(1) На підставі акта амністії засуджений може бути повністю або частково звільнений від відбування основного і додаткового покарання відповідно до Закону України "Про застосування амністії в Україні". (2) На підставі акта помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від відбування основного і додаткового покарання.
Розділ XІV
СУДИМІСТЬ
Стаття 82. Правові наслідки судимості
(1) Особа визнається такою, що має судимість, з дня набуття чинності обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. (2) Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, прямо передбачених законодавством України. (3) Особи, звільнені від кримінальної відповідальності, а також засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від відбування покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.
Стаття 83. Строки погашення судимості
Такими, що не мають судимості, визнаються: 1) особи, засуджені відповідно до статті 71 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з умовою не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання; 2) жінки, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом строку відстрочення виконання покарання вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо виконання призначеного жінці додаткового покарання не було відстрочене і його строк перевищує строк відстрочення виконання основного покарання, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання; 3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього покарання; 4) особи, які відбули покарання у вигляді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту; 5) особи, засуджені до штрафу, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину; 6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину; 7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину; 8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину; 9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину; 10) особи, засуджені до довічного позбавлення за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом десяти років з дня умовно-дострокового звільнення від відбування цього покарання не вчинять нового злочину.
Стаття 84. Обчислення строків погашення судимості
(1) Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання. (2) До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано і при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку. (3) Якщо особу в порядку, передбаченому законом, було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється виходячи з фактично відбутого нею покарання - з моменту звільнення від відбування покарання (основного та додаткового). (4) Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється виходячи з фактично відбутого до заміни більш суворого покарання - з моменту відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового). (5) Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості, переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин.
Стаття 85. Зняття судимості
(1) Якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 83 цього Кодексу. (2) Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 83 цього Кодексу. (3) Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним кодексом України.
Розділ XV
ПРИМУСОВІ ТА ІНШІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ
Стаття 86. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру
Примусовими заходами медичного характеру є поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
Стаття 87. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру
Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених статтями Особливої частини цього Кодексу; 2) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до винесення вироку або під час відбування покарання, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними.
Стаття 88. Види примусових заходів медичного характеру
(1) Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: 1) поміщення у психіатричну лікарню із звичайним наглядом; 2) поміщення у психіатричну лікарню з посиленим наглядом; 3) поміщення у психіатричну лікарню із суворим наглядом. (2) Поміщення у психіатричну лікарню із звичайним наглядом може бути застосоване судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричній лікарні і лікування у примусовому порядку. (3) Поміщення у психіатричну лікарню з посиленим наглядом може бути застосоване судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя громадян, і за своїм психічним станом не становить загрози для інших осіб, але потребує тримання у психіатричній лікарні та лікування в умовах посиленого нагляду. (4) Поміщення у психіатричну лікарню із суворим наглядом може бути застосоване судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя громадян, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричній лікарні та лікування в умовах суворого нагляду. (5) Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.
Стаття 89. Зміна або припинення примусових заходів медичного характеру
(1) Зміна або припинення примусових заходів медичного характеру застосовується судом за висновком лікувального закладу у разі змінення психічного стану особи або її видужання, а також у разі відсутності потреби в їх застосуванні. (2) У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру суд може передати особу на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.
Стаття 90. Застосування примусового лікування щодо осіб, які вчинили злочин у стані алкогольного сп'яніння чи під впливом одурманливих засобів або осіб обмежено осудних
(1) Суд незалежно від призначеного покарання, може направити на примусове лікування особу, засуджену за злочин, вчинений у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних засобів чи інших одурманливих засобів, або особу обмежено осудну. (2) У разі призначення покарання у вигляді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.
Розділ XVІ
ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ
Стаття 91. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру
(1) Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, які не є покаранням і передбачені частиною другою статті 99 цього Кодексу. (2) Примусові заходи виховного характеру, які не є покаранням і передбачені частиною другою статті 99 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.
Стаття 92. Види покарань
(1) До неповнолітніх можуть бути застосовані такі основні види покарань: 1) штраф; 2) виправні роботи; 3) арешт; 4) позбавлення волі. (2) До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді конфіскації майна, штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Стаття 93. Штраф
(1) Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход або майно, на яке може бути обернене стягнення. (2) Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29
