Рефераты. Філософські аспекти сучасної культури






повсякденному житті вона постійно стикається з чимось, що вимагає від неї

залишити свою власну справу і негайно кинутися на допомогу. У всьому цьому,

що пробуджує співчуття і закликає на допомогу. Ніцше вбачає таємну спокусу:

"саме наш "власний шлях" і є надто суворою і відповідальною справою, а

головне - надто далекий від любові та вдячності інших, - і ми не без

бажання залишаємо його, і власну нашу совість, приховуючись під совістю

інших і прикриваючись релігією співчуття"[24]. Отже, Ніцше не стільки

заперечує необхідність співчуття у відносинах між людьми ("варто виявляти

співчуття..."), скільки той випадок, коли воно повністю оволодіває людиною

("але остерігайся мати його"), стає домінуючим мотивом її поведінки,

відволікаючи від здійснення основних життєвих завдань. Щоб цього не сталося

людина повинна мати внутрішній стрижень, що визначається її переконаннями,

життєвими принципами, її свідомістю тощо, і зумовлює її поведінку при

досягненні найважливіших життєвих цілей.

Викладені вище погляди стоїків, Канта та Ніцше дозволяють зробити

декілька принципово важливих висновків. По-перше, причину негативного

ставлення цих мислителів до феномену співчуття неможливо зрозуміти,

розглядаючи їх відокремлено від їх філософських та етичних концепцій

загалом. А по-друге, заперечуючи моральнісну цінність співчуття, вони,

водночас, не піддають сумніву сам факт того, що вчинки подібного роду мали

і мають місце у стосунках людей, що співчуття - це почуття, яке виникає

безпосередньо і майже неможливо як викликати, так і позбутися його вольовим

зусиллям або за допомогою аргументів розуму.

Виходячи з цього, ним потрібно зрозуміти: завдяки чому співчуття стає

можливим, що зумовлює його вияв, що спонукає людину відчувати страждання

інших людей?

Своєрідну спробу визначити метафізичне підґрунтя співчуття зробив

А.Шопенгауер. На його думку, опору етики в її моральних дослідженнях слід

шукати у сфері метафізики, оскільки питання етики не можуть бути вирішеними

на основі закономірностей світу. Наукове етичне дослідження повинно мати

онтологічну та гносеологічну опору. Етика повинна пояснювати людям сутність

явищ, аби вони змогли на основі глибокого, адекватного пізнання зробити

справедливий, правильний вибір. Шопенгауер виступає проти абсолютизації в

етиці у якості вихідного принципу моралі понять обов’язку, корисності та

задоволення, котрі були засадничими у попередніх етичних вченнях, і створює

оригінальну етичну доктрину, в основу якої кладе принцип співчуття.

Головним рушієм п людині, вважає ІІІопенгауер, є егоїзм, тобто

прагнення до власного благополуччя. Проте, люди здатні і на вчинки іншого

роду, коли вони допомагають іншим, не намагаючись при цьому віднайти своєї

власної користі. Лише такі вчинки Шопенгауер визнає як морально цінні Якщо

вчинок здійснюється тільки заради іншого, то в основі мотивації повинно

бути безпосередньо його благо або зло. Цей процес і с феномен співчуття,

тобто "безпосередня, незалежна від інших причин, участь насамперед в

стражданні іншого. і, відповідно, запобігання і припинення страждання”[25].

Заперечуючи психологічну інтерпретацію співчуття (котра передбачав що ніби

співчуття виникає завдяки миттєвому обману фантазії, коли ми переносимо

себе на місце того, хто страждає), Шопенгауер показав, що зрозуміти його

сутність можна лише за допомогою метафізичного розгляду. Для цього він

звертається до вчення Канта про річ-в-собі. Світ уявляється людині як

об'єктивація волі. Воля ж є річчю-в-собі або внутрішнім змістом світу. Воля

до життя завжди пов'язана з постійною боротьбою і стражданнями. Знання,

котре люди мають про самих себе, зовсім не є повним, більшою мірою ми

залишаємося для себе невідомими. Простір і час роблять можливою множинність

як принцип індивідуації. Тому в тій частині, котра є доступною для нашого

пізнання, кожний відмінний від іншого. Проте, існує інша частина, яка

залишається прихованою, невідомою - вона у всіх однакова. Ось чому

страждання іншого та страждання самого індивіду впливають на одну і ту ж

саму істоту. Різниця між тим, хто спричиняє страждання, і тим, хто

вимушений його терпіти тільки феноменальна, вона не стосується речі-в-собі,

тобто єдиної для всіх волі. Саме в цьому впізнаванні одним індивідом в

іншому самого себе, своєї справжньої сутності полягає, за переконанням

Шопенгауера, метафізичний фундамент етики, тільки на цій основі стає

можливим існування співчуття.

Звичайно, нам важко погодитися з Шопенгауером у тому, що співчуття,

метафізичну основу якого становить "сліпе", ірраціональне начало - воля до

життя, може бути надійним, міцним фундаментом етики. Оскільки очевидно, що

моральність неможлива, якщо немає віри у добро, якщо людина не здійснює

добрі вчинки свідомо і розумно, якщо вона не усвідомлює об'єктивність і

самостійне значення добра як такого. Проте, безперечно, Шопенгауер мас

рацію у тому, що співчуття виявляє в людині, у глибині її власного "Я"

певний ідеальний масштаб вселюдськості, котрий стверджує себе

безпосередньо, так, що людина стає причетною до страждань всього живого,

відкриваючи тим самим внутрішню єдність сущого і глибинну повноту буття.

У сучасній філософській та етичній літературі феномен співчуття все

частіше розглядають у контексті парадигми спілкування[26]. Усвідомлення

фундаментального значення процесів спілкування як для розвитку культури І

цивілізації, так і для кожної окремої особистості, - характерна ознака

філософії XX ст. Саме у процесі спілкування "моральна проблематики набуває

довершеної форми, у повній мірі реалізує свій духовний і гуманістичний

потенціал”[27]. Особистісне спілкування - це діалогічне, проблемне

спілкування, коли позиція іншого особистісно значима. У такому разі мій

особистісний розвиток стає можливим лише за умом розвитку іншого, що

дозволяє подолати такі моральні пороки, як заздрість, марнославство,

жадоба, і, навпаки, сприяє співчуттю, співпереживанню, взаємодопомозі тощо.

Здатність виявляти співчуття мас не тільки біологічне походження (що

зауважував, наприклад, російський філософ П.Кропоткін). Біологічна

конституція людини лише дозволяє їй відчувати ті чи інші почуття. Проте

вона зовсім не зумовлює, які саме почуття будуть властиві цій окремій

людині. А факти з реального життя свідчать про те, що далеко не всі люди

здатні співчувати іншим. Щоб це сталося, необхідно прийти до розуміння

того, що цей "інший” - унікальний у своїй "інаковості", що його внутрішній

світ не менш цікавий, аніж наш власний, і що страждання можуть зруйнувати

цей неповторний світ, а ми самі збідніємо, не познайомившись з ним. Своїм

тактовним співчутливим ставленням ми можемо підтримати буття іншого, коли

той страждає. І якщо нам не цікава саме ця конкретна людина (у такому

випадку виявляти співчуття найбільш важко), то ми повинні розуміти, що наше

співчуття до неї, наша допомога можуть стати вирішальними для існування

іншого "іншого", для якого вона (людина, що страждає) є найважливішою

людиною у світі. Таке усвідомлення цінності співчуття можливе лише у

процесі спілкування людей за умов глибокого пізнання сенсу життя, інших

людей та допитливого самопізнання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Философия. Научное пособие под ред. А.Б.Бучило. М., 1999

2. Бердяев Н.А. Смысл истории. М., 1990

3. Тойнби А. Постижение истории. М., 1991

4. Кассирер Э. Лекции по философии и культуре. // Культурология. XX

век. Антология. М., 1995

5. Виндельбанд В. Философия культуры и трансцендентальный идеализм. //

Культурология. XX век. Антология. М., 1995

6. Неретина С.С. Слово и текст в средневековой культуре. История: миф,

время, загадка. М., 1994

7. Швейцер А. Мировоззрение индийский мыслителей. Мистика и этика. //

Восток-Запад. М., 1998

8. Кант. Собр. соч. М,1965

9. Ницше Ф. Веселая наука//Соч в 2-х т.т., М,1990

10. Шопенгауер А. Об основе морали//Свобода воли и нравственность, М,

1992

11. В.М.Розин Введение в культурологию. Учебник. М.,1998

12. Ницше Ф. Так казав Заратустра, К, 1993

13. Ницше Ф. Человеческое, слишком человеческое//Соч. в 2-х т.т.,М,1990

14. Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності /

Збір. наук. Праць відб. ред. М.М.Бровко, О.Г.Шутов К., 1997

15. Каган М.С. Философия культуры Спб., 1996

-----------------------

[1] Бердяев Н.А. Смысл истории. М., 1990, с.94.

[2] Тойнби А. Постижение истории. М., 1991, с. 355-356.

[3] Кассирер Э. Лекции по философии и культуре. // Культурология. XX век.

Антология. М., 1995 с. 111, 140-141, 147.

[4] Виндельбанд В. Философия культуры и трансцендентальный идеализм. //

Культурология. XX век. Антология. М., 1995 с.57.

[5] Виндельбанд В. Философия культуры и трансцендентальный идеализм. //

Культурология. XX век. Антология. М., 1995 с.67.

[6] Кассирер Э. Лекции по философии и культуре. // Культурология. XX век.

Антология. М., 1995 с. 150.

[7] Гуссерль Э. Кризис европейского человеческого и философии. // Общество.

Культура. Философия. М., 1983. с. 41-42.

[8] Кассирер Э. Лекции по философии и культуре. // Культурология. XX век.

Антология. М., 1995 с. 114.

[9] Кассирер Э. Лекции по философии и культуре. // Культурология. XX век.

Антология. М., 1995 с. 114-115.

[10] Дильтей В. Типы мировоззрения и обнаружение их в метафизических

системах. Культурология. XX век. с.213.

[11] Неретина С.С. Слово и текст в средневековой культуре. История: миф,

время, загадка. М., 1994. с. 44-45.

[12] Неретина С.С. Слово и текст в средневековой культуре. История: миф,

время, загадка. М., 1994. с. 49.

[13] Гуссерль Э. Кризис европейского человеческого и философии. //

Общество. Культура. Философия. М., 1983. с. 33,38

[14] Швейцер А. Мировоззрение индийский мыслителей. Мистика и этика. //

Восток-Запад. М., 1998. с. 228

[15] Орлова Э.А. Динамика культура антропология целеполагающая активность

человека. // Морфология культуры. Структура и динамика. М., 1994.

[16] Цит. за Ф.Тома. Воспитание чувств, Спб,1990, с.170.

[17] Цит. за Ф.Тома. Воспитание чувств, Спб,1990, с.169

[18] Цит. за Ф.Тома. Воспитание чувств, Спб,1990, с.169

[19] Рожанский И.Д. Античный человек// О человеческом в человеке, м, 1991.

[20] Кант. Собр. соч. М,1965.-т.4,ч.I. с.223

[21] Ницше Ф. Человеческое, слишком человеческое//Соч. в 2-х

т.т.,М,1990,т1,с.293.

[22] Ницше Ф. Утренняя заря, Свердловск, 1991,с.61.

[23] Ницше Ф. Так казав Заратустра, К, 1993, с.12.

[24] Ницше Ф. Веселая наука//Соч в 2-х т.т., М,1990, т.1.с.272.

[25] Шопенгауер А. Об основе морали//Свобода воли и нравственность, М,

1992, с.206.

[26] Див., наприклад, В.Малахів. Етика, К., 1996, с.275-296.

[27] Див., наприклад, В.Малахів. Етика, К., 1996, с.257.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.