Явище подразливості у найпрості-ших проявляється у вигляді таксисів. Захоплення їжі нерідко відбувається шляхом фагоцитозу. Інколи органічні речовини всмоктуються осмотичне, у деяких із вільноживучих найпростіших є хлорофіл, і вони здатні певною мі-рою до аутотрофного типу живлення шляхом фотосинтезу.
Тип Найпростіші поділяється на чоти-ри класи: саркодові (Sarcodina), джгутикові (Flagellata), споровики (Sporozoa) та інфузорії (Infusoria) [10].
Клас Саркодові (Sarcodina)
Клас Саркодові налічує близько 10 тис. видів. Більше 80% сучасних саркодових -- мешканці мо-ря, деякі живуть у прісних водоймах і грунті. Ряд видів перейшов до парази-тичного способу життя. Основна влас-тивість саркодових -- здатність утво-рювати псеидоподії, або несправжні ніжки, які служать для руху і захоп-лення їжі.
Амеба дизентерійна ( Еntаmoeba hislolytica) --збудник амебної дизентерії (амебіозу). Відкрита петер-бурзьким ученим Ф. О. Лешем у 1875 р.
Локалізується у товстих кишках людиини та зустрічається у трьох формах: великої вегетативної тканинної, патогенної (forma magna)дрібної вегетативної, яка живе у порожнині кишок (formammuta); цисти (Рисунок 2.1).
Рисунок 2.1 - Схема життєвого циклу амеби дизентерійної (Entamoeba histolytica)
Умови, які необхідні для перетворен-ня одних форм амеби дизентерійної у інші, вивчені російським протистологом В. Гнєзділовим. Виявилось, що різ-ні несприятливі фактори -- переохо-лодження, перегрівання, недоїдання, перевтома тощо сприяють переходу forma minuta у forma magna. Необхід-ною умовою є також присутність пев-них видів кишкових бактерій.
Амеби, занурюючись у стінки ки-шок, утворюють кровотечні виразки. Властиві також кров'яні випорожнен-ня, частота яких досягає 3--10 і біль-ше разів за добу. Хвороба може закін-читися смертю. Діагноз ставиться у випадку виявлення вегетативних форм і цист у фекаліях, проте необхідно па-м'ятати, що цисти можуть виділятися і практично здоровими людьми. Прак-тично здорові носії -- явище досить по-ширене. Профілактикою є собиста гігієна -- миття рук перед прийманням їжі і після від-відування туалету; термічна обробка їжі і питної води, ретельне миття ово чіві фруктів, які використовуються у їжу у сирому вигляді; оберігання про-дуктів і води від потрапляння пилу і від мух, які можуть механічно пере-нести різних збудників хвороб [11].
Амеба кишкова (Entamoeba coli). Непатогенна, морфологічно по-дібна до амеби дизентерійної. Вона також утворює вегетативні форми і ци-сти, але протеолітичного (тобто, який розщеплює білок) ферменту не виді-ляє і в стінку кишки не проникає. Циста мі-стить звичайно 8 ядер, але зустрічаю-ться цисти і з іншою кількістю ядер. Для цист Е. соїі властиві розміри 13-- 25 мкм (Рисунок 2.2).
Рисунок 2.2 - Цисти амеб кишок людни
Амеба ротова (Entamoeba gingivales). Перша паразитична амеба, яку знайшли у людини. Ця амеба час-то зустрічається у каріозних зубах і в білому налипанні, що вкриває зуби. Розміри тіла коливаються від б до 60 мкм. Живиться бактеріями і лейко-цитами. Патогенне діяння -- сумнівне.
Вільноживучі водяні амеби здатні давати мутантні форми, які поселяються в організмі людини і викликають тяжкі запальні процеси у центральній нервовій системі (менінгоенцефаліти) [10].
2.1.2 Клас Джгутикові (Flagellata)
Ві-домо приблизно 6--8 тис. видів джгу-тикових. Для усіх пластина плинність двох, а інколи і більшої кількості джгутиків, за допомогою яких вони ру-хаються. Розташовані джгутики на пе-редньому кінці тварин. Джгутик -- ниткоподібний виріст цитоплазми. Під електронним мікроскопом видно. Ідо він складається із гомогенної речови-ни, в якій є 9 подвійних (зониі) і 2 одинарні (в центрі) фібрили (нитко-подібні структури) завтовшки 25-- 60 им; тому фібрили й називають мікротрубочками. Прикріплюється джгу-тик до базального зернятка, яке зна-ходиться в ектоплазмі. Якщо джгути-ків кілька, один із них може бути спрямований назад. Інколи між ним і пеликулою утворюється хвилеподібна цитоплазматична перетинка, яку нази-вають ундулюючою мембраною. Фор-ма тіла звичайно стала.
Джгутикові -- гетеротрофи. Деякі вільноживучі здатні до аутотрофного живлення і є міксотрофами. Більшість живе у морських і прісних водах. Ба-гато перейшли до паразитичного спо-собу життя. Медичний інтерес станов-лять джгутикові, які паразитують у тілі людини.
Трипаносома (Trypanosoma brucei gambiense)--збудник трипаносомозу -- африканської сонної хво-роби. У тілі людини й інших хребетних живуть у плазмі крові, лім-фі, лімфатичних вузлах, спинномозко-вій рідині, тканинах спинного і голов-ного мозку. Зустрічає-ться у ряді екваторіальних районів За-хідної Африки.
Розміри від 13 до 39 мкм. Тіло зігнуте, сплю-щене у одній площині, звужене на обох кінцях, має один джгутик і ундулюючу мембрану. Живиться осмотично. Розмножується трипаносома безстатевим шляхом (поздовжній по-діл).
Трипаносома -- ти-пова трансмісивна хвороба з природ-ними осередками. Збудник розвивається із зміною хазяїнів. Перша части-на життєвого циклу трипаносоми про-ходить у травному каналі мухи цеце (їх є 20 видів, найбільш поширений вид Glossina palpalis), за межами аpeaлу цих мух трипаносомоз не зуст-річається. Друга частина життєвого циклу проходить у нового хазяїна, яким є людина та деякі ссавці (ве-лика і дрібна рогата худоба, спині, собаки, також дикі тварини). За остан-німи даними, саме людина -- основний резервуар збудника.
При смоктанні мухою крові хворої людини трипаносоми потрапляють до її шлунку. Тут вони розмножуються і проходять ряд стадій розвитку. Пов-ний цикл розвитку триває близько 20 днів. Мухи, у тілі яких є трипано-соми інвазійної стадії, при кусанні мо-жуть вражати людину.
У хворого трипаносомозом спостері-гаються м'язова слабість, виснаження, розумова депресія, сонливість. Хвороб-ливий стан триває 7--10 років І при відсутності лікування закінчується смертю. Особиста профілак-тика зводиться до приймання лікар-ських препаратів, які можуть запобіг-ти зараженню при кусанні мухами це-це [12].
Лейшманії -- збудники лейшма-ніозів, трансмісивних.хвороб, з природними осередками. Лейшманії відкрив російський лікар П. Ф. Боровський у 1898 р. У 1.903--1904 pp. нові види лейшманій відкрили англійські лікарі У. Лейшман і Ч. Донован. Лейшманії можна поділити на: дерматотропні (локалізуються у шкірі) і вісцеротропні (локалізують-ся у внутрішніх органах).
До збудників дерматотропного лейшманіозу відносять види Leischmania tropica minor, L. tropica major, L. tropica mexicana та ряд інших. Локалізується у клітинах шкіри.
Лейшманії дуже малі (2-- 4 мкм, іноді до 8 мкм). Це внутрішньоклітинні паразити. У життєвому циклі вони проходять дві стадії: безджгутикову, круглясту, або овальну (у організмі людини та інших хребет-них), і джгутикову, яка має видовже-не тіло (у організмі комах переносників). Джгутикові форми утворюються також у штучних культурах. Перенос-ником збудника є дрібні комахи -- мо-скіти (Phlebotomus). Природним ре-зервуаром для L. tropica minor слу-жить людина, а для L. tropica major -- гризуни (піщанки, ховрашки, хом'яки тощо), які у природних умовах враже-ні іноді до 70 %.
При шкірному лейшманіозі утворю-ються круглясті виразки на відкритих частинах тіла, переважно на обличчі, які довго не заживають. Особиста профілак-тика полягає в індивідуальному захис-ті від кусання москітами.
Лейшманії зу-стрічається у країнах Середземномо-р'я і Середній Азії (збудник -- L. in-fantum). У ряді країн Азії, Африки і Південної Америки захворювання лейшманіозом викликається також ін-шими видами лейшманій. Найчастіше хворіють діти до 12 років. Захворювання супроводжується непе ріодичним підвищенням температури, збільшенням селезінки і печінки, зменшенням вмісту еритроцитів у крові.
Профілактикою є ндиві-дуальний захист від москітів.
Трихомонади -- збудники хво-роб, які загалом називають трихомо-нозами.
Трихомонада кишкова(Trichomonas hominis) -- збудник киш-кового трихомонозу.
Локалізується у товстих кишках.Географічне поширення -- повсюдне.Трихомо-нада кишкова -- маленький джгутиконосець завбільшки 5--15 мкм, овальної форми, з одним міхуроподібним ядром, З--4 джгутиками і ундулюючою мем-браною. Тіло пронизане опірним стрижнем, який закінчується загостре-ним шипом на задньому кінці тіла. Живиться бактеріями, які ковтає клітинним ротом, а також осмотичне -- рідкими речовинами.
Зараження відбувається через їжу і воду, які забруднені фекаліями, що містять трихомонади. Патогенне зна-чення не встановлене, бо .трихомонада кишкова зустрічається у кишках здо-рових людей і хворих кишковими хво-робами.
Профілактика та, що й при інших кишкових протозоозах.
Трихомонада піхвова(Т. vaginalis) -- збудник урогенітального трихомонозу. Локалізується сечостатеві шляхи жінок та чоловіків. Географічне поширення -- повсюдне.
Морфологічні особливості. Має значно більші розміри, ніж трихомонада кишкова, - 7-30 мкм. Форма тіла найчастіше грушоподібна, має 4 джгу тики, ундулюючу мембрану й опірний стрижень, який закінчується шипом. Ця трихомонада викликає запальні пронеси у статевих шляхах. Зараження відбувається переважно статевим шляхом, а також при користуванні загальною білизною і предметами особистої, гігієни; джерелом інфекції може стати недостатньо стерильний гінекологічний інструмент [13].
2.1.3 Клас споровики ( Sporozoa )
Клас налічує близько 1350 видів. Споровики - паразитичні огранізми. Загальною рисою для яких є відсутність у зрілих форм будь-яких оргноїдів руху, а також складні життєві цикли з чергуванням статевого і безстатевого розмноження. Для багатьох видів споровиків власти-ве безстатеве розмноження -- внутрішнє пупкування. У одній із стадій циклу розпитку спо-ровиків утворюються спори (точніше, сгюрозоїти). Паразитичним спосіб жит-тя споровиків привів до спрощення їх організації: вони не мають органоїдів живлення і травления. Живлення, ди-хання, виділення здійснюються всією поверхнею тіла.
Токсоплазма (Toxoplasma gondii) --збудник токсоплаз-мозу.
Локалізується в клітинах головного моз-ку, печінки, селезінки, лімфатичних вузлів, м'язів та інших органів люди-ни, а також усіх видів ссавців і ба-гатьох видів птахів.
Географічне поширення -- повсюдне.
Токсоплазми, які локалізую-ться всередині клітини хазяїна, нази-вають ендозоїдами. Ендозоїд має фор-му півмісяця (розмір 4--7x2--4 мкм). Один кінець його загострений, ін-ший -- круглястий. У центрі знаходи-ться ядро. На загостреному кінці ток-соплазми при дослідженні під електронним мікроскопом виявляється коно-їд -- утворення, яке подібне до при-соски. За його допомогою паразит фіксується на поверхні клітини при прониканні у неї.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
