У інших випадках необхідна участь специфічних переносників. Так, пере-давання кров'яних паразитів пов'язане з харчуванням специфічних перенос-ників із типу членистоногих на тепло-кровних тваринах. Звичайно у тілі та-ких переносників паразит проходить певні стадії розвитку або розмножує-ться (наприклад, малярійний плазмо-дій у тілі комара). Специфічні обов'яз-кові переносники називаються облігатними.
Отже, у розповсюдженні деяких па-разитів беруть участь облігатні пере-носники. Наприклад, збудник маля-рії -- малярійний плазмодій -- передає-ться людині малярійним комаром Ano-pheles. Такий шлях передачі збудника хвороби називається трансмісивним (лат. transmissio -- передавання), а хвороби, які передаються таким шля-хом, називаються трансмісивними.
Є. Н. Павловський виділив особливу групу хво-роб, яка характеризується природною локалізацією, Природно-осередковими називаються хвороби, які пов'язані з комплексом природних умов. Вони іс-нують у певних біогеоценоз ах неза-лежно від людини, але коли люди по-трапляють у ці біогеоценози, то мо-жуть бути враженими [9].
Існування осередків таких хвороб зу-мовлене наявністю трьох груп орга-нізмів: І) організмів, які є збудника-ми хвороби; 2) організмів, які є хазяї-нами збудника (природний резервуар збудника хвороби); 3) організмів -- переносників збудника хвороби, якщо ця хвороба поширюється трансмісивне. Збудник лейшманіозу -- один з видів найпрості-ших-- лейшманія (Leischmania ma-jor). Природним резервуаром для лейшманій є дрібні гризуни, які жи-вуть у пустині,-- піщанки. Облігатними переносниками є комахи із ряду двокрилих -- москіти.
Багато паразитичних хвороб є при-родно-осередковими. При розробці заходів боротьби з природно-осередкови-ми хворобами необхідно враховувати особливості збудника, переносника і тварин, які функціонують як резервуа-ри збудника. Переважна більшість природно-осе-редкових хвороб передається трансмі-сійним шляхом, але існують природно-осередкові хвороби і з іншими шляха-ми передавання (опісторхоз, дифілоботріоз, трихінельоз).
Із майже півтора мільйонів видів тварин близь-ко 60 тис. ведуть паразитичний спосіб життя, у тому числі близько 500 видів можуть паразитувати в людини і лока-лізуватися в багатьох її органах (рисунок 1.1).
Рисунок 1.1 - Локалізація паразитів у тілі людини
У зв'язку з цим одним з розділів науки про паразити -- парази-тології -- є медична паразитологія.
Характерна риса паразитів -- їхня патогенність (гр. pathos -- страждан-ня, genos -- народження), тобто здат-ність викликати захворювання. Назви хвороб, які спричинюють паразити, утворюються з кореня родової назви паразита, до якого додається суфікс -оз, іноді -ез або -аз. Звідси захворю-вання, яке викликається одноклітин-ним паразитом, лейшманією, називає-ться лейшманіозом, дизентерійною амебою -- амебіазом, печінковим сису-ном, або фасцілою,-- фасціольозом тощо.
Хвороби, збудники яких вражають тільки людину, називаються антропо-позами. Біологічним хазяїном і джере-лом збудників цих хвороб ? вражена людина. Хвороби, збудники яких вра-жають організм тварин і людини, на-зиваються зоонозами. При цьому дже-релом збудників хвороби е свійські й дикі тварини.Багатьом із зоонозів властива при родна локалізація. Захворювання, які викликаються вірусами і збудниками рослинної природи, наприклад спірохе-тами, бактеріями, рикетсіями, назива-ються інфекційними. Хвороби, які по-в'язані зі збудниками тваринної при-роди -- найпростішими, гельмінтами, членистоногими, називаються інвазій-ними [7].
Стадії розвитку паразита, в яких він здатний проникати у тіло хазяїна і після цього продовжувати свій розви-ток, носять загальну назву інвазійних. Так, малярійний плазмодій у організ-мі людини проходить ряд стадій, але тільки стадія гаметоцита, потрапивши у тіло комара, буде продовжувати по-дальший розвиток. Отже, для комара інвазійною стадією є гаметоцит. У тілі комара плазмодій також проходить ряд стадій, але з них тільки стадія спорозоїта є інвазійною для лю-дини.
Для запобігання враженню парази-тарними хворобами проводять профілактичні заходи. Розрізняють особисті і громадські профілактичні заходи. До особистих відносять ті заходи, які має виконувати кожний. Громадські профі-лактичні заходи проводять у великих колективах, у масштабах населеного пункту, певного адміністративного або географічного районів або навіть усієї країни. В організації та контролі за виконанням їх велика роль належить медичним працівникам. Морфологія, біологічні особливості, географічне по-ширення паразитів людини, як і хво-роби (паразитози), які вони виклика-ють, заходи профілактики, лікування і шляхи ліквідації паразитів людини становлять предмет вивчення медичної паразитології.
Роль вітчизняних учених у розвитку паразитології. Вітчизняні вчені зробили немалий внесок у паразитологію, зокрема медичну. О. П. Федченко розшифрував життєвий цикл ришти. Ф. О. Леш відкрив амебу -- збудника амебіазу, П. Ф. Веронський -- збудни-ка одного з видів лейшманіозу, Д. Ф. Лямбль -- паразитів органів травлення-- лямблій. В. Я. Данилев-ський виявив плазмодіїв -- збудників алярії птахів, що сприяло виявленню збудників малярії людини Важливі дослідження малярії виконали В. В. Фавр і Д. Л. Романовськнй. 1. І. Меч-ников першим висловив припущення, що кліщі є переносниками збудників спірохетозів. М. О. Холодковський про-водив дослідження паразитичних чер-вів і надрукував перший атлас гельмін-тів людини.
Успішним розвиток паразитології привів до формування паразитологічиих шкіл, творцями яких стали видат-ні вчені.
В. О. Догель (1882--1955) першим у світовій науці обгрунтував екологічий напрямок у паразитології і ство-рив найбільшу паразнтологічну школу. В. М. Беклемішев (1890--1962) ав-тор вчень про малярійні ландшафти і життєві цикли кровосисних членисто-ногих. Ці вчення лягли в основу захо-дів по ліквідації малярії, сприяли і сприяють боротьбі не тільки з маля-рією, а й іншими хворобами, які передаються членистоногими. Створений В. М. Беклемішевим науковий напря-мок успішно розвивається його числен-ними учнями і послідовниками.
Є. Н. Павловський (1884--1965) ввів у науку вчення про трансмісивні хвороби і природну локалізацію деяких хвороб, яке відіграє важливу роль в оздоровленні територій, з якими пов'я-зане існування цих хвороб. Учні й послідовники Є. Н. Павловського успіш-но продовжують розвивати створений ним напрямок у науці [5].
К. І. Скрябін (1878--1972)--орга-нізатор найбільшої у світі школи гельмінтологів, а також численних експе-дицій, які вивчали поширення гельмінтозів у людини, свійських і диких тва-рин на величезній території нашої країни. Він відкрив і описав більше 200 нових видів гельмінтів. Велику роль у дослідженнях К. І. Скрябіна відіграла розробка заходів у боротьбі з гельмінтозами, методів їх діагности-ки, терапії і профілактики. Численні учні й послідовники К. І. Скрябіна працюють сьогодні у багатьох парази-тологічних установах нашої країни і за кордоном.
О. П. Маркевич створив найбільшу школу паразитологів на Україні. Організоване за його ініціативою Україн-ське республіканське наукове товариство паразитологів об'єднало науково-дослідницьку І практичну діяльність паразитологів усіх профілів. Розробив методику комплексного вивчення паразитологічної ситуації, створив і розви-нув учення про паразитоценози [3].
2 ЕКОЛОГО-БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІГАТНИХ ТА ФАКУЛЬТАТИВНИХ ПАРАЗИТІВ НАДЦАРСТВА PROTOZOA
2.1 Тип Найпростіші (Protozoa)
До цього типу відносять приблизно 20 -- 25 тис. видів. Найпростіші дуже по-ширені на нашій планеті і живуть у найрізноманітніших середовищах: у морях і океанах, прісних водоймах, а деякі види -- у грунті. Багато най-простіших пристосувались до життя у тілі інших організмів -- рослин, тва-рин, людини.
У зв'язку з великим поширенням і практичним значенням найпростіших виділилась спеціальна наука про них -- протозоологія і як її розділ -- медична протозоологія.
До типу найпростіших організмів відносять організми, тіло яких скла-дається з цитоплазми і одного або кількох ядер. Це дає підстави вважа-ти, що найпростіші зберігають риси клітинного рівня організації. Прото-плазма тіла найпростіших утворює одну клітину, тому їх називають одно-клітинними (Monocytozoa). У цьому відношенні їх протиставляють усім іншим типам тварин, які включають багатоклітинні організми (Metazoa).
Проте необхідно відзначити, що при морфологічній подібності клітин най-простіших з клітинами багатоклітин-них вони суттєво відрізняються одна від одної. Клітина найпростішого -- са-мостійна особина, яка виконує усі функції цілісного організму, тоді як клітини багатоклітинного організму тварини становлять тільки частини ці-лого, повністю від нього залежать і ви-конують спеціалізовані функції.
Переважна більшість найпростіших має мікроскопічні розміри, які коли-ваються у межах від 3 до 150 мкм. Тільки найбільші представники цього типу, наприклад раковинні корененіж-ки, які живуть у північних морях, та викопні нумуліти, досягають у діаметрі 2--3 см.
Частини тіла найпростіших, які ви-конують різні функції, називають ор-ганелами, або органоїдами. Є органої-ди двох типів: загального призначення, які характерні для будь-яких клітин (мітохондрії, центросоми, рибосоми то-що), і спеціального призначення, які виконують життєві функції одноклітин-них як самостійних організмів.
Органоїдами руху у різних представ-ників типу можуть бути несправжні ніжки (псевдоподії), джгутики, війки. Органоїди травлення складаються з травних вакуолей. У тілі деяких най-простіших є скоротливі (пульсуючі) вакуолі, які відіграють роль органої-дів саморегуляції, виділення і дихан-ня. Багато найпростіших, які живуть вільно, мають зовнішній скелет у ви-гляді раковини.
У протоплазмі найпростіших можна розрізнити два шари -- екто- і ендо-плазму. Ектоплазма розташована зов-ні; вона однорідна (гомогенна) і більш щільна, ніж внутрішній шар, тобто ендоплазма. Поверхня ектоплазми найбільш ущільнена. Із неї утворює-ться периферична плівка -- пелікула, яка є частиною живої цитоплазми. На поверхні пеликули іноді утворюється кутикула. Кутикула не має властиво-стей живої цитоплазми.
Багато найпростіших у несприятли-вих умовах утворюють цисти, тобто стають нерухомими, набувають круг-лої форми, перестають живитися, про-цеси обміну речовин у них уповільню-ються, зовні вони вкриваються щіль-ною оболонкою, яка захищає від виси-хання, несприятливої температури, впливу шкідливих речовин. У інцистованому стані найпростіші легко розсе-ляються. Зараження протозойними хворобами, тобто такими, збудники яких належать до типу найпростіших, відбувається при попаданні цист у ор-ганізм людини із забрудненою їжею і водою.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
