диалектики.Через теологию он подошел к принципу неразрывной связи материи и
движения.Однако в объяснении движения Лейбниц впадал в
противоречие:монады,по его мнению,не взаимодествуют друг с другом ,и вместе
с тем образуют единый развивающийся и движущийся мир,который регулируется
предустановленной гармонией,зависящей от высшей монады (абсолюта
,бога).Понятие предустановленной гармонии стало основой наиболее
реакционной части философии Лейбница—его теодицеи.
Теория познания Лейбница—идеалистический рационализм-направлена против
сенсуализма и эмпиризма Локка(см.билет 10).К положению Локка «Нет ничего в
уме,чего не было бы в чувстве»,Лейбниц добавил -- «кроме самого
интеллекта ».Не разделяя мнения Локка,что ум—гладкая доска (tabula
rasa),отрицая чувственный опыт,как источник всеобщности и необходимости
знания,Лейбниц утверждал,что таким источником может быть только разум,и что
душа искони содержит в себе начала различных понятий и положений,которые
только пробуждаются внешними объектами.
По существу он изменил декартово представление о врождённых идеях(см билет
9),которые,по Лейбницу,заключены в разуме,подобно прожилкам камня в глыбе
разума. Критерием истинности от считал ясность,отчетливость и
непротиворечивость знания.В соответствии с этим для проверки истин
разума,по Лейбницу достаточны законы аристотелевской
логики(тождества,противоречия и исключенного третьего),для проверки "истин
факта" необходим закон достаточного основания.
Лейбница считают основоположником математической логики.
21.Проблемма людини у філософії просвітництва (Вольтер, Ж-Ж.Руссо)
Просвітництво — культурно-історичний термін (вперше використаний Вольтером
і Гердером), що відбиває певну епоху розвитку людства, сутність якої
полягає в широкому використанні розуму для суспільного прогресу.
Просвітництво є продовженням гуманістичних тенденцій XIV — XV ст., але
відрізняється більшим раціоналізмом і критичністю. Головним прагненням
просвітників було знайти завдяки діяльності людського розуму природні
принципи суспільного життя. З цієї точки зору було піддано гострій критиці
всі наявні форми і відношення людей в сфері права, моралі, економіки,
політики тощо. Під впливом просвітництва розпочались реформи в деяких
країнах Західної Європи, які сприяли створенню і розбудові громадянського
суспільства.
Філософія просвітництва у Франції формувалася значною мірою під впливом
англійської філософської думки, але якщо в Англії домінував емпіризм і
сенсуалізм, то більшість представників фрінцузького Просвітництва надавали
перевагу раціоналізмові.
Ф. Вольтер (1694 – 1778рр.) справжнє ім’я Франсуа Марі Ауре у своїх творах
«Кандід», «Філософський словники» та ін. висував ідеї, спрямовані проти
феодалізму та кріпацтва, він боровся проти церкви, релігійної нетерпимості,
фанатизму, деспотії. Вольтер – рішучий прибічник рівності громадян перед
законом, але треба звернути увагу на те, що він вважав неминучим поділ
людей на багатих і бідних. Певний час мислитель визнавав за можливе
поліпшити життя людей за рахунок так званого «освіченого монархам, тобто
вченого, розумного і справедливого царя чи імператора, але на схилі свого
життя припускався думки, що найкращим державним устроєм є республіка. Він
залишився переконаним в неминучості суспільного прогресу.
Блискучий полеміст і талановитий письменник Ж.-Ж. Руссо (1712 – 1778 рр.)
написав праці «Про суспільний договір», «Еміль, або про виховання» та інші,
де торкається питань розвитку цивілізації, держави, моралі, розмірковує над
проблемами соціальної нерівності та виховання. Критика ним існуючих
порядків відрізнялась яскравістю стилю і разючою силою слова. Цивілізація,
твердить він, псує людину, погіршує її природні якості саме завдяки своїй
раціоналізова-ності, поміркованості. Поділ праці, який має величезне
значення для прогресу, є не тільки благом, а й злом, оскільки людина
втрачає цілісність. Звідси вже крок до визнання проблеми відчуження людини
в суспільстві. У вихованні Руссо спирався на чуття людини, звертався до її
щирого серця. В цьому він вбачав можливість збереження і розвитку справді
людських відносин у суспільстві. Він рішуче виступає проти нерівності,
вимагає свободи і забезпечення повноти юридичних справ.
22.Французький матеріалізм 18 ст (ламетрі гольбах дидро гельвеций) ОТТ
Французький матеріалізм XVIII ст. має багато спільного з філософією
Просвітництва, але йому властиві й відмінні риси. Насамперед його відрізняє
одностайна матеріалістична спрямованість в поглядах на природу. Матерія
існує об'єктивно, пов'язана з рухом, вказував Ж. Ламетрі. Природа являє
собою сукупність різних форм руху матеріальних часточок. Згідно з Гопьбахом
існує рух матеріальних мас (атомів), а також енергетичний рух; матерія
існує в просторі і часі. Треба звернути увагу на те, що матерія тлумачиться
в суто механічному плані, тобто як сукупність часточок речовини (атомів).
Разом з тим філософи заперечують будь-яку роль Бога в існуванні і русі
матерії.
Французькі матеріалісти робили спробу розв'язати питання про походження
свідомості, спираючись на принцип загальної чуттєвості матерії
(гілозоїзму). Ж. Ламетрі намагався показати процес поступового переходу від
тварин до людини, показати їх схожість і відмінність. У трактаті «Людина-
машина» Ламетрі розкриває погляд на людину як своєрідний механізм, машину,
що подібна до годинникового механізму. Людину відрізняє від тварин, вважав
він, лише більша кількість потреб і, зрештою, більша кількість розуму.
П. Гольбах у своїй праці «Система природи» послідовно розвинув основні
ідеї матеріалізму того часу. Він рішуче заперечує ідеї богослов'я, виступає
проти ідеалізму. В природі, яка зводиться до роду атомів, діють механічні
закони, що мають характер необхідності, отже, немає нічого випадкового.
Така позиція дістала назву механічного детермінізму, оскільки закони руху і
сам рух ототожнюються тільки з однією його формою – рухом механічним.
Отже, механіцизм неминуче призводить до метафізичних позицій, оскільки все
багатство руху зводиться до переміщення часточок речовини. Це – спрощена,
вузька картина світу. Але серед французьких матеріалістів Д.Дідро дещо
виходить за межі метафізичних позицій і стверджує елементи діалектики. У
його поглядах помітна схильність розглядати все як таке, що розвивається.
Світ безперервно зароджується і вмирає, він ніколи не стоїть на місці.
Французькі матеріалісти висунули ряд цінних положень щодо суспільства,
зокрема підкреслили роль людських потреб як могутнього джерела розвитку.
Загальні інтереси обумовлюють зв'язки між людьми. К. Гельвецій вказував на
єдність особистих і громадських інтересів. Людина – продукт, але разом з
тим і суб'єкт суспільних відносин, який несе за них відпові-дальність. Вони
також наголошували на тому, що за допомогою розуму можна змінити людину.
Мислителі стверджували, що не існує такого способу правління, який можна
було б визнати ідеальним: концентрація влади веде до деспотії, безмежна
свобода – до анархії, розподіл влади послаблює її. Єдиний можливий засіб
поліпшення суспільства, і особливо моралі, – просвітництво, виховання.
23.І.Кант родоначальник німецької класичної філософії. Його вчення про
пізнання та єтичні погляди.
Фундатором німецької класичної філософії був Іммануїл Кант. У центрі
філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання. Основне, чим відрізняється
підхід Канта до вирішення цих проблем, порівняно з попередніми
представниками різних філософських систем, полягає в тому, що він здійснив
перехід від метафізики субстанції до теорії суб'єкта. Головне, за Кантом,
не вивчення речей самих по собі, а дослідження самої пізнавальної
діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати
своє пізнання, встановити його межі і можливості. Це був великий поворот
філософії до людини. Кант вважає, що людський розум пізнає не «речі в
собі», а явища речей, результат їхньої дії на органи відчуттів людини.
«Речі в собі» стають явищем завдяки апріорним формам споглядання (простір-
час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причинність,
реальність та ін.), тобто таким формам, які мають позадосвідне походження.
Наступна сходинка пізнання – це розум, який, за Кантом, завершує мислення і
при цьому, не створюючи нічого нового, він заплутується у невирішених
протиріччях – так званих «антиноміях» чистого розуму. Кант вважає, що таких
антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кожну з тез, що
складають антиномії, можна однаково логічно довести або спростувати. У
своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до
розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхідна умова
розвитку знання.
У філософії Канта поєднані матеріалізм (визнання об'єктивного існування
«речей в собі») та ідеалізм (твердження про апріорні форми споглядання і
розсудку) з агностицизмом (заперечення пізнання об'єктивної дійсності).
Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом. Дуже глибокі
думки висловлює Кант і в інших сферах, зокрема в галузі етики. Він багато
пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання,
а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Кант
ставив питання про співвідношення понять людина і особистість. Відомий
Кант і як творець вчення про надісторичну, незалежну від умов життя,
загальну для всіх людей мораль. Він створив вчення про так званий
категоричний імператив (закон, повеління), що існує в свідомості людей як
Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імперативу надає людині свободу
і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32
