, (2.3)
деКП – кількість підприємств, що співробітничають з корпорацією;
КС – кількість підприємств-споживачів виду продукції, що виробляє корпорація.
Якість і кількість виробничого потенціалу і технологічного устаткування можна вимірювати за допомогою показника ступеня зносу нематеріальних активів і устаткування відповідно, а також за допомогою коефіцієнта вибуття і коефіцієнта оновлення відповідних компонентів необоротних активів.
Якість продукції визначається коефіцієнтом повернення (Кпов) і обчислюється як співвідношення витрат на ремонт або заміну продукції, поверненої споживачами як неякісної, і загальної суми виручки від реалізації цієї продукції (ВР).
, (2.4)
деВР – витрати на ремонт неякісної продукції;
ВЗ – витрати на заміну неякісної продукції.
Персонал можна оцінити за середньою продуктивністю, а також за середньою виручкою на одного працівника. Рівень витрат визначається за даними фінансової звітності [15, 20].
Ефективність виробництва виду продукції характеризується системою показників, що відображають співвідношення витрат і результатів стосовно підприємства–виробника, до яких належать:
– чистий дисконтований дохід (ЧДД) або інтегральний ефект;
– індекс прибутковості (ІП);
– внутрішня норма прибутковості (ВНП);
– термін окупності;
– інші показники, що відображають інтереси учасників або специфіку проекту.
Чистий дисконтований доход (ЧДД) визначається як сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початкового кроку або як перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами.
Якщо протягом розрахункового періоду не відбувається інфляційної зміни цін або розрахунок проводиться в базових цінах, то величина ЧДД для постійної норми дисконту обчислюється за формулою:
, (2.5)
деRt – результати, що досягаються на t–му кроці розрахунку;
Вt – витрати, здійснювані на тому ж кроці;
Т – горизонт розрахунку (дорівнює номеру кроку розрахунку, на якому проводиться оцінка об’єкта);
Еt = (Rt – Вt) – ефект, що досягається на t–му кроці.
Якщо ЧДД виробничої схеми додатний, схема є ефективною (при даній нормі дисконту) і може розглядатися питання про її ухвалення для реалізації. Чим більше ЧДД, тим ефективніша схема. При від’ємному ЧДД керівництво корпорації ризикує втратити свої кошти, тобто проект неефективний.
Індекс прибутковості (ІП) визначається таким чином:
, (2.6)
Індекс прибутковості тісно пов’язаний з ЧДД. Він будується з тих же елементів і його значення пов’язане із значенням ЧДД: якщо ЧДД додатний, то ІП > 1 і навпаки. Якщо ІП > 1, виробнича схема ефективна, якщо ІП < 1 – неефективна.
Внутрішня норма прибутковості (ВНП) є тією нормою дисконту, при якій величина наведених ефектів дорівнює приведеним капіталовкладенням.
ВНП= . (2.7)
Якщо розрахунок ЧДД виробничої схеми дає відповідь на питання, є вона ефективною чи ні при деякій заданій нормі дисконту (Е), то ВНП схеми визначається в процесі розрахунку і потім порівнюється з нормою доходу, що вимагається керівництвом, на вкладений капітал.
У разі якщо ВНП дорівнює або більше необхідної норми доходу на капітал, інвестиції в дану виробничу схему виправдані, і може розглядатися питання про її організацію. Інакше інвестиції в цю виробничу схему недоцільні.
Якщо порівняння альтернативних варіантів виробничої схеми за ЧДД і ВНП призводить до протилежних результатів, перевагу слід віддавати ЧДД.
Термін окупності – мінімальний часовий інтервал (від початку здійснення циклу виробництва), за межами якого інтегральний ефект і надалі залишається від’ємним. Іншими словами – це період (вимірюваний в місяцях, кварталах або роках), починаючи з якого первинні вкладення та інші витрати, пов’язані із здійсненням виробничого процесу, покриваються сумарними результатами його здійснення [2, 11, 13, c. 48].
Як і будь-яке корпоративне майно, пакети акцій є інструментом фінансової діяльності корпорації. У зв’язку з цим необхідно визначити і сформулювати механізм оцінки ефективності корпоративних пакетів акцій.
Для розрахунку основних показників, без яких оцінити ефективність використання кожного конкретного пакета акцій не можливо, як базовий момент приведення різночасових платежів, як правило, береться початкова дата формування інвестиційного портфеля (це може бути дата придбання пакета або інша).
Для оцінки ефективності використання корпоративних пакетів акцій використовуються такі показники: прибутковість до погашення, дивідендна ставка, ліквідність, динаміка курсової вартості.
Розрахунок прибутковості до погашення полягає у визначені суми доходу, що припадає на гривню вкладених коштів. Це дозволяє оцінити ефективність інвестицій і порівняти різні види паперів.
Прибутковість до погашення розраховується як відношення доходу виплачуваного по цінному папера до вартості його придбання:
, (2.8)
деR – прибутковість до погашення;
Pr – price return – ціна погашення цінного папера;
Pb – price buying – ціна придбання цінного папера.
Якщо необхідно розрахувати поточну прибутковість, то в формулі (2.8) ціна погашення замінюється поточною ринковою вартістю цінного папера. Таким чином, у будь–який момент часу можна виміряти поточну вартість і прибутковість інвестиційного портфеля.
Дивідендна ставка використовується для оцінки привабливості акцій корпорацій на фінансовому ринку, звичайно розглядається в динаміці і дозволяє судити про обсяги отримуваного корпорацією-емітентом прибутку. Для конкретного підприємства вона може бути розрахована як відношення дивідендів до курсової вартості акцій.
Кожний цінний папір має певну ціну в кожний момент часу, тобто поточну вартість. Ця вартість залежить від багатьох параметрів, але практично завжди вона опосередковано відображає ситуацію в корпорації-емітенті. У такій ситуації у зв’язку з поняттям вартості і поточної ціни паперів виникло поняття ліквідності. Ліквідність цінного папера відображає рівень втрат при реалізації цінного папера негайно. Тому ліквідність може бути виміряна як відношення ціни попиту на ціну пропозиції, причому, чим менше ця різниця, тим ліквдніший папір і навпаки.
У цьому випадку ліквідність дорівнює:
(2.9)
деЛЦП – ліквідність цінного папера;
Pd – demand price – поточна ціна попиту;
Pof – offer price – поточна ціна пропозиції.
Можуть використовуватися і інші формули для визначення ліквідності, але економічне значення ліквідності від цього не зміниться [85, c. 54, 148, c. 120].
У рамках розробки емісійної стратегії обов’язковою умовою підвищення інвестиційної привабливості корпорації є комплекс заходів, що включає докладне і детальне вивчення її фінансового стану, аналіз бухгалтерської звітності, вироблення рекомендацій щодо оптимізації структури пасивів, приведення звітності у відповідність до стандартів GAAP і IAS. Це можливо за рахунок розробки емісійної політики та експертизи установчих документів з метою приведення їх у відповідність до вимог вітчизняного і світового законодавства щодо акціонерних товариств.
Ключовим моментом при розробці концепції розвитку ліквідного ринку акцій є формування пакетів акцій необхідних розмірів для виконання того або іншого завдання в процесі випуску цінних паперів на внутрішній і зовнішній фондові ринки.
Першим етапом є консолідація пакета акцій, мета якої – збереження контролю над управлінням дочірнім підприємством і залучення коштів, достатніх для фінансування як мінімум пріоритетних проектів корпорації.
Рис. 2.3. Етапи емісійної політики корпорації
У зв’язку з цим можливі такі варіанти концентрації акцій в пакет:
– витратний (скуповування акцій);
– такий що вимагає незначних витрат (командитне товариство).
Надалі корпорація здійснює операції на вторинному ринку в рамках злагодженої політики з метою впливу на курсову вартість акцій, що обертаються на вторинному ринку, для максимізації прибутку від операцій з власними цінними паперами (купівля / продаж) і створення сприятливих умов розміщення додаткових пакетів акцій.
Купівля / продаж цінних паперів на біржовому і позабіржовому ринках з метою його стабілізації і регулювання включає у тому числі і консолідацію великих пакетів акцій для їх подальшого розміщення серед інвесторів.
Рис. 2.4. Структура емісійної політики корпорації
Можливою альтернативою продажу акцій є надання акцій в заставу з отриманням кредиту для подальшого ефективного управління грошовими ресурсами, а також доручення брокерським конторам здійснювати операції з цінними паперами підприємства на вторинному ринку як уповноваженим ділерам [14, 16].
– знаннях про склад об’єктів корпоративної власності;
– визначенні ринкової вартості об’єктів нерухомості і прав користування ними;
– створенні єдиного банку даних корпорації про всі об’єкти нерухомості;
– вживанні всього дозволеного законодавством інструментарію при використовуванні об’єктів нерухомості;
– повноцінному захисту майнових прав корпорації;
– досягненні максимальної прибутковості об’єктів нерухомості.
Цикл управління нерухомістю має специфіку, що визначається в основному, особливостями використання корпоративної нерухомості. На нашу думку, цикл управління корпоративним нерухомим майном може мати такий вигляд (рис. 2.5).
На першому етапі необхідно знайти і внести до реєстру всі об’єкти корпоративного нерухомого майна. Далі необхідно оцінити вартість і юридичну чистоту об’єкта. Оцінка ефективності проводиться для оцінки доходів і витрат конкретного об’єкта. Результати оцінок використовуються для планування подальшої долі об’єкта. Реалізація плану здійснюється шляхом проведення конкурсів або інших заходів щодо передачі певних прав на об’єкт, а потім використання цих прав контролюється відповідними корпоративними органами.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
