гігієнічних, радіаційних, екологічних і архітектурних вимог; придбати
ліцензію на виконання спеціальних видів робіт.
Окрім того, суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані: дотримувати
державних норм і стандартів; подавати своєчасно відповідним органам
бухгалтерську і статистичну звітність; не допускати недобросовісної
конкуренції; виконувати вимоги антимонопольного регулювання.
Прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну
діяльність, належить до найважливіших умов інвестиційної політики.
Законодавчі акти цієї політики регулюють інвестиційну діяльність суб'єктів
підприємництва в різних організаційно-економічних формах :
1. Регулювання об 'єктів і сфер інвестування визначає загальні вимоги
до їх вибору і формує найбільш пріоритетні напрямки вкладання капіталу.
. Ніхто не може обмежувати права інвесторів щодо вибору об'єктів
інвестування за винятком випадків, передбачених законодавством (об'єкти,
створення і використання яких не відповідає санітарно-гігієнічним,
екологічним та іншим нормам).
Відповідно до державної програми залучення іноземного капіталу
пріоритетними сферами інвестування визнані підприємства агропромислового,
лісопромислового, паливно-енергетичного і металургійного комплексів;
машинобудування, легкої, медичної промисловості.
2. Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує
спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням
відповідних податкових ставок і пільг. Зокрема основна ставка податку на
прибуток різних підприємств і організацій коливається у значному діапазоні
і завдяки цьому є дійовим регулятором потоку інвестицій в окремі сфери
діяльності. Для фірм з іноземними інвестиціями встановлені додаткові пільги
щодо оподаткування збіль шенням п'ятирічного періоду звільнення від податку
на прибуток залежно від розміру іноземної інвестиції: на один рік для
інвестицій від 500 тисяч до 5 мільйонів; на три роки — від 5 до 50
мільйонів; на п'ять років — понад 50 мільйонів доларів США.
3. Регулювання інвестиційної діяльності здійсненням відповідної
амортизаційної політики вже практично започатковано. Стосовно окремих
галузей економіки, елементів основних фондів і видів устаткування дозволено
користуватися нормами прискореної амортизації. Оскільки амортизаційні
відрахування з вартості основних фондів і нематеріальних активів
відносяться на собівартість продукції, то використання норм прискореної
амортизації дозволяє, з одного боку, зменшити базу оподаткування отриманого
прибутку, а з іншого — у більшому обсязі формувати кошти амортизаційного
фонду підприємства, які потім можуть бути спрямовані на нове інвестування.
4. Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється згідно з
чинним законодавством України (“Про приватизацію майна державних
підприємств”, “Про приватизаційні папери”), яке гарантує іноземним
інвесторам право брати участь у приватизації окремих підприємств і об'єктів
незавершеного будівництва, стати акціонером. Приваблюватиме і надання права
власності на земельну ділянку, де розміщено об'єкт інвестування з іноземним
капіталом і статусом юридичної особи України.
Нажаль, практичні дані свідчать про повільні кроки залучення іноземних
інвестицій у приватизаційні процеси. Протягом 1998 року іноземні
капіталовкладення залучалися лише в 7 випадках. ( , с.37).
При цьому доцільно наголосити, що прискорення приватизації дозволяє
істотно активізувати інвестиційну діяльність. Як показує досвід, чим більше
країна просунулась шляхом приватизації, тим охочіше іноземні інвестори
вкладають капітал у різні інвестиційні проекти.
5. Регулювання фінансових інвестицій на відміну від реальних має певні
особливості. Правову основу цього регулювання становлять закони України
“Про цінні папери та фондову біржу”, “Про господарські товариства”. Указ
Президента “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”. Ці та інші
нормативні акти визначають положення відносно монопольної ситуації в
країні: компанії не мають права придбати понад 5 % цінних паперів одного
емітента; інвестувати понад 10 % власних цінних паперів (за винятком
облігацій внутрішньої державної позики, скарбничих зобов'язань та інших
цінних паперів, отримання доходів від ютрих гарантує уряд України); тримати
в цінних паперах менше 70 % активів; купувати інвестиційні сертифікати
інших подібних фондів і компаній, що є фінансовими посередниками.
6. Експертиза інвестиційних проектівє обов'язковою в Україні для
об'єктів, що реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. До
того ж, в основах грошово-кредитної політики НБУ та уряду чітко вказано, що
крім конкурсної основи відбору інвестиційних проектів, 50% необхідних
коштів отримувачі бюджетних коштів повинні отримувати з позабюджетних
джерел [ №36, с.21 ]..
Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі щодо
дотримання екологічних та санітарно-гігієнічних вимог. Особливі вимоги
ставляться до експертизи іноземних інвестицій. Такі інвестиційні проекти
повинні:
а) забезпечувати впровадження ресурсозберігаючих і екологічно
безпечних технологій;
б) сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах;
в) орієнтувати на зниження енерговитрат і раціональне
використання сировинної бази України;
г) бути конкурентоспроможними на міжнародному ринку.
Експертизу таких проектів здійснює Агентство міжнародного
співробітництва та інвестицій (АМСІ), спираючись на висновки створюваної
цією самою організацією незалежної експертної комісії.
7. Регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави покладено на
Національний банк України. Відповідно до чинних нормативних актів існують
певні правила (умови) надання індивідуальних ліцензій на здійснення
резидентами інвестицій за кордоном. Зокрема:
1) резиденти (постійно функціонуючі представники) можуть здійснювати
підприємницьку діяльність, створивши за кордоном фірми (філії), що
повністю належать вітчизняним інвесторам; придбавши нерухоме та рухоме
майно, цінні папери тощо;
2) інвестиції за кордоном здійснюються резидентами виключно за рахунок
власних коштів; використання для цього позичкових коштів заборонено;
3) усі види грошових інвестицій за кордон мають здійснюватися лише у
безготівковій формі і тільки через кореспондентські рахунки вповноважених
банків у банках країн інвестування;
4) усі надходження в іноземній валюті (прибуток, дивіденди) від
інвестиційної діяльності за кордоном мають бути зараховані на валютні
рахунки резидентів
8. Забезпечення захисту інвестицій здійснюється державними органами
управління економікою України у різних формах. Передовсім держава гарантує
такий захист усім інвесторам (інституціональ-ним та індивідуальним).
Останні мають однаковий правовий режим інвестиційної діяльності.
Законодавство передбачає умови і порядок вивезення вкладених цінностей і
результатів інвестування (прибутку). Приватні інвестиції не можуть бути
безкоштовно націоналізовані чи реквізовані. У передбачених чинним
законодавством випадках це може зробити держава з відшкодуванням у повному
обсязі всіх збитків, зв'язаних з припиненням інвестиційної діяльності,
включаючи втрачений зиск і моральні втрати.
2.1. Вплив спільного підприємництва на активізацію діяльності у
інвестиційно-інноваційній сфері.
Перехід України до ринкової економіки зумовлює необхідність створення
механізму, який би стимулював науково-рехнічну діяльність та допомагав би
впроваджувати в життя принципи інноваційної політики. До таких принципів
слід віднести:
- по-перше, орієнтацію на довгострокові та середньострокові цикли
інноваційних процесів;
- по-друге, орієнтація на високотехнологічні виробництва;
- по-третє, орієнтація на впровадження інноваційних процесів на
підприємствах та доведення їх до кінцевого результату ( із споживанням в
нашій країні ) ( , с.45).
Лише мізерна частка підприємств має можливість провадити нові розробки
та оновлювати виробничі потужності. Це пояснюється обмеженістю
інвестиційних коштів. Інноваційний процес в розвинутих країнах - це те, що
поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво, управління, охоплює весь
комплекс відносин виробництва, обміну, споживання. З усіх інновацій лише
10% закінчується успіхом.
Ефективність проведення інноваційно-інвестиційних процесів на
макрорівні залежить від умов макросередовища, а точніше, від інвестиційно-
інноваційного клімату країни. У ринковій економіці інвестиційним кліматом
називають сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових,
соціокультурних, організаційно-правових і географічних чинників, властивих
тій або іншій країні, залучаючих або відштовхуючих інвесторів. Ранжування
країн по індексу інвестиційного клімату або зворотному йому показнику
індексу ризику служить узагальнюючим показником інвестиційної привабливості
країни, “барометром” для іноземних інвесторів.
В Україні, на жаль, досі відсутня своя система оцінки
інвестиційного клімату країни і її окремих регіонів. Іноземні інвестори
орієнтуються на оцінки численних консалтінгових фірм, що регулярно
відстежують інвестиційний клімат в багатьох країнах світу, в тому числі і в
Україні. Однак оцінки інвестиційного клімату, що даються зарубіжними
експертами на їх регулярних засіданнях, що проводяться поза Україною і без
участі українських експертів, представляються мало достовірними, а можливо,
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
