Тут принципове таке висхідне явище: єдиний європейський освітній простір -- соціальна, політична реальність. І все ж його подальше формування має відбуватися не тільки у напрямі якоїсь ідеалізованої, ідилічної Європи, як те ми нині маємо у політиці: єдина європейська валюта, єдиний уряд Європи, єдиний інформаційний простір тощо. Така Європа, зокрема в освітньому сенсі, навряд чи влаштує національні інтереси будь-якої пострадянської країни. У зв'язку з цим і до Болонського процесу ставлення, найперше на державному рівні, має бути досить обережним і принципово реалістичним, оскільки заміна університетської (колишньої радянської) моделі освіти на болонську, як вважають багато фахівців, не найкращий вихід для України. Та й не лише України. Колишня університетська модель освіти базувалася, і нині у провідних університетах світу базується, на тих фундаментальних знаннях, які дають змогу людині мати цілісний погляд на світ і все, що в ньому відбувається. Це основа точних, природничих, суспільних наук, поданих у комплексному, філософському контексті, цілісно, як світоглядна сентенція. У болонських освітніх моделях знання багато в чому розрізнені, а професії надто вузькоспеціалізовані. З огляду на потреби сучасного виробництва, коли справді має місце вузька спеціалізація, це -- реалія часу, однак не потреба мати гармонійно розвинуту особистість. Завершеність цієї досить негативної картини в сучасній освіті України ще й в тому, що більшість ВНЗ абсолютно втратили науку як невід'ємний складник навчання, а фундаментальна наука як була, так і залишається в Національній академії наук, тобто, знову ж таки, абсолютно віддалена від підготовки фахівців. Нагадаємо, що в тих країнах, на яких Україні радять орієнтуватися у розвитку освіти, науки, домінує університетський складник, він розвивається там, де навчають і готують фахівців [4, 14].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5