Однако свобода понимается ими как нечто неизъяснимое, не поддающееся
выражению в понятиях, иррациональное. Это внутренне состояние,
настроенность, переживание индивида. Свобода противопоставляется
необходимости. Такая свобода, противопоставляется необходимости и
отрешенная от общества, - есть пустой формальный принцип. Свобода - это
свобода выбора отношения к окружающей действительности. Раб может быть
свободным, соответственно, самоопределяя отношение к своему бытию. Свобода
становится неотвратимым роком. “Человек осужден быть свободным” свобода
есть мучительная необходимость.
Характерной чертой человеческого существования является то, что он не
сам выбирает условия своего существования, он заброшен в мир и подвластен
судьбе. От человека не зависит время его рождения и смерти. Это приводит их
к мысли, что помимо человеческого существования существует потусторонняя
реальность, которая понимается как способ существования человека, состоящий
в озабоченности человека, направленной куда-то вне его. Внешний мир
представляет среду, мир заботы человека, окружающий человеческое
существование и находящийся в неразрывной связи с ним. Пространство и время
есть способы человеческого существования. Время - это переживание
существованием своей ограниченности, временности. Представление о времени
до моего рождения и после смерти - произвольная экстраполяция. Говорить о
том, что будет после моей смерти бессмысленно.
33. Релігійна філософія. Неотомізм.
Головними представниками цього напряму є Марітен, Жільсон, Бохенський.
Неотомізм відроджує і модернізує теїстичне вчення Ф. Аквінського, поєднуючи
його з філософськими системами Канта, Шеллінга, Гегеля, Руссерля,
Хайдеггера, Ясперса.
Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування
природи і суспільства, водночас проголошуючи останні продуктом творчої
діяльності Бога та об'єктом його управління.Неотомістична концепція буття
дуалістична: абсолютне, надприродне буття і буття, створене Богом.
Абсолютне буття – Бог. Він створив усе із нічого. Розум людини, на думку
неотомістів, неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують
його існування. Віра і розум пребувають у гармонійних відносинах, вони не
суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного. Вони не антиподи, це
два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї цілі (Бога).
Розум людини обмежений, йому не все підвладне, є істини, яких не осягнеш
розумом. Знання, здобуті і за допомогою розуму, повинні бути постійно під
контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому
єдиним критерієм істин ності. Раціональне знання – це форма віри, і в цьому
плані філософія мусить бути прислужницею релігії.Фома Аквінський (1125/26 –-
1274 рр.) – один з найвидатніших представників середньовічної філософії,
учень знаменитого теолога, філософа і природознавця Альберта Великого. Як і
його вчитель, Фома Аквінськии намагався обгрунтувати основні принципи
християнської теології, спираючись на вчення Арістотеля. При цьому вчення
Арістотеля було пристосоване таким чином, щоб воно не вступало у протиріччя
з догматами церкви.
Під буттям Фома Аквінськии розуміє християнського бога, який актом своєї
волі створив світ і речі, що в ньому існують. З точки зору Ф. Аквінського
існує чотири рівні буття.
Найнижчий рівень буття визначає зовнішню визначеність речей, сюди
відносяться неорганічні стихії та мінерали. На наступному рівні перебуває
форма, яка являє собою кінцеву причину речей, тому їй притаманна
доцільність, яку ще Арістотель назвав «рослинною душею» – це рослини.
Третій рівень – тварини. На всіх трьох рівнях форма по-різному входить у
матерію. На четвертому рівні форма вже не залежить від матерії. Це дух, або
розум, розумна душа, найвища із створеного сущого. Внаслідок того, що душа
не пов'язана з тілом, вона не гине зі смертю тіла. Тому розумна душа, за
Фомою Аквінським, наречена «самосущою». На відміну від неї, душі тварин не
є самосущими і гинуть разом із загибеллю тіла. Великого значення надавав
Фома Аквінський розуму.
Розум, за його розумінням, є найвища здібність, якою наділена людина, а
тому вона здатна розрізняти добро і зло. Практичний розум – це воля, що
спрямована не на пізнання, а на діяльність, яка керує людськими вчинками і
поведінкою.
Вчення Фоми Аквінського про людину ґрунтується на уявленні про єдність
душі і тіла в кожній особі. Душа нематеріальна і не субстанціальна, вона
отримує свою завершеність тільки через зв'язки з тілом. Особистість для
Фоми Аквінського є найблагороднішою в усій розумній природі. За Фомою
розум вищий від волі, але любов до Бога набагато важливіша за пізнання
його.
34.Розвиток філософської думки в Україні. Загальна характеристика.
35.києво-Могилянська аадемія і її вплив на розвиток філософської думки
українського та інших словянських народів.
Визначну роль у духовному відродженні українського народу відіграла Кисво-
Могилянська академія, що була заснована в 1632 р. Довгий час Академія була
осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в
Україні, вона задовольняла освітні потреби Росії, Білорусії. Особливе
значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою
оригіналу праць грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед
студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення.
Філософія вивчалась 2–3 роки, причому професори використовували в своїх
лекціях ідеї найвидатніших мислителів, як античності, середньовіччя, так і
Нового часу. Серед діячів Академії XVII–XVIII ст. провідне місце в розвитку
філософської думки посідали Й. Кононович-Горбацький, І. Гізель, І.
Галятовський, С. Яворський, Г. Бужинський, Ф. Прокопович, Л. Барановський
та ін.
36.філософські роздуми Г Сковороди про людину і світ
Григорій Савич Сковорода – видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст,
який здобув освіту в Києво-Могилянській академії. За Сковородою, Бог і
природа – єдине ціле. Це дві натури одного Всесвіту. Матеріальне
змінюється, людина сприймає його органами відчуттів. Сама по собі фізична
натура – «мертва стихія», во на піддається руйнуванню і переходить з одного
стану в інший Таким чином, Сковорода близько підходить до поняття про незни-
щуваність матерії, неперервність її руху. Незважаючи на суттєві
матеріалістичні та діалектичні моменти світогляду мислителя, його філософію
не можна тлумачити однозначно як матеріалістичну. Пантеїзм доповнюється
своєрідним поглядом на реальність навколишнього світу, його предмети і
явища. Явища – це видима тлінь «одяг», який постійно змінюється і
оновлюється, за ним ніби ховаг ться сутність, яку він називає вічністю.
Визнаючи мінливість зов нішньої природи, мислитель утверджував ідею
вічності внутрішньої натури, яку ототожнював з Богом як початком і
причиною, що визначає закономірність розвитку всього сущого. Тут в дусі
неоплатонізму розкрито співвідношення духовного і матеріального.
Вивчення праць Сковороди дає розуміння того, що в центрі його світогляду
перебуває людина, її духовний світ, її щастя. Багато науь вивчає природу і
приносить користь людям для задоволення їхніх тілесних потреб, але не
тілесне, не матеріальне є головним у світі і і людині. Тому науки про
матеріальний світ навчають головного – як бути щасливим. Хто хоче бути
щасливим, той насамперед пови нен пізнати самого себе, тобто внутрішню
сутність, свою духовність, або своє серце. Людина, яка не пізнала себе, не
може обрати відповідно до своєї природи сферу діяльності, отже, не може
бути щасливою. Власна ж природа людини не вибирається, вона – від Бога.
Отже, у кожної людини своя природа, яку не можна змінити, її можна лише
пізнати і обрати такий життєвий шлях, який співзвуч ний її серцю, тобто
внутрішньому духовному світу. Звідси вчення Сковороди про «сродну» працю,
його інтерес до вчення тих Філософів, у яких етика має велике значення.
37.Проблема визволення людини і нації у поглядах мислителів Кирило-
Мефодіївського братства(Шевченко Костомаров та ін)
Визначну роль у суспільно-політичному житті України зігралі Кирило-
Мефодіївське товариство – таємна антикріпосницька організація, що була
створена в Києві в січні 1846 р. Його заснов никами були М. Костомаров, В.
Білозерський, П. Куліш. У квіти до нього вступив Т. Шевченко. Члени
товариства різнилися своїми поглядами, але одностайні були щодо
необхідності ліквідації кріпосництва, національного визволення українського
народу. В програмних документах «Статут і правила товариства», а також у
«Книзі буття українського народу» розвивались ідеї щодо само бутності
українців, необхідності встановлення справедливого суспільного ладу, де всі
люди будуть рівними, а земля буде власністю народу. Ліберальне крило
товариства, на противагу радикалам, не вважало за можливе революційні дії
проти царизму, просвітники наполягали на необхідності йти в народ, до
селян, пропагувати ідеї народного правління. Царський уряд жорстоко
розправився з товариством у 1847 р.
38.Розвиток філософської думки в кінці XIX початку XX ст.(І.Франко,
Л.Українка, Н.Драгоманов, М.Грушевський)
І. Франко (1856–1913 рр.) – класик української літератури, видатний
мислитель, філософ, соціолог. Здобув у Відні ступінь доктора філософії.
Брав активну участь у національно-визвольному русі на Галичині, був у
складі керівництва української радикальної партії, яка прагнула змінити
спосіб вироб-ництва на колективних засадах власності, наданні землі селян
ству.
Його філософським поглядам притаманний матеріалізм, свідомий діалектичний
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32
