Але вся гострота взаємин банкірів і промисловців особливо помітна на прикладі авіабудівельної і космічної галузі. Ці високотехнологічні напрямки – дуже капіталомісткий бізнес, і якщо поточний рівень забезпечення фінансовими ресурсами дозволить компаніям, що працюють у цих сегментах, виконувати існуючі контрактні зобов'язання сьогодні і протягом найближчого десятиліття, то для збереження своєї конкурентноздатності і передових позицій у галузі в більш віддаленій перспективі, компанії мають потребу в інвестиціях. Причому, у зв'язку з високою часткою НДВКР у структурі витрат компанії, для одержання віддачі через п'ять років, ці інвестиції необхідно здійснити вже сьогодні.
Генеральний директор ВАТ «Мотор Сич» В'ячеслав Богуслаєв категорично затверджував, що «у жодного, навіть у самих престижних українських банків – Приватбанку, Промінвестбанку, – немає в наявності таких грошей, щоб інвестувати сьогодні розробки «Мотор Сич» чи «Прогрес». Вони цього зробити не можуть». Продукція «Мотор Сичи» – авіадвигуни, що користаються постійним попитом не тільки в СНД. А в Запорожжя їх не тільки роблять, але і розробляють. Генеральний конструктор ЗМКБ «Прогрес» Федір Муравченко говорив про те, що «жоден банк не дає кредити більше, ніж на 2–3 року. Нам, щоб повернути ці гроші, потрібно виконати виробничий цикл, а це не менше 7 років. Наприклад, у французів нульове сальдо настає на 13–15 році від початку розробки. Представляєте, тільки по закінченні цього періоду повертаються назад кредити. До того ж, в Україні процентна ставка на кредити занадто висока. Сьогодні надають кредити тільки під ліквідні товари – торгівлю. Я, наприклад, хочу взяти кредит, але мені його дають тільки на 2–3 року і тільки під заставу конструкторського бюро. У цьому випадку я ніколи не поверну кредит. Усе це робиться тільки для того, щоб захапати нашу власність».
Генеральний директор Харківського державного авіаційного виробничого підприємства Павло Науменко, оцінюючи потенціал національних банківських структур у сфері кредитування довгострокових високотехнологічних проектів, вважає так: «Ситуація не найкраща. Гроші дорогі. Гроші короткі. Тому це питання сугубо менеджменту – яким образом залучити банківський капітал у тім правовому і ринковому полі, яке сьогодні існує для розвитку авіаційної промисловості. У нас солідний кредитний портфель. Адже для того, щоб піднімати обсяги виробництва – а вони в нас по цьому голі виростуть у 2,5–3 рази в порівнянні з минулим голом – нам потрібний капітал. З українськими банками ми працюємо дуже щільно. У нас повне взаєморозуміння. Насамперед, це «Промінвестбанк», «Укрексімбанк». Ми також працюємо з «Кредитпромбанком», і з «Першим міжнародним українським банком». Звичайно, я б із задоволенням працював з європейськими банками. Але європейські банки поки з нами не працюють».
У свою чергу, генеральний директор держпідприємства «Южмаш» Юрій Алексєєв вважає, що «національні банки не в змозі фінансувати ракетну й авіаційну промисловість України. Ми намагаємося брати «закордонні» кредити, тому що там вони більш пільгові. У нас же валютний кредит від 12 до 15%. 12% – це хіба що по великому блаті. Причому гроші можна взяти на рік, максимум два. А ракету ми робимо, наприклад, два з половиною року, а мій комплектувальник робить комплект вузлів три роки. І я повинний його фінансувати й авансувати його роботу. От чому наші банки не в змозі виконувати такі задачі», – затверджує Ю. Алексєєв.
Кілька років назад «Южмаш» під проект «Морський старт» брав кредит у 30 млн. дол. у японському банку. «Виплатили цей кредит причому в розпал азіатської економічної кризи. Тепер ми найняли юридичну фірму, що підшукує нам банківські структури в Сполучених Штатах також для фінансової підтримки ряду наших проектів. Ця юридична фірма виступає гарантом такого співробітництва. Американські банки йдуть на це, хоча сьогодні Україна для них – чорна діра. Проте, це співробітництво розвивається теж під проект «Морський старт», тому що Україна може дати під нього державні гарантії, що, у свою чергу, певним чином впливає на «лояльність» закордонних банків» – затверджує Ю. Алексєєв. «Южмаш», за його словами, співробітничає з російськими банками в ході реалізації проекту «Морський старт»: «Що стосується російських банків, то ми, наприклад, багато працюємо з «Мостприватбанком». Банк знає, яку продукцію ми купуємо в Росії, і видає нашим російським суміжникам кредити з урахуванням нашого контракту і під наші гарантії. При цьому «Мостприватбанк» співробітничає з нашим «Приватбанком» – так що виходить така маленька фінансово-промислова група».
Контакти українських підприємств із російськими банками – тенденція дуже показова. Капіталізація російської банківської системи значно перевищує українську, що дозволяє українським підприємствам розраховувати на залучення великих ресурсів. Це з однієї сторони. З іншого боку – у Росії от-от почнеться новий етап капіталізації банків, утягнених у фінансування оборонних проектів. Так, наприклад, генеральний директор центра науково-дослідних розробок і програм АТ «Авіапром» Олександр Батков заявив про те, що московський індустріальний банк виступив з ініціативою створення консорціуму російських комерційних банків для фінансування розробки і виробництва перспективних типів авіаційної техніки.
Подальша взаємодія банківських структур України з підприємствами ОПК значною мірою буде залежати від напрямків трансформації всього національного оборонно-промислового комплексу. Затверджені концепції перетворень в ОПК, орієнтовані на утворення вертикально-інтегрованих структур, поки не наповнилися реальним змістом. У випадку ж пожвавлення цього процесу банки зможуть у більшій мері впливати на ОПК через ініціювання ряду внутрішніх змін в оборонних холдингах.
Проте, роль українських банків як гравців у системі ВТС поки досить обмежена, якщо говорити про рішення таких задач, як надання пільгових експортних кредитів країнам – партнерам України під закупівлю українського спецмайна. Поки «точечно» використовуються і набагато менш витратні форми – такі, як організаційна і фінансова підтримка при проведенні міжнародних виставок Вівт на території України і за її межами. «Розшивання» таких вузьких місць вимагає цілеспрямованої і скоординованої політики як спецекспортеров, банків (приватних і державних) і державних структур, що контролюють і кооодинирующих експорт озброєнь і високотехнологічної продукції.
На сьогоднішній день українські банки й інвестиційні компанії далеко не завжди готові надавати кредити підприємствам ОПК оскільки тривалість технологічних процесів і відсутність чітких взаємин із субпідрядниками не дозволяють їм вибудувати струнку систему взаємних платежів, гарантій. Самі підприємства, що роблять високотехнологічну продукцію, зацікавлені в співробітництві з російськими чи європейськими банками на більш вигідних умовах, ніж ті, що пропонуються банками українськими – хоча при цьому в основу виконання кредитних зобов'язань лягають державні гарантії.
Через недостатню прозорість оборонних підприємств для акціонерів і зовнішніх користувачів також ускладнене інвестування в перспективні напрямки діяльності підприємств ОПК. Найчастіше це стосується наукомістких технологій оборонного характеру, зв'язаних з державними секретами. Пряма участь банків у створення фінансово-промислових груп, холдингів в Україні поки обмежено через відсутність зрозумілої ідеології перетворень у сфері національного ОПК.
Українські банки (а при відповідних законодавчих рішеннях – і закордонні) будуть максимально використовувати можливості по розширенню свого впливу на конкурентноздатні підприємства в сфері ОПК. Особиста участь у керуванні такими підприємствами, викуп акцій, одержання права власності на технології і документацію – лише деякі з форм такого впливу. Варто враховувати, що в національному законодавстві не визначені права інтелектуальної власності на спільно створюваний продукт, на те «ноу-хау», що буде створюватися як при участі держави, так і часток, у тому числі і закордонних інвесторах. Питання «права власності» на розробку поки є білою правовою плямою, що за інших рівних умов може розцінюватися потенційним чи інвестором кредитором (у тому числі і банківській структурі) як фактор негативний при неможливості рішення питання у свою користь.
Розширення участі недержавних фінансово-економічних структур України (комерційні банки, фінансово-промислові групи), здатних фінансувати контракти, проекти в сфері ВТС, вимагає вироблення базових підходів з боку державних структур, що контролюють і координують процес збройового експорту. Не виключено, що доцільним є створення спеціалізованого фонду з залученням державного, приватного й іноземного капіталів для сприяння ВТС України з закордонними державами.
Оперативна рада підприємства сформувався з ініціативи генерального конструктора в серпні 1998 року. Разом з однодумцями Ф.М. Муравченко розробив програму діяльності нової структури, що на сьогоднішній день цілком виконана. Колективний орган керування допоміг зміцнити науково-технічний потенціал «Прогресу», сприяв поліпшенню зв'язків підприємства в науковій, економічній і господарській областях діяльності, завдяки його роботі продовжується освоєння нової продукції.
Сьогодні оперативна рада бере безпосередню участь у рішенні всіх стратегічно важливих задач, що коштують перед підприємством. У центрі уваги колективу керівників – планування створення нових типів і модифікації двигунів.
У кожного члена колективу за плічми чималий професійний досвід, але незважаючи на різний рід діяльності їх усіх поєднує одна важлива якість – уміння дивитися далеко вперед, адже кожен учасник ради знає, що від його безпосередніх рішень залежить майбутнє «Прогресу».
Коротка історія розвитку підприємства
Дата виникнення: 5 травня 1945
Керівники підприємства:
- 1945–1968 – Генеральний конструктор А.Г. Івченко
- 1968–1988 – Генеральний конструктор В.А. Лотарев
- с 1988 року Генеральний конструктор Ф.М. Муравченко
Урядові нагороди:
- 1966 р. – Орден Леніна
- 1975 р. – Орден Праці УССР
- 1981 р. – Орден Трудового Червоного Прапора
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
