виготовлення. Сума зносу цих засобів та предметів на підприємстві
відображається в обліку і звітності окремо.
У складі нематеріальних активів відображаються придбані підприємством,
установою права користування землею, водою, іншими природними ресурсами,
промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та
інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Нематеріальні
активи відображаються у балансі в сумі витрат на придбання і доведення їх
до стану, в якому вони придатні для використання відповідно до запланованої
мети.
Вартість нематеріальних активів погашається віднесенням на витрати
виробництва та обігу відрахувань за нормами, визначеними виходячи з
встановленого терміну їх використання. Якщо неможливо визначити термін
корисного використання нематеріальних активів, норми зносу встановлюються з
розрахунку на десять років /але не більше терміну діяльності підприємства/.
Знос нематеріальних активів враховується і відображається у звітності
окремо.
Сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, покупні напівфабрикати
і комплектуючі вироби, запасні частини, тара, що використовується для
пакування і транспортування продукції /товарів/, інші матеріальні ресурси
відображаються в обліку і звітності за їх фактичною собівартістю.
Давальницька сировина відображається за балансом за цінами, вказаними у
договорі.
Фактична собівартість матеріальних ресурсів визначається виходячи з витрат
на їх придбання, включаючи сплату процентів за придбання в кредит, наданий
постачальником цих ресурсів, націнки /надбавки/, комісійні винагороди,
сплачені постачальницьким і зовнішньоекономічним організаціям, вартість
послуг товарних бірж, митні збори, витрати на транспортування, зберігання і
доставку, що здійснюються сторонніми організаціями.
Готова продукція відображається у звітності за фактичною виробничою
собівартістю, що складається з витрат, пов'язаних з використанням основних
засобів, сировини, матеріалів, палива, енергії, трудових ресурсів, та інших
витрат на виробництво продукції.
Підприємство /за винятком спільних підприємств з іноземними інвестиціями
/подає квартальну і річну бухгалтерську звітність:
органам, у сфері управління яких перебуває підприємство; учасникам,
засновникам - відповідно до установчих документів;
державній податковій інспекції;
Мінфін може визначати інші державні органи, яким подається бухгалтерська
звітність.
Припинення діяльності підприємств.
Припинення діяльності підприємства являє собою одне з юридичних понять
господарського права. Це специфічна правова робота. В зміст поняття
«припинення» входять юридичні підстави («умови»), акти та процесуально-
правові дії щодо припинення діяльності підприємства як суб'єкта права. Ці
підстави, акти та дії передбачені законодавством про підприємства.
Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів визначені
Законом «Про підприємництво» (ст. 11).
Діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на
підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; у
разі закінчення строку дії ліцензії; на інших підставах, передбачених
законодавчими актами України.
Загальний процесуальний (процедурний) порядок і форми припинення регулює
Закон «Про підприємства в Україні» (ст. 34-36). У разі банкрутства
підприємства правовідносини припинення регулюються Законом України від 14
травня 1992 р. «Про банкрутство» (Відомості Верховної Ради
України.—1992.—№31.—Ст. 440), який теж поширюється на підприємства всіх
видів.
Особливі підстави і форми припинення підприємств окремих видів
встановлені також законами про ці підприємства та іншими нормативними
актами (зокрема, про корпо-ратизацію, приватизацію та ін.).
Юридичні підстави. Діяльність підприємств припиняє його власник (вищий
орган підприємства, уповноважений орган). Припинення за юридичними
підставами, як зазначалось вище, може бути двох видів: добровільним і
примусовим.
Юридичними підставами добровільного припинення підприємства є ініціатива
власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами
обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це
можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо.
До передбачених законом чи установчим договором обставин відносяться: а)
закінчення строку, на який створювалося підприємство; б) досягнення мети,
поставленої засновниками під час створення підприємства (ст. 19 Закону «Про
господарські товариства»). Установчі документи підприємств можуть включати
й інші підстави даного виду. Рішення про припинення підприємства з цих
підстав приймає його вищий орган. Підприємці зобов'язані припиняти свою
діяльність також у разі закінчення строку ліцензій (ст. 11 Закону «Про
підприємництво»).
Види юридичних підстав примусового припинення підприємства визначені в
законодавстві про підприємства у вигляді примірного переліку (ст. 34 Закону
«Про підприємства в Україні», ст. 19 Закону «Про господарські товариства»).
Примусово підприємства припиняються, по-перше, на підставі рішень суду
(арбітражного суду) про визнання недійсними установчих документів
підприємства (невідповідність їх чинному законодавству) та акту (рішення
засновника) про створення підприємства. По-друге, підприємство припиняється
на підставі рішення суду (арбітражного суду) за поданням органів, що
контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення
ним законодавства. По-третє, підприємство припиняється на підставі рішення
суду (арбітражного суду) у разі несвоєчасного повідомлення ним про зміну
свого місцезнаходження (при зміні місцезнаходження підприємство повинно в
семиденний термін повідомити про це реєструючий орган). По-четверте,
підприємство припиняє свою діяльність на підставі рішення арбітражного суду
про визнання його банкрутом. Порядок такого припинення визначає Закон «Про
банкрутство».
Закон передбачає дві правові форми припинення підприємства: ліквідацію і
реорганізацію (ст. 34 Закону «Про підприємства в Україні»). У випадку
ліквідації підприємство припиняється як суб'єкт права без
правонаступництва. Реорганізація передбачає виникнення на основі діючого
підприємства одного або більше нових підприємств як суб'єктів права. У разі
реорганізації підприємства усі його права та обов'язки переходять до
правонаступника (правонаступників). Законодавство визначає п'ять правових
способів реорганізації підприємства: злиття, приєднання, поділ, виділ та
перетворення. З юридичної точки зори ці способи розрізняються залежно від
того, до якого суб'єкта права переходять всі майнові права та обов'язки
підприємства, що реєструються.
Злиття двох і більше підприємств в одне означає перехід прав і обов'язків
кожного з них до підприємства, що виникло внаслідок правового акту злиття.
У цьому випадку виникає нове підприємство.
Приєднання одного підприємства до іншого означає, що до нього переходять
права і обов'язки приєднаного підприємства. Нове підприємство внаслідок
такої реорганізації не виникає.
Поділ підприємства є створенням на базі одного існуючого підприємства двох
і більше підприємств як суб'єктів права. Це поділ усього майна
підприємства. Даний спосіб реорганізації передбачає затвердження власником
(уповноваженим ним органом) роздільного акту (балансу). Згідно з цим актом
частина майна та відповідні права та обов'язки реорганізованого
підприємства переходять до підприємств, створених внаслідок поділу.
Виділ передбачає, що з діючого підприємства виділяються один або більше
структурних підрозділів, які створюються як самостійні підприємства. Поділу
всього майна підприємства цей спосіб реорганізації не передбачає. Згідно з
роздільним актом (балансом) до них переходять частини майна та відповідні
права і обов'язки реорганізованого підприємства.
Перетворення підприємства як спосіб реорганізації означає перетворення
однієї форми власності в іншу (наприклад, державної в колективну) і,
відповідно, зміну організаційно-правової форми підприємства. Даний спосіб
реорганізації масово застосовується в процесах корпоратизації і
приватизації майна державних підприємств. При перетворенні до підприємства,
яке щойно виникло, переходять права і обов'язки колишнього підприємства.
Ліквідація і реорганізація підприємства тягне за собою виключення його з
державного реєстру підприємства України. З дати виключення підприємство
вважається реорганізованим чи ліквідованим.
Статусу суб'єкта права і юридичної особи підприємство позбавляється після
здійснення щодо нього заходів, які є ліквідаційним процесом, врегульованим
законом. Зокрема, це такі заходи:
1. Ліквідація підприємства ліквідаційною комісією, що призначається
органом (особою), який прийняв рішення про ліквідацію. Цей орган (особа)
може покласти обов'язок щодо ліквідації підприємства на його органи
управління.
2. Встановлення порядку і строків ліквідації. Їх встановлює орган, що
прийняв рішення про ліквідацію (власник, уповноважений орган, суд,
арбітражний суд). Встановлюється також строк для задоволення претензій
кредиторів. Він не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про
ліквідацію.
3. Виконання ліквідаційною комісією своїх обов'язків: повідомлення про
ліквідацію підприємства в пресі (за місцем знаходження), про порядок і
строки ліквідації; вжиття необхідних заходів для стягнення дебіторської
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27
