ко всем остальным категориям и принципам диал. развития: развитие путем
перехода колич. изменений в качественные, перерыв постепенности, скачки,
отрицание исходного момента развития и отрицание самого этого отрицания,
повторение на высшей основе нек-рых сторон, черт первоначального состояния.
Материалистич. Д. предст. собой ф. метод иссл-я природы и о-ва. Только с
позиции Д. можно понять сложный, полный противоречий путь становления объ.
истины, связь на каждой ступени развития науки элементов абс. и
относительного, устойчивого и изменчивого, переходы от одних форм обобщения
к др., более глубоким, мирящейся ни с каким застоем и неподвижностью,
делает ее орудием практич. преобразования о-ва, помогающим объ. учитывать
историч. потребности обществ. развития, несоответствие старым форм новому
содержанию, необходимость перехода к высшим формам, способствующим
прогрессу чел-ва.
Метафизика. Термин М. возник в 1 в. до н.э. как обознач. части ф. наследия
Аристотеля и буквально означает то, что следует после физики. Сам Арист.
называл этот, по его убеждению важнейший, раздел своего ф. учения первой ф-
ей, исследующей якобы высшие, недоступные для органов чувств, лишь
умозрительно постигаемые и неизменные начала всего существующего, обязат.
для всех наук. В этом смысле термин М. употреблялся в последующей ф. В
ср.в. ф. М. служила теологии как ее ф. обоснование. Прибл. к 16 в. наряду с
термином М. применялся в равном значении термин онтология. У Декарта,
Спинозы и др. фил-в 17 в. М. выступала еще в тесной связи с ест.-науч. и
гуманит. знанием. Эта связь была утрачена в 18 в. В Нов. время возник.
понимание М. как антидиалектич. способа мышления, как рез-та
односторонности в познании, когда рассматривают вещи и явления как
неизменные и независимые друг от друга, отрицают внутр. противоречия как
источник развития в природе и о-ве. Исторически это было обусловлено тем,
что научно-ф. познание, кот. в древности и в эпоху Возр. рассматривало
природу в целом, в движении, развитии, теперь, в связи в углублением и
дифференциацией науч. знания, расчленяло ее на ряд изолир. областей,
рассматриваемых вне связи друг с другом. Впервые термин М. в смысле
антидиалектики употребил Гегель, имел в виду также то, что прежняя М., как
правило, строилась антидиалектически. Это сближает два разных значения
термина М.
8. Основі філософські школи стародавньої Індії OTTO Філософія
Стародавньої Індії
Перші філософські течії та школи виникли у найдавніших регіонах людської
цивілізації на початку VI ст. до. н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому
Китаї та Греції.
Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих «дашанах».
Існували дашани астиків і дашани нестиків. Ці дашани проповідували різко
полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. «Веда» (в
перекладі з санскриту означає «знання») – це збірник текстів на честь
богів. До складу дашан астиків входили такі школи, які визнавали авторитет
Вед. Це ортодоксальні вчення: веданта, санкх'я, йога, ньяя, вайшешика,
шиманса. До складу дашани нестиків (неортодоксальні школи) входили вчення:
чарваків, буддизму, джайнізму. Одним з найдавніших ідеалістичних вчень був
брахманізм. Його прихильники вважали, що світ складається з невидимого,
непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що не має ні початку, ні кінця.
З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло.
Буддизм – це водночас і релігійне і філософське вчення. Воно виникло у VI
– V ст. до н.е. і в ході історичного розвитку стало однією з
найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом. Згідно з
легендою, засновником буддизму був Сіддхартха із роду Гаутами. Сіддхартха,
майбутній Будда. Шляхом внутрішнього споглядання він пізнав вічні істини:
1) Життя – це страждання.
2) Страждання має свою причину.
3) Корінь страждання – жадоба до життя.
4) Шляхів виходу із страждання — 8.
В основі буддійського вчення про природу речей лежить вчення про дхарми —
«носії своєї ознаки – частинки, або елементи». За вченням буддистів, дхарми
– це частинки, що являють собою ніби тканину світової речовини. Вони
проникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають у
русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. Кожний рух означає породження
нового спалаху і нового затухання. В буддійській філософії прийнято
порівнювати світло з потоком, який тече з самого початку, вічно змінюючись
і перероджуючись. Було розроблено кілька класифікацій дхарм-елементів.
Ранній буддизм вже знав про поділ буття на виявлене – сансара, і буття
невиявлене – нірвану. Буддизм утверджував єдність матеріального і
психічного світів.
Поряд з ідеалістичним напрямом розвитку філософії в Індії розвивалось і
стихійно-матері-алістичне вчення – чарвака.
Чарвака утверджує єдиною реальністю, що існує в світі, матерію. За основу
світу вона визнає наявність чотирьох елементів: земля, вода, вогонь,
повітря. Чарваки виступали з критикою релігії, зокрема буддизму.
9. Зародження філософії у стародавньому Китаї. OTTO
Зміна традиційних общинних суспільних відносин на основі економічного
прогресу, поява грошей, суб'єктивної реальності, розвиток наукових знань,
насамперед в галузі астрономії, математики, медицини створили умови для
розвитку філософії в Стародавньому Китаї.
Найвпливовішим ідеалістичним напрямом, що виникає в VI–V ст, до н.е. і
зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного
мислителя Конфуція, яке дістало назву конфуціанства. Першим етапом у
становленні конфуціанства була діяльність самого Конфуція. У його особі
конфуціанство становило етико-політичне вчення, в якому центральне місце
посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сім'ї та
управління державою. Проблеми космогонії, онтології, гносеології, логіки
були в стадії започаткування. Характерною рисою вчення Конфуція є
антропоцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини.
Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за
походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та
культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття «жень» –
гуманність; «сяо» – синівська повага до батьків; «юе» – музика; «лі» –
етикет. Важливе місце у конфуціанстві займає концепція «чжен мін» –
«виправлення» імен, тобто приведення речей у відповідність до їх назв.
Першою філософією матеріалістичного напряму в Китаї був даосизм. Його
засновником вважається Лао-цзи (VI—V ст. до н.е.). Даосизм наголошує на
діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях,
надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне, невичерпне і
безкінечне у русі; воно – основа всього сущого.
Життя природи і людини підпорядковане не волі неба, як було прийнято
вважати в конфуціанстві, а всезагальному закону «дао». Згідно з цим
законом будь-яка річ, досягши певного ступеня розвитку, перетворюється на
свою протилежність.
Огляд розвитку філософських уявлень стародавніх цивілізацій дає змогу
зробити висновок про тривалість цього процесу. Філософська думка поволі
звільнялась від міфологічних уявлень. З самого початку процесу виникнення
філософії матеріалізм та ідеалізм з'являються одночасно. Пізнавальне
ставлення до світу підпорядковується життєвій практиці звільнення душі
від потоку перевтілень в Індії та завданню вдосконалення людської
поведінки в Китаї.
10.Антична філософія Греції, її характер та основні етапи розвитку."
Духовная Европа имеет место рождения", - сказал Э. Гуссерль, немецкий
философ, живший и работавший в конце XIX- начале XX века. Это место -
Греция VII-VI столетий до Рождества Христова. Эту же мысль в той или иной
форме высказывает большинство философов самых различных направлений. "Греки
навсегда останутся нашими учителями",- писал К. Маркс. Древняя греческая
философия - общепринятый духовный исток современной философии, всей
европейской культуры. Поэтому истоки самой греческой философии также
являются предметом пристального внимания. Возникновение философии - сложное
взаимодействие изменившихся социальных и индивидуальных потребностей и
возможностей их реализации. Взаимодействие мифологических представлений и
зарождающегося научного знания, с одной стороны, особой социальной
атмосферы, с другой, и привело к возникновению философии - качественно
нового явления, отличного от древнего мифа, предфилософских представлений,
житейской мудрости и эмпирических наблюдений. Формирование греческой
философии связано с именами Фалеса, Анаксимена, Анаксимандра, Гераклита,
Эмпедокла, Анаксагора, с философами Элейской школы.Греческая философия
выступала, как нерасчлененная, всеобъемлющая наука, как наука наук,
включающая в себя вследствие неразвитости научного мышления все области
знания.История древнегреческой философии - это история борьбы
первоначального, наивного материализма против различных идеалистических
учений. На протяжении VI-IX вв. до нашей эры в Греции происходил бурный
расцвет культуры и философии. За этот период были созданы новое
немифическое мировоззрение, новая картина мира, центральным элементом
которой стало учение о космосе. В центре внимания первых греческих
философов стоит проблема первоначала.Одни философы (натурфилософы)
считали, что основой вещей является чувственно воспринимаемые
элементы кислород, огонь, вода, земля и определенное вещество - апейрон;
другие (пифагорейцы) видели ее в математических атомах; третьи (элеаты)
усматривали основу мира в едином, незримом бытии; четвертые
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32
