Рефераты. Роль оцінки у суспільному пізнанні: істина й омана






формально можливих. «У Ейнштейна,— пише Б. Г. Кузнецов,— математична

витонченість набуває онтологічного смислу, витонченість теорії відображає

її близькість до дійсного світу... При виборі наукової теорії з числа

багатьох теорій, що відповідають спостереженням (спостереження, згідно з

Ейнштейном, не визначають теорію однозначним способом), свідомість діє

активно і виходить з критеріїв внутрішньої досконалості, зокрема — з

максимальної витонченості теорії, з мінімальної кількості її незалежних

засновків» .#

За свідченням Д. Даніна, англійський фізик П. Дірак висловив думку, що

красу фізичної теорії слід визнати одним з критеріїв її істинності. Той же

Дірак говорив, що основні ідеї класичної механіки і закони, що керують

засто

#.Пономарев Я.А. Психология творческого мышления .М.,1960

#Кузнецов БГ. Эйнштейн .М.,1963 С.118.119

суванням цих ідей, утворюють просту і витончену схему. Здавалося б, ця

схема не може бути поліпшена без втрати всіх її привабливих властивостей.

Проте виявилося можливим ввести нову схему, названу квантовою механікою,

яка більш придатна для опису явищ атомного масштабу і певною мірою більш

витончена і задовільна, ніж класична схема.

Пізнавальний процес як взаємодія логіки й інтуїції. Говорячи про логіко-

дискурсивне та інтуїтивне осягнення реального світу, вказуючи при цьому на

їх глибоку відмінність, багато авторів виявляють тенденцію до їх

абсолютного протиставлення. На нашу думку, таке протиставлення має рацію

лише як протиставлення двох різних способів отримання знання про внутрішню

структуру досліджуваних об'єктів. «За допомогою логіки доводять, за

допомогою інтуїції винаходять» —у цьому висловлюванні Л. Пуанкаре вдало

(хоч і не зовсім точно) вказано межу між логікою та інтуїцією.

Інтуїція дає початкове знання про об'єкт («винаходить»), логіка ж

розгортає з цього початкового знання низки висновків, роблячи явним те, що

неявно, приховано вже містилося в цьому початковому знанні («доводить»).

Неточність Пункаре полягає в дещо спрощеному розумінні ним «доведення» як

нетворчого акту. Насправді ж логіка «винаходить» не в меншій мірі, ніж

інтуїція. Прикладом цього може слугувати майже увесь зміст математичного

знання або відкриття більшості елементарних часток.

Відмінність між логічним та інтуїтивним відкриттям полягає в тому, що

перше відкриває елементи вже відомої людині сфери буття, друге- самі ці

сфери буття, створюючи фундамент для логічних відкриттів. До речі, інтуїція

також і «доводить», тільки доведенням інтуїтивних положень слугує не

логічне міркування, а очевидність.

Протилежність між логікою та інтуїцією, що особливо рельєфно виявляється

при зустрічі пізнання з новою сферою буття, серед дослідників проблеми

інтуїції, як уже зазначалося, фіксувалась як абсолютна протилежність. В

основі такої абсолютизації лежала неможливість зведення інтуїції до логіки.

Численні спроби такого зведення незмінно закінчувалися невдачею.

Подібно до того, як анатомічний розтин живого організму, вбиваючи його,

не може виявити сутність життя (хоча і дає певну важливу інформацію про

деякі моменти життєвого процесу), так і логічний аналіз інтуїції здатний

дати нам лише статичну сукупність елементів, єдність яких і складає

інтуїцію. Однак сама ця єдність (інтуїція) за умов логічного «розвитку» не

може бути відтворена у формі «живого», «цілісного» процесу. Оскільки

звичайно факт не-зводимості інтуїції до логіки осмислюється з позиції, що

ототожнює мислення взагалі з дискурсивним (логічним) рівнем мислення,

інтуїція ніби виноситься за межі мислення і абсолютно протиставляється

йому. У зв'язку з цим деякі мислителі зробили висновок про непізнаваність

інтуїції.

Логіка та інтуїція являють собою лише різні моменти людського мислення.

Логіка без інтуїції прирікає мислення на беззмістовність, призводить до

обезсмислювання науки, оскільки з неї вилучаються інтуїтивно пізнавані

«необумовлені» вихідні принципи. Інтуїція ж без логіки перетворює мислення

на «відображення безпосередньо даного». Таке мислення виявляється нездатним

для ідеальної перебудови наявного з метою його практичного перетворення,

тобто робить неможливою практику як специфічно людський спосіб буття у

світі. І в тому, і в іншому випадку мислення руйнується, втрачаючи свої

специфічно людські риси.

Інтуїція і логіка виступають не просто як елементи людського мислення, а

як взаємопроникаючі його моменти. Тому неправильно було б різко

розмежовувати досвідне пізнання як сферу панування інтуїції і теоретичне

пізнання як сферу панування логіки. Доцільно говорити лише про переважання

інтуїції чи логіки у вказаних сферах.

У найстрогіше логічне доведення органічно вплетена інтуїція. Вона стає тут

елементом, що об'єднує в цілісність увесь ланцюг елементів доведення

(інтуїтивним є і перехід від однієї ланки ланцюга до іншої). Наявність

інтуїції в будь-якому логічному міркуванні виявляється у факті

недостатності однієї лише формальної сторони доведення. Кожному викладачеві

відомо, що мало просто послідовно викласти хід доведення того чи іншого

положення. Для слухачів таке доведення виступає лише як механічна

сукупність ланок логічного ланцюга. Необхідні певні зусилля, щоб ці ланки

(кожна окремо добре відома слухачам) злилися в їх головах в єдиний,

цілісний ланцюг — висновок.

Слід зазначити, що й осягнення такої цілісності отримується інтуїтивно.

Проблема інтуїції стає тут проблемою розуміння, яка набула нині глобального

значення, далеко вийшовши за межі суто навчальних питань. У філософському

плані ця проблема нині інтенсивно опрацьовується представниками

герменевтики, в нашій же філософській літературі вона тільки-но починає

розроблятися. До недавнього часу не тільки дослідженню, але й самій

постановці проблеми розуміння заважали настанови на заперечення будь-якого

інакомислення, утвердження «класової непримиренності» до будь-яких проявів

«непролетарської» ідеології.

Не існує й інтуїції, «вільної» від логіки. Логіка присутня в будь-якому

інтуїтивному знанні в наявному вигляді. Адже логічне конструювання

теоретичної системи на базі інтуїтивно отриманих вихідних принципів є не

чим іншим, як втіленням тієї неявної логіки, яка в «згорнутому» вигляді

містилася у вихідних принципах. Більше того, логіка й інтуїція являють

собою, по суті, один і той же рух пізнання, але тільки в протилежних

напрямах. Висловлюючись мовою математики, їм притаманні «різні знаки».

Вище вже йшлося про те, що вихідні принципи теорії не можуть бути

результатом логічних міркувань і пізнаються лише інтуїтивно. Та це

справедливо лише тоді, коли йдеться п|ро логічні засоби даної теорії, які

цілком можливо отримати логічними засобами іншої, більш потужної

теоретичної системи. Так, класична механіка (зі своїми вихідними

принципами) може бути виведена з квантової механіки як граничний випадок

останньої. Таким же чином параболічна (евклідова), гіперболічна

(Лобачевського) і еліптична (Рімапл) геометрії можуть бути отримані

логічними засобами геометрії Рімапа в широкому розумінні.

Реальний рух пізнання, звичайно, йде від теорії меншої загальності до

теорії більшої загальності. При цьому нова теорія не виключає попередню, а

включає її в себе, по-новому організуючи її зміст. «Кожна епоха в

науці,—зауважує Б. Г. Кузнецов,— відрізняється від попередньої не заходом

вчорашнього сонця, а появою нового, більш яскравого світла. В новому

освітленні старе джерело світла не згасає і не зникає. Воно тепер освітлює

лише частину картини світу. Стара теорія стає окремим випадком більш

загальної і точної». Тому цілком природно, що засновки, з яких можуть бути

отримані логічним шляхом вихідні принципи теорії, завжди лежать за її

межами, у сфері нової, більш загальної теорії.

Вихід за межі неможливий засобами даної теорії, оскільки тут правомірна

лише інтуїція. Рухаючись від даної до більш загальної теорії, а від неї до

ще загальнішої . і т. д., людина реалізує переходи за допомогою інтуїції. І

лише оглядаючи з позицій більш загальної теорії компоненти, що входять до

неї як граничні випадки, можна вивести за допомогою логіки те, що в

реальному історичному русі пізнання осягалося інтуїтивно.

Отримані засобами інтуїції знання пізніше можуть бути опредметнені в

мові, виражені, згідно з Я. О. Пономарьовим, у знакових моделях звичайної

мови, формалізовані засобами метамови і т. п. Вони, таким чином, можуть

зовсім перестати бути інтуїтивним знанням. Однак за походженням вони завжди

залишаться інтуїтивно здобутими знаннями. Тому логіка може обгрунтувати

"вихідні принципи попередніх теорій лише «заднім числом», при зворотному

рухові — від теперішнього до минулого.

Проте, щоб мати можливість такого зворотного руху, необхідно, щоб минуле

вже здійснилось, а це можливо лише інтуїтивно. Таким чином, абсолютне

протиставлення логіки й інтуїції (як і всяка абсолютизація) неправомірне.

Логіка й інтуїція органічно пов'язані, взаємопроникають у реальному процесі

пізнання, і всяка спроба розірвати їх унеможливлює саме пізнання.

Осягнення істини, отже, це не знаходження якогось готового результату.

Таке осягнення є вибором, вільним творчим вибором. Так, закони електрики

(сукупність об'єктивних взаємозв'язків, що утворює сферу електричних явищ)

у своєму функціонуванні знаходять найрізномінітніші природні прояви, які,

однак, обмежені певним колом можливого в природі. Ні електростанції, ні

високовольтні лінії електропередач не народжуються в самій природі. І яким

би повним і глибоким не було відображення людиною природної електрики, коли

б це відображення лише копіювало природний процес, людина ніколи не тільки

не збудувала б жодної електростанції, але й найелементарнішого

громовідводу. Але в тому-то й справа, що, осягаючи істину про електрику,

людина при цьому не просто «знаходить» її в певному об'єктивному стані

речей, не просто «йде услід за порядком природи», але й вносить у цей

порядок щось від себе, стає ніби співавтором природи, а не лише її

слухняним учнем.

Процес осягнення істини, оскільки він здійснюється в ході пізнавальної

діяльності реальної (а не зведеної, як у Гегеля до самосвідомості) людини,

є насамперед активним творчим процесом, а не автоматичним, однозначно

детермінованим природною необхідністю «доведенням» істини. В процесі

пізнання людина не просто «виконує настанови» тієї чи іншої логічної схеми,

що відображає вимоги наявної необхідності, а вільно обирає свій шлях.

Висновок

Розглянувши цей матеріал ми познайомились з пізнанням як творчістю , з

проблемами істини , з суб”єктивними і о”бєктивними характеристиками істини

, з їх абсолютними та відносними характеристиками. Познайомились і

проаналізуали шляхи і способи пізнавального освоєння світу. Освоїли, що

існують досвідно-практичні джерела пізнання.

Розглянули поняття пізнання і визначили, що пізнання - процес

цілеспрямованого , активного відображення дійсності в всвідомості людини

, зумовлений суспільно-історичною практикою людства.він є предметом

дослідження такгоь розділу філософії, як теорія пізнання.

Визначили, що пізнавальний процес відображає не саму реальність , як

таку ,а “конструктивні схеми” речей і прцесів ,що складають її, і тому

відображає не тільки “здійснені” варіанти цих “схем”, але й одночасно і

всю сукупність нездійснених варіантів,тобто-можливості.

Познайомились також з поняттям заблудження (омана).Заблудження- це такий

зміст людського знання , в якому дійсність відтворюється неадекватно і який

зумовлений історичним рівнем розвитку суб”єкта та його місцем у

суспільстві. Заблудження –це ненавмисне спотворення дійсності в уявленнях

суб"єкта.Воно має певні закономірні підстави для свого існування, будучи

необхідним моментом і результатом пізнання та практики.

Визначили ,що в пізнанні бере участь багато факторів:не лише притаманні

людині здібності,а й вироблені в ході історичного розвитку різні евристичні

,методологічні та методичні засоби, дослідницькі програми ,а токож

суспільновироблені цінності та оцінки , в яких виражені певні граничні

орієнтації знань , інтересів, пріоритетів суб”єкта

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.