индивидуальным развитием человека. Сознание обусловлено обществом, является

его продуктом и помимо общества развиваться не может Человек с раннего дет-

ства усваивает привычки, правила поведения, нравственные принципы той

общественной среды, в которой он живет. Он ов-ладевает языком, логикой

мышления, культурой. Его сознание формируется в процессе трудовой

деятельности, под влиянием существующих в данном обществе социальных

отношений, политических и правовых идей, нравственных принципов, искус-

ства, науки, религиозных или атеистических воззрений. Сознание формируется

вместе с языком. Любая мысль выражается и закрепляется в словах и

предложениях.Формируются идеи и теории,становящиеся всеобщим достоянием,эле-

ми общ-го соз-нания.

Психика человека (субъективная реальность) не сводится к сознанию.

Она состоит из сознания и бессознательного. Выде-ляют три подсистемы, или

сферы: познавательную, эмоциональную и мотивационно-волевую.

Познавательная сфера состоит из чувственного, или сенситивного,

познания, которое основано на внешних чувствах и выражается в способности к

ощущениям, восприятиям и представлениям, и рационального познания,

представляющего со-бой абстрактно-мыслительную деятельность, оперирующую

понятиями. На основе чувственного и рационального познания формируются

идеальные образы объектов познания. К познавательным способностям относятся

внимание, память и вообра-жение, а также интуиция, корни которой находятся

в бессознательном. Внимание характеризуется избирательностью позна-

вательной деятельности, ее направленностью на определенный объект. Внимание

организует познание, делает его активным, целенаправленным процессом.

Память как способность хранить и воспроизводить информацию об .объекте

позволяет объе-динить имеющиеся и приобретаемые знания и на этой основе

пополнять и углублять их. С воображением связана способ-ность строить

фантазии, выдвигать предположения, делать открытия. Познавательная

деятельность невозможна без языка, в формах которого выражаются и

закрепляются результаты познания.

Эмоциональная сфера включает внутренние чувства человека, которые

следует отличать от внешних. Это чувства радо-сти, горя, любви,

сострадания, ненависти и др. К эмоциональной сфере относятся аффекты (гнев,

ужас, ярость), эмоциональ-ное состояние (настроение); оно может быть

подавленным или радостным, веселым или грустным; элементарные эмоции

(жажда, голод и т.п.). Эмоциональное состояние субъекта влияет на

познавательный процесс, на его отношение к объекту и, следовательно,

отражается на результатах познания.

Мотивационно-волевая сфера - это мотивы, интересы, потребности

субъекта, ориентирующие его в познавательной дея-тельности, а также воля,

представляющая собой способность к выбору цели и внутренним усилиям,

необходимым для ее дос-тижения. Воля связывает познавательную и

эмоциональные сферы, определяет активный характер познания, направляет его

на приобретение новых знаний:

К психической деятельности относится бессознательное - совокупность

психических явлений, не осознаваемых человеком (сновидения, гипнотические

состояния, инстинкты) Для теории познания особый интерес представляет

интуиция-способность непосредственного постижения истины путем прямого его

усмотрения без рационального обоснования.

В истории философии интуиция понималась по-разному. В некоторых

сенсуалистических теориях - как способность непо-средственного постижения

истины с помощью органов чувств. Это чувственная интуиция. Философы-

рационалисты - Де-карт, Локк, Лейбниц, Спиноза выдвинули учение об

интеллектуальной интуиции как непосредственном, усмотрении умом некоторых

положений, не требующих доказательств. К ним относятся аксиомы, постулаты и

т.п. Интуитивным считается также знание, к которому приходят внезапно,

когда какая-либо идея возникает без осознания мыслительного процесса, кото-

рый к ней привел.

Сознание является свойством особым образом организованной материи -

человеческого мозга, продуктом общественно-го развития, высшей формой

отражения действительности.

1. Сознание возникло на определенном этапе развития материи, на ее

основе, по своему происхождению вторично.

2. Сознание- свойство материального органа - мозга. Являясь

идеальным, оно функционирует на основе происходящих в мозгу физиологических

процессов и, значит, психическое определяется физическим, зависит от него,

вторично.

3. Возникающий в сознании образ предмета обусловлен в конечном счете

реально существующим материальным предметом. Отражение обусловлено

отражаемым, зависит от него, и, следовательно, вторично.

45. матеріальне та ідеальне. Свідомасть і мова.

Свідомість – це найвища, притаманна тільки людям і пов'язана з мовою

функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні

дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів,

у розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини. Вона не тільки

відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

Свідомість вивчають багато наук: філософія, соціологія, психологія,

мовознавство, педагогіка, кібернетика, інформатика. Протягом віків точаться

суперечки щодо її сутності. Богослови розглядають свідомість як іскру

божественного розуму. Ідеалісти вважають свідомість первинною щодо матерії,

вона, на їхню думку, незалежна від матерії, навпаки, остання є продуктом

першої. Матеріалістична філософія і психологія вважають свідомість функцією

мозку і відбиттям зовнішнього світу. Незважаючи на розбіжність думок, усі

філософи згодні, що свідомість – це реальність, і вона відіграє величезну

роль у житті людини та суспільства в цілому.

Головними ознаками свідомості є відображення світу, відношення,

цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед

форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка

свідомості як відношення полягає в її націленості на буття, на пізнання,

освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності.

Водночас об'єктом розгляду свідомості може бути вона сама та її носії,

тобто свідомість пов'язана з самосвідомістю. Вихідним пунктом людського

ставлення до світу є перетворення його відповідно до людських потреб, що

набирає форми цілепокладання – створення ідеальної моделі бажаного

майбутнього, визначення мети і засобів, розробки програми діяльності.

Свідомість не зводиться повністю до мислення, поняття, пізнання і знання,

вона охоплює як раціональне, так і чуттєве відображення дійсності, як

пізнавальне, так і емоційно-оціночне ставлення людини до світу. Всі ці

компоненти слід розглядати як елементи цілісного процесу предметно-

матеріального, теоретичного та духовно-практичного способів освоєння світу.

Основними елементами свідомості, які перебувають у діалектичному

взаємозв'язку, є: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля.

Розвиток свідомості – це, насамперед збагачення її новими знаннями про

навколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень,

глибину проникнення в об'єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси

повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення

світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості.

Генетичною передумовою виникнення свідомості є загальна властивість усіх

наявних предметів і явищ як природних, так і соціальних, властивість

відображення.

46.Проблемма пізнаваності світу. Сутність агностицизму.

Практика (від грек. – діяння) – є матеріальна, чуттєво-спрямована

діяльність людини по освоєнню і перетворенню природних та та соціальних

об’єктів.Пізнання носить суспільний характер, який зумовлюється працею і

мовою. Пізнання відображає реальну дійсність не прямо, а опосередковано –

через матеріально-практичну діяльність. Практика породжує потребу в нових

матеріалах, джерелах енергії і т. п., і це стимулює розвиток пізнання.

Отже, історичний розвиток практики є рушійною силою пізнання. Та частина

філософії, яка займається пізнанням, називається гносеологією. Як відомо,

питання про можливість пізнання світу є зворотною стороною основного

питання філософії – про відношення мислення до буття, свідомості до

матерії, до природи. Наукова філософія вважає, що світ можна пізнати таким,

яким він є, що в реальній дійсності немає нічого такого, чого не міг би

рано чи пізно збагнути розум людини. Напрям у філософії, що заперечує або

піддає сумніву можливість пізнання природи, суспільства, називається

агностицизмом. Таке твердження агностиків обґрунтовується головним чином

посиланням на наявну різницю між тим, яким наш світ здається і яким він є

насправді.

Пізнання як процес являє собою діалектичну єдність суб'єктивного й

об'єктивного. Суб'єктом пізнання є не свідомість сама по собі, а

матеріальна істота, яка має свідомість – суспільна людина.

Об'єктом пізнання є фрагменти об'єктивної реальності, які потрапили в коло

практичної і пізнавальної діяльності людини. З розвитком суспільства

об'єктом пізнання стає й саме пізнання, мислення людини. Процес пізнання

має суспільно-історичний характер. Усі людські пізнавальні здібності, і

насамперед мислення, не дані людині від природи, вони сформувалися на

основі праці, суспільного виробництва. Окрема людина навчається мислити

разом із засвоєнням мови й набутих людством знань.

47.Структура пізнавального процессу. Діалектика чуттєвого і раціонального в

процессі пізнання.

Многообразные отношения человека к миру включают познавательное отношение,

познание, представляющее собой ак-тивную деятельность людей, направленную

на -приобретение знаний. Знания - это результат познавательной

деятельности, выраженный в идеальных образах (представлениях, понятиях,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32