До зазначених факторів належать також: переповнення місць позбавлення волі засудженими більше ліміту, що, зрозуміло, загострює питання їх розміщення; неукомплектованість адміністрації місць позбавлення волі кадрами; низький рівень професіоналізму працівників виправних установ; слабкість оперативно-розшукової і попереджувальної діяльності відповідних підрозділів місць позбавлення волі; порушення законності при умовно-достроковому звільненні від покарання і переведенні до інших видів виправних установ. Усупереч інструкціям з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у виправних колоніях, не вживаються належні заходи щодо надійної ізоляції засуджених, повного перекриття каналів надходження до них заборонених предметів, профілактики заборонених стосунків працівників установ із засудженими. До них продовжують потрапляти заборонені предмети, канали надходження яких у деяких випадках залишаються невідомими. Наприклад, перевіркою лише за один рік працівниками установ виконання покарань вилучено: грошей — більше 50 тис. гривень, наркотичних речовин — понад 20 кг, колюче-ріжучих предметів — 966 одиниць, іноземної валюти — більше 20 тис. доларів США та близько 10 млн російських карбованців. Для доставки в установи виконання покарання заборонених предметів засуджені нерідко залучають військовослужбовців і працівників установ. За цей же період виявлено 314 випадків недозволених стосунків.
Технічна недосконалість охоронної сигналізації, інженерно-технічного устаткування, систем цілодобового стеження за засудженими, відсутність необхідної апаратури для перевірки посилок і передач, догляду автотранспорту, поїздів — усе це також сприяє правопорушенням і вчиненню злочинів засудженими.
Взаємозв'язок і взаємодія цих та інших факторів породжують пенітенціарну злочинність.
§ 3. Попередження злочинності у місцях позбавлення волі
Злочинність у місцях позбавлення волі хоча й специфічна, але ж частина всієї злочинності. Тому її попередження також повинно здійснюватись на двох рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному.
В літературі цілком справедливо відзначається, що виправні установи повинні повертати суспільству повноцінну особу, а не остаточно калічити її. Тим більше, що відповідно до ст. З Конституції України діяльність держави, її органів і посадових осіб повинна утверджувати і забезпечувати права і свободи людини, їх гарантувати.
Що стосується спеціально-кримінологічного попередження злочинності в місцях позбавлення волі, то його напрями і заходи досить різноманітні і мають як загальний, так і конкретний, цілеспрямований характер і спираються на багатий вітчизняний і світовий досвід.
Кримінологічна профілактика. Цей напрям попередження злочинності в місцях позбавлення волі включає заходи щодо втручання в кризові ситуації, зменшення практичних можливостей вчинення злочинів, боротьби з кримінальною субкультурою, а також залучення громадськості до попереджувальної роботи і надання допомоги жертвам злочинів.
Відомо, що втручання в кризові ситуації як комплекс різноманітних заходів щодо стримання злочинних проявів припускає нейтралізацію і розв'язання міжособистісних (групових) конфліктів засуджених за допомогою набору специфічних для місць позбавлення волі засобів роботи суб'єктів попереджувальної діяльності. До них можна віднести:
1) здійснення постійного оперативного (в тому числі і за допомогою технічних засобів) контролю за криміногенними зонами у виправних установах, де найбільш часто і у певний період виникають типові (і в той же час специфічні для кожної установи) негативні явища, які сприяють виникненню і розвитку напружених міжособистісних (групових) конфліктів або особливого психічного стану засуджених, що загрожує вчиненням злочинів. Наприклад, у результаті неналежного нагляду за засудженими, низької якості обшукової роботи, недоліків у виховній роботі протягом лише одного року в виправних установах України вчинено 3 умисних вбивства, зареєстровано 18 випадків заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень, 6 випадків втеч з-під варти, 112 випадків втеч із колоній-поселень та ін.;
2) проведення комплексних профілактичних операцій у виправних установах за участю всіх підрозділів. Як відмічається в аналізі роботи із забезпечення нагляду та ізоляції засуджених в установах виконання покарань, послаблення організації нагляду та безпеки, незадовільна організація обшукової роботи, тобто послаблення заходів втручання в кризові ситуації стали причинами різкого збільшення вживання засудженими спиртних напоїв, наркотичних речовин;
3) реалізацію заходів протидії професіоналізації та консолідації злочинців, особливо тих, хто відбуває покарання за насильницькі та корисливо-насильницькі злочини, а також серед жінок і молоді. Виправдали себе в цьому напрямку такі заходи, як комп'ютерний облік інформації про засуджених осіб, руйнування угруповань засуджених зі злочинною орієнтацією, підтримка і використання наявних угруповань з позитивною спрямованістю, створення «режимних загонів» з участю засуджених тощо;
4) забезпечення психологічної підтримки засуджених, які прибувають у місця позбавлення волі, особливо в період пенітенціарної адаптації, орієнтування їх на свідомий вибір позитивного шляху відбування покарання; своєчасне блокування неформальних стосунків із засудженими з антисуспільною спрямованістю;
5) вдосконалення постпенітенціарної практики контролю, зокрема створення спеціальної служби з нагляду за особами, які звільнилися з місць позбавлення волі, та надання їм підтримки і допомоги;
6) вжиття необхідних заходів щодо виявлення осіб, які потребують психологічного, клініко-психіатричного або іншого обстеження з метою блокування і усунення відхилень, які травмують психіку.
Реалізація заходів, які б максимально зменшували практичні можливості вчинення злочинів у місцях позбавлення волі, передбачає перш за все усунення організаційно-управлінських, контрольно-наглядових, інформаційних, оперативно-розшукових та деяких інших недоліків, які сприяють вчиненню злочинів. Для цього необхідні: а) організація належного оперативного обміну інформацією між різними підрозділами виправних установ про угруповання і «елітні» прошарки засуджених, які є потенційними джерелами негативного впливу і насильницьких дій; б) недопущення перевищення фактичного контингенту засуджених над лімітом, розширення наявних і будівництво нових, сучасних виправних установ, які відповідали б міжнародним стандартам утримання і поводження із засудженими; в) своєчасне виявлення учасників конфліктів, професійний аналіз їх психологічних особливостей, пошук методів впливу на конфліктні ситуації без використання дисциплінарних і каральних заходів, гласне інформування засуджених про наслідки і санкції, які застосовувалися до винних; г) впровадження групової профілактики злочинів, тобто розроблення механізму саморегуляції у спеціально або стихійно створених групах з метою управління розвитком криміногенної ситуації (групова психотерапія, групові заняття, соціогігієна, психогігієна, аутотренінг, проповіді тощо); ґ) соціотехника, тобто проведення заходів щодо спеціального управління групами засуджених -— руйнування малих груп, включення до групи засудженого, який може запобігти розвитку конфлікту, поєднання різних за установками груп шляхом поставлення спільної мети, для досягнення якої потрібні спільні зусилля та ін.; д) переорієнтація суб'єктів криміногенної ситуації засобом інформування про дійсні обставини; є) роз'єднання учасників криміногенної ситуації за допомогою обмеження або повного виключення особистих стосунків; є) використання інформації оперативних апаратів слідчих ізоляторів про злочинну діяльність засуджених; ж) підвищення рівня і вдосконалення методів проведення індивідуальної профілактики злочинів, особливо із засудженими, які схильні до втеч, уже вчиняли злочини в місцях позбавлення волі, систематично або злісно порушують режим відбування покарання, мають психічні аномалії, є хронічними алкоголіками, наркоманами; з) своєчасне формування служб нагляду та безпеки, укомплектування їх досвідченими кваліфікованими кадрами, забезпечення їх спеціалістами та технічними засобами і обладнанням.
Адміністрації виправних установ надзвичайно складно попереджувати вчинення злочинів у місцях позбавлення волі через існуючу серед засуджених кругову поруку і підкорення їх злодійським законам. Як вже відзначалося, злодійські закони і традиції — це своєрідний неформальний регулятор «іншого життя». Характерно, що особи, які ніколи до засудження не стикалися з «правилами» поведінки засуджених, починають їх засвоювати з моменту надходження до слідчого ізолятора, проходять так звану «прописку». Але й тоді, коли засуджені поступають до виправних установ, продовжується їх оброблення професійними злочинцями під різними приводами. Так здійснюється поступовий перехід до злодійського способу життя і поведінки з неофіційною системою стосунків. І цей процес активно відбувається не тільки в місцях позбавлення волі, а й поза їх стінами.
Отже, без руйнування кримінальної субкультури неможливі ні виправлення засуджених, ні ефективна попереджувальна діяльність у місцях позбавлення волі. Поширенню кримінальної субкультури треба протиставити метод розвінчання злочинного світу, підриву авторитету лідерів кримінального середовища, формування в громадській думці певного ставлення до злочинної субкультури з метою зменшення її впливу на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в масштабі країни низку дискредитаційних заходів за спеціально розробленою програмою через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, естраду тощо.
Консолідація зусиль широкої громадськості у вирішенні проблем пенітенціарної системи, в тому числі у попередженні злочинності в місцях позбавлення волі, передбачає тривалу та добре організовану роботу, створення відповідних громадських структур, поширення кримінологічної інформації про стан злочинності в місцях позбавлення волі, їх причини і умови, про мотиви злочинів, осіб злочинців і потерпілих, про умови відбування покарання взагалі, налагодження взаємодії і координації між різними державними, громадськими і релігійними суб'єктами попереджувальної діяльності у виправних установах. Поінформована і активна громадськість є основною складовою демократичного суспільства.
У статтях 122-126 Виправно-трудового кодексу України передбачаються основні форми участі громадськості у виправленні засуджених і попередженні злочинності в місцях позбавлення волі. Такими є: спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, шефство трудових колективів та громадських організацій над виправними установами. Зазначені форми в цілому виправдали себе, хоча багато в чому їм не вистачає наполегливості, знання дійсного буття засуджених, взаємовідносин з адміністрацією виправних установ, відповідальності і принциповості у роботі. Необхідно підняти їх на новий рівень відповідно до сучасних поглядів на роль пенітенціарної системи в цивілізованому суспільстві.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19