Взасмовідносини між хазяїном і усім комплексом симбіонтів, які складають симбіоз, забезпечують нормальне уснування організму хазяїна.
У нормі в тілі людини і тварин кіль-кість мікросимбіонтів більша, ніж власних клітин. З ними пов'язаний синтез ряду білків -- ферментів, віта-мінів, яких не можуть самостійно син-тезувати багато макроорганізмів. Тіль-ки у присутності паразитичних сим-біонтів формується імунітет, утворю-ються імунокомпетентні клітини.
Взаємовідносини між організмом ха-зяїна і усім комплексом симбіоценозу є також джерелом патологічного про-цесу (хвороби) у організмі хазяїна.
Розвиток патогенних грибків у тілі людини стримується симбіотичними бзктеріями-коменсалами. Існування їх може бути пригнічене при лікуванні хворого антибіотиками, чим створю-ються сприятливі умови для патоген-них грибків, тому впровадження у медичну практику антибіотиків неспо-дівано викликало почастішання захво-рювань, які викликаються паразитич-ними грибами, зокрема роду Candida (кандидамікоз).
Численні факти переконують у тому, що захворювання, які викликаються паразитами, розвиваються внаслідок різноманітних відносин між макро-організмом і комплексом усього сим-біоценозу. Встановлено, що люди, які страждають гельмінтозами (тобто вра-жені паразитичними червами -- гель-мінтами), важче хворіють на туберку-льоз, черевний тиф, деякі хвороби нер-вової системи і багато інших. Це обо-в'язково має знати і враховувати лікар і при лікуванні будь-якої хвороби -- необхідно лікувати пацієнта і від су-путніх хвороб, які викликаються па-разитичними організмами. При цьому не слід забувати, що кожний організм разом з усім своїм симбіоценозом є частиною біоценозу (з усіма його біо-тичними і абіотичними факторами). Щодо людини, то окрім перерахованих факторів відіграють роль і соціальні умови [3].
1.2 Класифікація паразитуючих, форм тварин
Справжніми паразитами є тільки ті організми, для яких парази-тичний спосіб життя -- обов'язкова форма існування. Bід справжніх (облігатних) паразитів необхідно відріз-няти несправжніх. До них належать організми, які живуть вільно, але, по-трапивши у інший організм, здатні прожити у ньому деякий час. До них відносяться, наприклад, личинки мух, які залишаються живими при прохо-дженні через кишки людини [2].
У особливу групу виділяють факуль-тативних паразитів, тобто тварин, які звичайно живуть у вільному стані, але при випадковому потраплянні до від-повідних хазяїв можуть існувати за їх рахунок. Так, у 1925 р. гельмінтологіч-на експедиція, яка працювала під ке-рівництвом К. І. Скрябіна, при обсте-женні шахтарів Донбасу виявила у їхніх кишках яйця, личинки і дорослі у черви двох видів із роду Rhabdites, які звичайно живуть у грунті. Личин-ки одного із ґрунтових круглих червів (Aloinema) можуть селитися у кишках молюска Аrion, при цьому вони дося-гають значно більших розмірів, ніж у вільній природі, правда, завершити свій розвиток у таких умовах не мо-жуть. В. О. Догель відзначає, що фа-культативний паразитизм має інтерес з точки зору питання про походження паразитизму.
За часом, який перeбувaють паразити у хазяїна, їх ділять на тимчасових і постійних. Перші пов'язані з хазяїном тільки під час приймання їжі. Паразитизм порівняно слабо відбився на їх організації, бо більшу частину життя вони проводять у вільному ста-ні. Це п'явки, ґедзі, комар мухи-жигалки, блохи тощо. Постійні паразити, як правило, не залишають хазяїна. Для них хазяїн не тільки джерело їжі, а й постійне місце існування. Такими є малярійні плазмодії, лямблії, кариди трихінел, коростяні свербуни і багато інших. У цьому випадку разом з хазяїном гине і паразит. За місцем існування розрізняють па-разитів: зовнішніх та, або ектопаразитів, які живуть на зовнашніх покривах, (наприклад, п'явки, кровосисні кома-хи), і внутрішніх, або ендопаразитів (паразити крові, кишок та інших органів, наприклад, малярійний плазмодій, аскарида, трихінела) [4].
Багато ектопаразитів виникло від хижаків. Наприклад, клопи із роду Reduvins е вільноживучнми хижаками, які жив-ляться комахами, але один із видів цього роду може нападати на людину і живитися кров'ю. Тут тільки один крок до облігатного ектопаразитизму. У деяких випадках переходу до екто-паразитизму сприяв сидячий спосіб життя. Так, вусоногі рачки прикріп-ляються до підводних предметів, але для ряду видів рачків такими предме-тами стають живі організми, а один з видів навіть став глибоко проникати у шкіру китів. 1 тут можливий перехід від синойкії до паразитизму. На ряді прикладів вдається прослідкувати перехід від екто- до ендопаразитизму. Так, один із сисунів є екто-паразитом на зябрах пуголовків жаби, але у процесі метаморфозу переселяє-ться у сечовий міхур, де завершує свій розвиток і перетворюється на ендопа-разита. Пухоїди -- ектопарази-ти птахів-- виникли від комах, які спочатку поселилися у гніздах і живи-лися нагромаджуваними там рослин-ними і тваринними рештками, а з ча-сом перейшли до живлення пір'ям мешканців гнізда. Але пухоїд пелікана мігрував у його піддзьобок і почав жи-витися кров'ю. Тут видно поступовість переходу від синойкії до екдо-, а потім до ендопаразитизму.
Moжливий перехід до кишкового ендопаразитизму деяких паразитів із типу найпростіших і нематод, які були, спочатку факультативними, В. О. Догель, розвиваючи гіпотезу про подіб-ний перехід від вільноживучих форм до паразитичних серед ґрунтових круг-лих червів, писав: «Знахідка Скрябіним Rhabdites саме у Донбасі не ви-падкова. Там, у глибоких підземних шахтах, тисячі людей щоденно і на не-великому порівняно просторі досить тісно контактують із землею, у якій живуть вільні паразити; таким чином, для цього організму відкривається шлях до переходу у паразитичний стан».
Походження кровопаразитів у де-яких із хребетних хазяїв пов'язано Із зміною місця локалізації колишніх кишкових паразитів, проникнення їх у кров'яне русло. Можливий також інший шлях. Найпростішими кровопа-разитами хребетні заражаються зви-чайно через кусання членистоногими [5].
Можна припустити, що у ендопарази-тів первинним місцем мешкання були кишки членистоногих, із яких вони при смоктанні крові спочатку випадково потрапляли у кров'яне русло нового хазяїна, а потім уже пристосовува-лись і до нового хазяїна і нового спо-собу передавання від одного хазяїна до іншого.
1.3 Вплив паразита на хазяїна
Вплив паразита на хазяїна різнома-нітний. Перш за все паразит, знахо-дячись у тілі хазяїна, діє механічно. Так, міхур ехінокока тисне на органи, порушуючи їх функціонування. Стьож-кові черви і аскариди можуть викли-кати кишкову непрохідність. Кишкова непрохідність може бути наслідком не тільки механічної закупорки, а й реф-лекторних спазмів у відповідь на по-дразнення стінки кишок паразитами. Печінкові сисуни і аскариди можуть закупорювати жовчні протоки і стати причиною жовтяниці.
Паразити кишок використовують ча-стину їжі, яка перетравлена їх хазяїном, що може зумовити виснаження хазяїна. Виділяючи продукти життєдіяльності, паразити постійно отрую-ють організм отруйними хімічними ре-човинами -- токсинами. Токсини малярійних плазмодіїв викликають приступи малярії. Аскариди і анкілостоми виробляють речовини, які розчиняють еритроцити. Спеціальним експериментами було доказано, що екстракт із стьожкового черв'яка впливає на мо-торну фінкцію кишок. Слина крово-сисних членистоногих також має ток-сичні властивості [6].
Ряд паразитів сприяє проникненню у тіло хазяїна інших хвороботворних організмів. Наприклад, волосоголовці, анкілостоми, личинки аскариди, пору-шуючи цілісність стінок кишок, сприя-ють проникненню хвороботворних мік-роорганізмів у порожнину тіла. Збудники деяких хвороб проникають у організм ха зяїна через укуси крово-сисних членистоногих тобто трансмі-сивним шляхом.
Продукти життєдіяльності багатьох паразитів токсичні. Вони призводять до приступів гарячки (при малярії), недокрів'я (при дифілоботріозі), загального нездужання, зниження праце-здатності (при багатьох гельмінтозах), до затримки розвитку у дітей (при анкілостомідозі). Патогенна дія пара-зитичних червів часто виражається у алергічних реакціях враженого орга-нізму, а вони призводить до порушен-ня регулюючих систем хазяїна, зокре-ма його нейрогуморальної системи [4].
Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозв'язану систему, яка існує у певних умовах середовища. Тривала сумісна еволюція системи паразит -- хазяїн привела до певної взаємопристосованості. Між паразитом і хазяї-ном на рівні організму виникають тісні взаємовідносини. Але для хазяїна при-сутність паразита не байдужа. Якщо паразити не викликають захворюван-ня, то виникають захисні реакції. Так, навколо тканинних паразитів (метацеркарії сисунів, трихінела) формую-ться сполучнотканинні капсули, які у певній мірі ізолюють паразита. Вини-кають також у хазяїна імунні реакції, тобто на видовому рівні між хазяїном і паразитом відбувається взаємна адаптація, яка забезпечує існування паразита і хазяї як біологічних видів.
Як уже відзначалось, паразитизм характеризується антагоністичними взаємовідносинами у системі пара-зит-- хазяїн, проте вираженість цього антагонізму у різних системах різна і склалась вона у процесі філогенетич-ного розвитку. У процесі сумісної ево-люції макро- і мікроорганізми ніби "притирались" один до одного. У філогенетично молодих системах пара-зит-- хазяїн антагонізм більш гострий, ніж у старих системах, де він вираже-ний значно слабше. Існує думка, що у ряді випадків згладжування анта гонізму у цій системі зумовлене біохімічним зближенням антигенних структур обох партнерів. У зв'язку з цим, як правило, при гельмінтозах стійкого імунітету не виникає. Тому одними і тими ж гельмінтозами люди-на може хворіти багаторазово, що не-обхідно мати на увазі при проведенні профілактичних заходів. З іншого боку, при паразитуванні ряду найпро-стіших (лейшманій, трипаносом) ви-робляється стійкий імунітет, що дає можливість проводити профілактичну імунізацію [2].
Знаходячись у організмі хазяїна, по-стійний паразит забезпечений їжею. Зв'язок із зовнішнім середовищем, особливо ендопаразитів, опосередко-ваний через організм хазяїна. Внаслі-док цього у будові багатьох паразитів є тенденція до спрощення. Типовим прикладом зміни організації у зв'язку з паразитичним способом життя є ра-коподібне - сакуліна. Ця тварина, яка паразитує на інших ракоподібних, втратила членистість тіла, органи чут-тів, травну систему. Воно складається із безформного мішка, який наповне-ний статевими залозами і яйцями. Про належність сакуліни до класу рако-подібних стало відомо тільки завдяки вивченню її зародкового розвитку.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
