(1) Необережним визнається злочин, вчинений із злочинної самонадіяності або злочинної недбалості. (2) Злочин визнається вчиненим із злочинної самонадіяності, якщо особа, що його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. (3) Злочин визнається вчиненим із злочинної недбалості, якщо особа, що його вчинила, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоч повинна була і могла їх передбачати.
Розділ VІ
НЕЗАКІНЧЕНИЙ ЗЛОЧИН ТА ЙОГО ВИДИ
Стаття 20. Закінчений та незакінчений злочини
(1) Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. (2) Незакінченим злочином визнається готування до злочину та замах на злочин.
Стаття 21. Готування до злочину
(1) Готуванням до злочину визнається підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змовлення на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. (2) Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальну відповідальність.
Стаття 22. Замах на злочин
Замахом на злочин визнається діяння, вчинене з прямим умислом і безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від волі винного.
Стаття 23. Відповідальність за незакінчений злочин
Відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 21 або 22 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.
Стаття 24. Добровільна відмова при незакінченому злочині
(1) Добровільною відмовою визнається добровільне та остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому особа усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. (2) У разі добровільної відмови особа не підлягає кримінальній відповідальності за вчинені нею готування до злочину або замах на злочин. (3) Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.
Розділ VІІ
СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ
Стаття 25. Поняття співучасті
Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні умисного злочину.
Стаття 26. Види співучасників
(1) Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, визнаються організатор, підмовник та посібник. (2) Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин або безпосередньо брала участь у його вчиненні разом з іншими особами (співвиконавцями), а також особа, яка вчинила злочин шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності. (3) Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням. Організатором також визнається особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними, а також особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. (4) Підмовником визнається особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншу особу до вчинення злочину. (5) Посібником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод чи іншим чином сприяла вчиненню злочину, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, або заздалегідь обіцяла придбати чи збути такі предмети. (6) Не є співучастю заздалегідь не обіцяне переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або заздалегідь не обіцяне придбання чи збування таких предметів, а також неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний, вчинюваний або вчинений злочин. Особи, які вчинили ці злочини, підлягають відповідальності за статтями 183 або 368 цього Кодексу.
Стаття 27. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією
(1) Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо в ньому брали спільну участь два або більше виконавців без попередньої змови. (2) Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо в ньому брали участь дві або більше осіб, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. (3) Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в ньому брали участь дві або більше особи, які попередньо об'єдналися в стійку групу для вчинення одного або кількох злочинів. (4) Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений згуртованою організованою групою, утвореною для вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, або об'єднанням організованих груп, утворених з тією самою метою.
Стаття 28. Відповідальність співучасників
(1) Виконавець (співвиконавець) підлягає відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин. (2) Організатор, підмовник та посібник підлягають відповідальності за відповідною частиною статті 26 і тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає злочин, безпосередньо вчинений виконавцем. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника та впливають на кваліфікацію злочину, ставляться за вину лише цьому співучасникові. (3) У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають відповідальності за співучасть у незакінченому злочині. (4) Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.
Стаття 29. Відповідальність організаторів та учасників організованої групи і злочинної організації
(1) Організатор організованої групи та злочинної організації підлягає відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. (2) Інші учасники організованої групи та злочинної організації підлягають відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них, без посилання на статтю 26 цього Кодексу.
Стаття 30. Добровільна відмова співучасників
(1) Добровільна відмова виконавця (співвиконавця) не має наслідком кримінальної відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 26 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець. (2) Добровільна відмова організатора, підмовника чи посібника не має наслідком їх кримінальної відповідальності, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили органи влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою посібника визнається також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину. (3) У разі добровільної відмови будького із співучасників виконавець підлягає відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було перепинене.
Розділ VІІІ
ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ
Стаття 31. Повторність злочинів
(1) Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. (2) Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних спільною метою. (3) Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, зазначених в Особливій частині цього Кодексу. (4) Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.
Стаття 32. Сукупність злочинів
(1) Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або частинами статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. (2) При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
Стаття 33. Рецидив злочинів
Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.
Розділ ІХ
ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ
Стаття 34. Необхідна оборона
(1) Необхідною обороною визнається захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. (2) Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнення суспільно небезпечного посягання або звернення за допомогою до інших осіб чи органів влади. (3) Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 114 та 120 цього Кодексу. (4) Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. (5) Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком відповідальності застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Стаття 35. Уявна оборона
(1) Уявною обороною визнається заподіяння шкоди в такій обстановці, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. (2) Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави для припущення, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. (3) Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони. (4) Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29
