філософія історії Гегеля.

Розуміння суспільно-історичної природи людини, специфіки суспільної

діяльності людини.

Визначення історії: “Всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи,

прогрес який мають пізнати в його необхідності”

В основі історії – святовий дух як суб’єкт, що не усвідомлюється окремими

індивідами; дух діє підсвідомо. Кожен індивід переслідує власні цілі, різні

інтереси. Із зіткнення виникає єдине, що не переслідуєтья жодним індивідом

– історична подія, що є проявом світового духу.

Діалектика суб’єктивності бажань окремих індивідів та об’єктивності

закономірностей та системи суспільних відносин.

Розвиток свободи проходить три стадії - три етапи історії:

1) східний світ – вільна одна людина (деспот).

2) Греко-римський світ – вільна група людей.

3) Німецький світ – вільні всі.

62. Гуманістичний зміст філософії Фейєрбаха.

Був учнем Гегеля, не задовільняла ідеалістична позиція. Але і “класичний

матеріалізм” 17-18 ст., що розглядав людину як природну істоту, що

ппідпорядкована виключно природним законам, його не влаштовував. Створення

нової маьтеріалістичної філософії – “антропологічний” матеріалізм

Своєрідність людської діяльності та історичний розвиток людини виводиться з

природності самої людини. Людська сутність не міститься в окремому

індивіді; сутність людини – воля, мислення, чуттєвість – її родові, тобто

суспільні властивості. Людська сутність проявляється в єдинстві людини з

людиною, що спирається на різницю “Я” і “Ти”. Людська природа трактується

переважно як біологічна.

Критикував релігію, протиставляв її філософії.

З точки зору теорії пізнання – сенсуаліст. Реальний світ є дійсністю, що

чуттєво сприймається, і завдяки чуттєвому сприйманню можливе його пізнання.

Нова інтерпритація поняття “об’єкт” – формується на досвіді людського

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32