Поэтому Кузанский называет его максимумом, единое же - это минимум.

Центральным пунктом философии Николая Кузанского яв-ляется учение о

совпадении противоположностей - абсолютного максимума и абсолютного

минимума. Абсолютный максимум един-ствен, потому что он есть все, в нем все

есть, потому, что он - высший предел. Так как ему ничто не противостоит, то

с ним в то же время совпадает минимум, а максимум тем самым находится во

всем. Этот абсолютный максимум, по Кузанскому, есть Бог. Кузанский

фактически устраняет принцип творения мира Богом. 0н представляет отношения

мира и Бога как отношения целого и части. Бог, с точки зрения итальянского

философа, - это "бесконечный максимум", а бесконечный мир, Вселенная - это

"ограниченный максимум". Ограниченный максимум произошел от абсолютного

максимума не вследствие сверхъестественного творения, а посредством

ограничения, поскольку все конечные или ограниченные вещи находят свое

место где-то между абсолютным максимумом и абсолютным минимумом. Кузанский

прибегает к понятию свертывания и развертывания мира. Кузанский вводит

неоплатоническое понятие "Душа мира", "Дух вселенной". Душа мира должна

рассматриваться как универсальная форма, заключающая в себе все формы, что

есть в действительности. Вводится идея отсутствия у мира стабильного цент-

ра, каким в средневековой космологии считалась Земля. Идеи Николая

Кузанского и Коперника развил и углубил Джордано Бруно. Он открыто порывает

с геоцентрической концепцией устройства мироздания. По его мнению, дви-

жущаяся вокруг своей оси и вокруг Солнца Земля - лишь ничтожная пылинка в

беспредельном мироздании. Идеи Николая Кузанского и Джордано Бруно зало-

жили основы для развития философии и естествознания Нового времени.

17.Формування філософського мислення нового часу. Ф.Бекон і його роль у

розробці емпіризму та індуктивного методу пізнання.

Ф. Бекон (1561 – 1626рр.) – родоначальник нової форми англійського

матеріалізму і всієї тогочасної експериментальної науки. Саме він

сформулював поняття матерії як вираз природи і нескінченної сукупності

речей. Матерія, за Беконом, перебуває у русі, під яким він розумів активну

внутрішню силу, «напругу», матерії і назвав 19 видів руху. Рух і спокій

Бекон вважав рівноправними властивостями матерії, що ставило його та інших

філософів перед важко вирішуваною проблемою: як, яким чином абсолютний

спокій перетворюється на рух, і навпаки?

Ф. Бекон обгрунтував у теорії пізнання принцип емпіризму. З цього

принципу він виводить пріоритетність індуктивного методу і фактично стає

його фундатором. Він глибоко дослідив характер індуктивного методу

наукового пізнання: отримання загальних положень, загального знання про

світ шляхом вивчення різноманітних індивідуальних речей та їх

властивостей. Бекон визначив також систему «ідолів», тобто видимих і

невидимих перешкод у процесі пізнання істини (ідоли роду, печери, театру

та ринкової площі).

У його творах можна побачити новий підхід до питання про мету пізнання.

Його знаменитий афоризм «Знання – сила» виражав ідею високої ролі

експериментальної науки, яка дає людині практичну користь.

Бекон не заперечував існування Бога. Він визнавав, що Бог створив світ,

але згодом перестав втручатися у його справи. Отже, він визнавав

існування двох істин: божественної і земної.

У поясненні природи суспільства Бекон був ідеалістом і виступав

прибічником абсолютної монархії, багато писав про розвиток торгово-

промислових прошарків суспільства того часу. Головною працею Ф. Бекона е

«Новий Органон» (1620 р.), (написаної ніби на противагу основної праці

Арістотеля «Органон»).

18.Філософські погляди Р.Декарта

Основні праці Декарта – «Роздуми про метод», «Метафізичні роздуми», «Начала

філософії» та ін.

В історії Нової філософії Декарт посідає особливе місце як творець

дуалістичного філософського вчення. Він побудував свою філософську систему

на основі визнання одночасного самостійного існування свідомості і матерії,

душі і тіла. «Світ, – стверджував Декарт, – складається з двох незалежних

субстанцій – духовної і матеріальної». Атрибутом духовної субстанції вважав

мислення, а матеріальної – протяжність. Людина, за Декартом, це механічне

поєднання цих двох субстанцій.

Цей дуалізм субстанцій не давав змоги вирішити проблему пізнання світу. І

справді, хіба можливе пізнання, якщо обидві субстанції незалежні одна від

одної. Тому Декарт був вимушений ввести в свою теорію пізнання третю

субстанцію – Бога, який обумовлював їхню єдність.

Єдино правильним методом пізнання Декарт вважав раціоналізм і дедукцію,

тобто виявлення конкретних істин із загальних посилань-принципів, які вічно

і апріорно існують у розумі.

Концепція раціоналізму включає в себе два елементи. Перший – це уявлення

про розум як найвищий спосіб досягнення істини (розум всемогутній і

непогрішимий, вважав Декарт). Другий – правильно розуміючи якісну

відмінність раціонального пізнання від чуттєвого, Декарт перебільшував

можливості раціонального пізнання, відривав його від емпіричного ступеня як

єдиного джерела інформації про світ і цим штовхав раціоналізм до ідеалізму,

визначаючи існування особливого, чисто раціонального джерела знань.

Намагаючись очистити дедуктивний метод від схоластичного формалізму, але

не розуміючи ролі практичної діяльності в формуванні змісту логічних

понять, Декарт розробляє вчення, згідно з яким вихідними поняттями для

дедукції всіх наукових знань повинні бути «вроджені ідеї». Вони, на думку

Декарта, приховані в глибині інтелекту і можуть бути усвідомлені тільки

інтуїтивно. Якщо основні принципи знання визнати вродженими, то знову ж

таки виникає перешкода на шляху розв'язання питання про пізнання світу, що

постійно розвивається.

19.Проблема сутності буття і пізнання філософського вчення Б.Спінози

З точки зору Б. Спінози (1632 - 1667 рр.), світ – це нескінченна природа,

матеріальна субстанція (від лат. – сутність, основа), яку він також називає

Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно є своєрідним

теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною

самої себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, їй властива

ідея збереження. Субстанція – це те, що не потребує для свого існування

чогось іншого – Бога, духу і т. п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним

у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку

наукової філософії.

Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення пантеїзміу

Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в

ній. З цього логічно випливала атеїстична думка про те, що пізнання світу

йде не через пізнання Бога, а через пізнання самої природи. Тобто Спіноза

закликав не до богослов'я, а до наукового пізнання світу. Виходячи з ідеї

існування єдиної субстанції, Спіноза стояв на позиціях гілозоїзму, тобто

такого вчення, яке допускає наявність мислення в усієї матерії, в тому

числі й неживої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз деякі

дослідники природи, зокрема французький вчений, палеонтолог і філософ Тейяр

де Шарден.

20. Ідеалістична філософія XVIII ст. Г.Лейбніц, Дж.Беркалі

Джордж Беркли (1685-1753)—английский философ,субъективный идеалист.С

1734 года епископ в Клойне,Ирландия.Основной труд—«Трактат о началах

человеческого знания».

Исходя из того,что человек непосредственно воспринимает только свои

«идеи» (ощущения),Беркли пришел к выводу,что существование вещей состоит в

их воспринимаемоти (esse est percipi).Идеи,по Беркли,пассивны,они

воспринимаются бестелесной субстанцией,душой,которая активна и может

порождать идеи.Он признает множество духовных субстанций,а так же

существование «бесконечного духа»,бога.Идеи потенциально существуют в

божетсвенном уме,но актуальное существование они получают в человеческом

разуме.

Позже Беркли переходит на близкие неоплатонизму объективно-

идеалистические позиции,признав вечное существование идей в уме бога.С

целью опровергнуть атеизм и материализм,Беркли подвергает критике понятие

материи,как якобы внутренне противоречивое и бесполезное для

познания.Основа его критики материи—идеалистический номинализм.Беркли

опровергает локковскую теорию первичных и вторичных качеств(см.билет

10),объявляя все качества субъективными.Отрицая мировозренческое значение

науки ,Беркли считал задачей ученого «научиться понимать язык творца,а не

притязать на объяснение только своими телесными причинами» .С этих позиций

он опровергает ньютоновскую теорию абсолютного пространства,выступает

против теории тяготения,считая её учением о естественном движении

материальных тел,тогда как сам Беркли признавал только движение духовных

субстанций.

Со второй половины XIX века начинается оживление философии Беркли и

заимствование её многими школами идеализма:имманентной школой,прагматизмом

и т.д.

Лейбниц Готфрид Вильгельм

(1646-1716)

Немецкий философ,объективный идеалист.Был первым президентом Берлинской

Академии Наук.Лейбниц объединял знания математики (один из изобретателей

дифференциального исчесления),физики (предвосхитил закон сохранения

энергии);кроме того теолог,биолог,историк.

Философию Лейбница следует рассматривать как попытку синтеза идей

механистического материализма (Декарт,Гоббс) и аристотелевско-

холастического учения об активных субстанцианальных формах.При объяснении

действительности он стремился объединить механический принцип с учением о

монадах,изложенным в его «Монадологии». Монады,по Лейбницу,представляют

собой неделимые духовные субстанции,из которых складывается вся

вселенная.Число монад бесконечно, каждая из них обладает восприятием и

стремлением.

Лейбниц был одним из основоположников немецкой идеалистической

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32