По-друге, в умовах економічної кризи в країні в сільськогосподарських підприємствах практично відсутнє стратегічне планування, керівники вимушені займатися питаннями практично лише сьогоднішнього дня.
По-третє, врахування ризику при прийнятті рішень вимагає наявності великої кількості інформації, яка мала б бути загальнодоступною, але в Україні її отримати дуже важко і вона відносно дорого коштує.
Розсудливий менеджер завжли признає фундаментальну істину, що сама природа економічної діяльності спряжена з чинниками випадковості, розпливчатості , неповноти інформації, тобто ризиком.
Управління ризиком покликане забезпечити оптимальне для підприємці співвідношення прибутку та ризику, його прийнятий рівень. Необхідною умовою для розв”язання проблеми ризику є чітке усвідомлення цілей діяльності фірми. Виходячи з кокретних цілей, повинні виконуватись збір, обробка та аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності фірми. Виходячи з конкретних цілей, повинні виконуватись збір, обробка та аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності фірми в минулому та в поточному періоді, здійснюватися прогнози щодо майбутнього.
Інформація швидко старіє і тому субєкт прийняття рішень повинен оперативно, динамічно реагувати на її надходження, одночасно оцінюючи якість інформації, здійснюючи її моніторинг.
Обираючи стратегію та тактику управління ризиком, менеджер повинен дотримуватись таких основних принципів:
- недоцільно ризикувати більшим заради меншого;
- недоцільно ризикувати більше, ніж це дозволяють власні засоби (капітал тощо);
- необхідно заздалегіть піклуватися відносно можливих наслідків ризику.
Складові процесу управління ризиком визначаються в залежності від сфери діяльності фірми, притаманних їй ризиків, наявних ресурсів, особистої майстерності, професіоналізму, схильності до ризику менеджера.
В узагальненому виді процес управління ризиком представлений у виді блок схеми.
В результаті грунтовного якісного та кількісного аналізу менеджер, спираючись на отримані дані, обирає один із засобів або суперпозицію засобів управління ризиком:
- уникнення;
- попередження;
- прийняття (збереження чи навіть збільшення);
- зниження ступеня ризику.
Розглянемо ці засоби.
Уникнення ризику означає просте ухилення від певного міроприємства, котре обтяжене надмірним ризиком. Однак уникнення ризику для менеджера нерідко означає відмовитися від прибутку, а це пов”язане з ризиком невикористаних можливостей.
Попередження ризику - це досить ефективний засіб, який однак лише в окремих випадках дозволяє зменшити (уникнути) ризик в менеджменті.
Прийняття (збереження чи збільшення) ступеня ризику - це залишення ступеня ризику за менеджером ( інвестором), тобто на його відповідальність. Вкладаючи засоби в певну сферу, менеджер повинен бути впевненим, що є можливості покриття можливих збитків або ж що вони йому не загрожують.
1.3.2. Зовнішні способи зниження ступеня ризику.
Передача ризику здійснюється або шляхом його розподілу, або через механізм зовнішнього страхування.
Розподіл ризику полягає в тому, щоб, наприклад, покласти певну частку відповідальності за ризик на того співучасника реального інвестиційного проекту, який здатний його контролювати краще за інших. Передача ризику може також здійснюватись шляхом укладання фючерсного контракту.
Фючерси дозволяють передавати ризик несприятливої зміни цін у майбутньому протилежній стороні угоди.
Страхування це передача певних ризиків страхової компанії. Для зниження міри ризику використовуються майнове страхування і страхування від нещасних випадків. Майнове страхування може мати наступні форми: страхування ризику підрядного будівництва, страхування обладнання, страхування вантажів і інш. Страхування від нещасних випадків включає: страхування загальної цивільної відповідальності і страхування професійної відповідальності.
Широко використовується і такий вигляд страхування, хеджування - страхування ціни товару від ризику або небажаного для виробника падіння, або невигідного для споживача збільшення. По цілях і техніці проведення операції хеджування діляться на хеджування продажем, тобто висновок виробником або товаровладельцем ф'ючерсного контракту з метою страхування від зниження ціни при продажу в майбутньому товару, або що вже є в наявності, або ще не зробленого, але передбаченого до обов'язкового постачання в певний термін; хеджування купівлею, тобто висновок споживачем або продавцем ф'ючерсного контракту з метою страхування від збільшення ціни при купівлі в майбутньому необхідного товару.
До методів, що за суттю близькі до страхування, можна віднести також деривативи (опціони, фючерси, свопи тощо).
1.3.3. Внутрішні способи оптимізації ризику.
Лімітування передбаяає обмеження потоків (грошових, товарних, кредитних, інвестиційних), спрямованих у зовнішнє ( по відношеню до підприємства) середовище. Лімітування застосовується банками при наданні позик, укладанні договору на овердрафт. Підприємства можуть застосовувати цей спосіб при продажу товарів в кредит, наданні позичок, при прийнятті рішень щодо визначення обсягу коштів, що спрямовуються на інвестування.
Диверсифікація є процес розподілу інвестованих коштів між різними обєктами вкладання, які безпосередньо не звязвні між собою. На принципі диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а одержані кошти вкладають в різноманітні цінні папери, які купуються на фондовому ринку і приносять стійкий середній прибуток.
Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Так придбання інвестором акцій різних акціонерних товариств замість придбання акцій одного акціонерного товариства збільшує ймовірність одержання ним середнього доходу майже в три рази і відповідно в три рази знижує ступінь ймовірного ризику.
Створенння резервів, запасів на покриття ймовірних непередбачуваних витрат у майбутньому також є внутрішнім засобом зниження ризику, свого роду самострахуванням. Це дозволяє оперативно усувати тимчасові ускладнення у виробничій, фінансово-комерційній діяльності.
Створення власних грошових, товарно-маиеріальних резервів є альтернативою страхуванню і доцільно тоді, коли вартість майна, що наражається на певний ризик, відносно невелика у порівнянні з майновими та фінансовими параметрами усього проекту. Самострахування шляхом резервування коштів також може застосовуватись відносно однотипного обладнання, майна підприємства, коли ймовірність пошкодження незначна.
Здобуття додаткової інформації є одним із важливих способів щодо зниження ризику. При використанні неточних економічних даних виникає питання щодо доцільності їх уточнення. Стосовно планованих міроприємств, особливо інноваційних проектів (технічних новинок), постає питання : чи необхідно терміново почати їх впровадження, чи є сенс провести ще якийсь додатковий експеримент для уточнення економічних показників. З одного боку додатковий експеримент дозволив би знизити економічний ризик, що обтяжує певний інноваційний проект, зменшити можливі збитки. Але з іншого боку експеримент, в свою чергу, повязаний з певними затратами та збитками, і якщо впровадження інноваційного проекту відкладається, то економічні збитки збільшуються. Вони особливо великі при проведенні довготермінового експерименту. В цьому випадку впровадження міроприємства і одержуваний в його результаті економічний ефект відсуваються. Отже, для оцінки діяльності добування додаткової інформації необхідно порівняти економічні результати обох варіантів.
Природньо, що коли б у менеджера була б більш повна інформація, він міг би зробити кращий прогноз та знизити ступінь ризику. Це робить інформацію товаром, за який менеджери згодні платити гроші. А коли так, то вкладення капіталу в інформацію необхідно оцінювати.
Загальними в господарській практиці є три основних принципи зниження ризику:
v не ризикувати більше, ніж дозволяє власний капітал;
v не забувати про наслідки ризику;
v не ризикувати багато чим ради малого.
ІІ. Страхування як метод управління ризиками товаровиробників анрарного сектору.
2.1. Економічна характеристика закритого акціонерного товариства “Страхова група”ТАС”.
Страхова група “ТАС” - частина фінансової групи, до складу якої входять ще дві страхові компанії “Страхова компанія “ТАС” (зі страхування життя) та “Міжнародна страхова компанія”, банки “ТАС-Комерцбанк” та “ТАС-інвестбанк”, що здійснюють всі види банківської діяльності, промислові підприємства та інші установи.
У рейтингах Ліги страхових організацій України за даними 2002 року ЗАТ СГ “ТАС” посідає чільні місця за основними показниками діяльності:
Ш Наявними активами - понад 100 млн.грн. (3-тє місце),
Ш Розміром зібраних страхових платежів - більше 93 млн.грн.(5-те місце),
Ш Виплаченими клієнтам страховоми відшкодуваннями - майже 8 млн.грн.(8-ме місце),
Ш Серед перших щодо наявності високоліквідних активів, власного капіталу, діючої мережі регіональних підрозділів тощо.
При цьому, якщо 2001 року послугами ЗАТ СГ “ТАС” було охоплено 3,7% страхового ринку, то 2002 року - 4,55%.
Під страховим захистом ЗАТ СГ “ТАС” минулого року перебувало більше 80-ти тиёсяч ргомадян і юридичних осіб України та іноземців.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35
