7. Відбувся істотний перерозподіл у структурі джерел засобів компанії убік збільшення власного капіталу. У порівнянні з 2006 роком у 2007 році його величина збільшилася на 181,73 тис. грн. В порівнянні з 2006 роком спостерігається збільшення власного капіталу на 266,55 тис. грн.
10. В 2008 році при порівнянні найбільш ліквідних активів з найбільш терміновими зобов’язанняим також є платіжна нестача в розмірі 1661,93 тис.грн. на початок року. На кінець же року платіжна нестача складає 1360,13 тис.грн. Показники ліквідності активів достатньо високі. Високі показники ліквідності також є свідоцтвом зниження ризику. Стабільний стан підприємства і вміння розраховуватися по своїм зобов’язанням може привернути білше клієнтів.
11. Необхідно звернути увагу, що всі показники у 2007 році мають значення менше нормативних та у порівнянні з 2006 роком. Але у 2008 році показники підвищуюються і навіть стають вище, ніж у 2006 році. Це може бути зумовлено зростанням кредиторської та дебіторської заборгованості у 2007 році.
3. МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИБОРУ ОБ’ЄКТІВ ІНВЕСТУВАННЯ ДЛЯ ТОВ «ХАРТЕП»
3.1.Структурно-функціональна модель процесу організації інвестиційної діяльності підприємства
Дослідження проблем інвестування завжди перебувало в центрі економічної науки. Це зумовлено тим, що інвестиціі зачіпають самі глибинні основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому.
В умовах ринкової економіки ефективна діяльність підприємств у довгостроковій перспективі, забезпечення високих темпів їхнього розвитку та підвищення конкурентоспроможності в значною мірою визначається рівнем їхньої інвестиційної активності і діапазоном інвестиційної діяльності. Коло питань, розв'язуваних цим видом функціонального управління підприємством досить великий, так як інвестиційні рішення нерозривно пов'язані з усіма іншими видами діяльності підприємства та усіма стадіями його життєвого циклу, формують його перспективну організаційну структуру та інвестиційну культуру.
Інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) [2].
Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій [2].
Інвестиційна діяльність може здійснюватися у формі [2]:
інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими ассоціаціями, об'єднаннями та товариствами, організаціями, іншими юридичними особами;
державного інвестування;
іноземного інвестування;
спільного інвестування коштів і цінностей громадянами та юридичними особами України та іноземних держав.
Приріст капіталу повинен бути достатнім для того, щоб компенсувати інвестору відмову від використання наявних коштів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, відшкодувати втрати від інфляції в поточному періоді.
Джерелом приросту капіталу і рушійним мотивом здійснення інвестицій є прибуток, що отримується від них. Ці два процеси – вкладення капіталу та отримання прибутку – можуть відбуватися в різній часовій послідовності. При послідовному протіканні цих процесів прибуток виходить відразу ж після завершення інвестицій у повному обсязі. При паралельному їх протіканні отримання прибутку можливе ще до повного завершення процесу (після першого його етапу). При інтервальному протіканні цих процесів між періодом завершення інвестицій та отримання прибутку проходить певний час, тривалість якого залежить від особливостей конкретного інвестиційного проекту.
Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того чи іншого напрямку різна. Так, якщо мова йде про заміщення наявних виробничих потужностей, рішення може бути прийняте досить безболісно, оскільки керівництво підприємства ясно уявляє собі, в якому обсязі і з якими характеристиками необхідні нові основні засоби. Завдання ускладнюється, якщо мова йде про інвестиції, пов'язані з розширенням основної діяльності, оскільки в цьому випадку необхідно врахувати цілий ряд нових факторів: можливість зміни положення фірми на ринку товарів, доступність додаткових обсягів матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, можливість освоєння нових ринків та ін .
В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування досить багато. Однак існує чинник фактору ризику. Інвестиційна діяльність завжди здійснюється в умовах невизначеності, ступінь якої може значно варіювати. Так, у момент придбання нових основних засобів ніколи не можна точно пророчити економічний ефект цієї операції.
Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, базується на використанні різних формалізованних і неформалізованних методів та критеріїв. Ступінь їх сполучення визначається різними обставинами, в тому числі й тим із них, наскільки менеджер знайомий з наявним апаратом, застосовним у тому чи іншому конкретнному випадку. У вітчизняній і закордонній практиці відомий цілий ряд формалізованних методів, за допомогою яких розрахунки можуть служити основою для прийняття рішень в області інвестиційної політики. Якогось універсального методу, придатного для всіх випадків життя, не існує. Тим не менше, маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, нехай навіть певною мірою умовні, легше приймати остаточні рішення.
Позитивними характеристиками структурно-функціональної моделі є можливість заочно ілюструвати порядок дій при формуванні інвестиційної діяльності та оцінки якості формування та реалізації інвестиційної діяльності.
Структурно-функціональна модель огрганізації інвестиційної діяльності передбачає використання CASE-засобу в програмному продукті BPwin за стандартом: IDEF0, який передбачає опис етапів модельованого процесу.
Особливостями стандарту IDEF0 є те, що він дозволяє подати алгоритм організації у вигляді діаграми, наглядно представити послідовність дій формування основних напрямів інвестиційної діяльності. Реалізація цього стандарту здійснюється у такий спосіб.
І етап – побудова основного блоку організації. Його суть полягає у складанні контекстної діаграми моделі.
Контекстну діаграму «Організувати інвестиційну діяльність підприємства» подано на рис. 3.1.
На контекстній діаграмі по центру знаходиться блок головної задачі, який відображає сутність моделі, мету її побудування та передбачає сукупність запитань, на які має відповідати модель. З усіх боків до головного блоку надходять інтерфейсні дуги, які визначають:
вхідну інформацію, необхідну для здійснення організації інвестиційної діяльності;
назву модельованого процесу;
ініціатора – особу, під управлінням якої проводиться робота по організації інвестиційної діяльності – фінансовий аналітик та механізм, із застосуванням якого реалізується модельований процес (автоматизоване робоче місце);
вихідний документ, тобто результат, який необхідно отримати (в нашому випадку – це інвестиційний проект, в який підприємство може вкласти грошові кошти).
Рис. 3.1. Контекстна діаграма моделі у стандарті IDEF0
На другому етапі моделювання відбувається декомпозиція контекстної діаграми (блок А0 на рис. 3.1), результатом чого є діаграма, що відбиває структуру, тобто сукупність етапів процесу, який відображено контекстною діаграмою. Для модельованого процесу таку діаграму подано на рис. 3.2.
Як видно з рис. 3.2, процес формування основних напрямків стратегії організації інвестиційної діяльності, передбачає три послідовних етапи (тобто таких, що мають пріоритет у послідовності їх виконання, виконуються один за одним) – аналіз діяльності підприємства (блок А1 на рис. 3.2), виявлення актуального об’єкту інвестування (блок А2 на рис. 3.2) та безпосередньо вібір інвестиційного проекту (блок А3 на рис. 3.2).
Результати попереднього етапу є вхідними даними для наступного (блок А1 та блок А2 на рис. 3.2). Що стосується функціонального блоку А2, то в ньому вихід («Актуальний об’єкт інвестування») є управляючою дією для функціонального блоку А3 («Вибрати інвестиційний прект»).
Рис. 3.2. Діаграма декомпозиції контекстної діаграми (стандарт IDEF0)
Такий взаємозв’язок між зазначеним етапами відображає логіку дії фінансового аналітика, який при аналізі поточного стану, використовуючи дані фінансової звітності (вхід блоку А1), має, з одного боку, керуватися, а з іншого – обмежуватися методикою розрахунку (інтерфейсні дуги, які входять у верхню сторону функціонального блоку). У даному випадку «обмеження» полягає у тому, що модель повинна мати таке структурування, щоб довести до аналітика фінансового відділу коло питань, які він має вирішувати та на що орієнтуватися при виконанні своїх функціональних обов’язків. Зауважимо, що для всіх етапів таким керуючим обмеженням є методичні розрахунки, що визначає послідовність проведення розрахункових операцій, та розпорядження керівництва.
Також слід зазначити, що у якості механізму (інтерфейсні дуги, які входять у нижню сторону функціонального блоку) виконання всіх етапів моделі, окрім фінансового аналітика, відображено й автоматизоване робоче місце, оскільки його використання не тільки сприяє зменшенню помилок, викликаних людським чинником, а й прискорює розрахункові процедури.
Подальше побудування моделі передбачає декомпозицію етапу «Виявити актуальний об’єкт інвестування» – блок А2 на рис. 3.2. Діаграму декомпозиції цього блоку подано на рис. 3.3.
Рис. 3.3. Діаграма декомпозиції етапу «Виявити актуальний об’єкт інвестування» (стандарт IDEF0)
Як видно з рис. 3.3, структурна побудова цієї діаграми передбачає виконання послідовності таких процесів:
виявлення фінансових ресурсів, що маються для інвестування – блок А21;
оцінка актуальності можливих обєктів – блок А23;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26
