1.2.Закон України Про інформацію.
Цей закон закріплює право громадян Украіни на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.
Ґрунтуючись на декларації про державний суверенитет України та Акті проголошення її незалежності, Закон стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.[1;61]
Загальні положення
Стаття1. Визначення інформації.
Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.[1;61]
Стаття 2. Мета і завдання Закону
Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.[1;61]
Стаття 3. Сфера дії Закону
Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширені та зберіганні інформації.( Офіційне тлумачення до статті 3 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп ( v005р710-97) від 30. 10. 97)[1;61]
Стаття 4. Законодавство про інформацію
Законодавство України про інформацію складають Конституція України (888-09), цей Закон, законодавчі акти про галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права.[1;62]
Стаття 7. Суб'єкти інформаційних відносин
Суб'єктами є:
-громадяни України;
-юридичні особи;
-держава.
Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.[1;62]
Стаття 9. Право на інформацію
Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.[1;63]
Стаття 10. Гарантії на інформацію
Право на інформацію забезпечується :
обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;
створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;
вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;
створенням механізму здійснення права на інформацію;
здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;
встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.[1;63]
Стаття 11. Мова інформації
Мова інформації визначається Законом «Про мови в Україні» (8312- 11), іншим законодавчими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною. [1;63]
Галузі, джерела інформації та режим доступу до неї
Стаття 20. Масова інформація та її засоби
Масова інформація - це публічно поширювана друкована інформація та аудіовізуальна. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем.
Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.
Порядок створення чи заснування та організації діяльності окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби. «Засоби масової інформації. Закон України «Про інформацію»
1.3. Журналістика, як інформаційний простір
(Дивіться Додаток 2)
Останнім часом у слововжиток міцно увійшло поняття інфор-маційного простору, під яким розуміють сукупність територій, охопле-них засобами масової інформації певної категорії (регіональними, національними, світовими)[20;36]. Найчастіше цей термін вживають у зна-ченні національного інформаційного простору, який потребує законо-давчого врегулювання й захисту, а його суб'єкти -- і державної підтримки.
Більш докладно інформаційний простір характеризують:
1) матеріальні (технологічні) способи підготовки й поширення інформації по горизонталі, включаючи її передачу, ретрансляцію й от-римання;
2) соціально-економічні можливості доступу до інформації насе-лення, включаючи усі його верстви в даній країні; забезпечення поши-рення інформації по вертикалі;
3) існування національної системи інформації та зв'язку з її конкрет-ними компонентами, що визначають територію поширення інформації;
4) наявність національного законодавства в галузі інформації та зв'язку, що регулюють функціонування й використання ЗМІ в забезпе-ченні національних і державних інтересів;
5) наявність законодавчої бази міжнародного рівня та міжнарод-них і регіональних угод в галузі масової інформації, що забезпечують обмін нею між державами і взаємопроникність національних інфор-маційних просторів.
Але от уже майже два століття тому почав складатися світовий інформаційний простір, а масово-інформаційна діяльність пережила перший розподіл праці: між джерелами інформації та її розповсюджува-чами з'явилися посередники -- ними стали інформаційні агентства.
Кожній газеті було невигідно тримати власного кореспондента в за-рубіжних країнах, дешевше було купити інформацію в спеціалізовано-му на її постачанні агентстві [12;46].Вони тоді називалися агентствами преси і, на відміну від тодішніх газет і журналів, що мали лише національне по-ширення, здобули статус світових центрів по збиранню інформації, постачаючи нею передплатників (газети, журнали, а в XX столітті й радіо та телебачення) у різних державах світу.
1.4.Інформаційні агенства
Перше інформаційне агентство було засноване в 1835 році у Фран-ції й називалося Гавас. Під зміненою назвою воно існує до наших днів.
Восени 1940 року після захоплення Франції німецькими військами агентство Гавас опинилося в руках окупантів. У той же час лондонський відділ агентства Гавас було перетворене представниками Опору в Неза-лежне Французьке Агентство. У 1942 році в Алжирі при Французькому комітеті національного визволення виникло ще одне інформаційне агентство під назвою Аванс Франсез де Пресе (Французьке Агентство Преси), яке після реорганізації у вересні того ж року дістало своє нинішнє найменування "Франс Пресс"[11]. 1944 року в нього влито лон-донське Незалежне Французьке Агентство. Таким чином, Франс Пресс стало спадкоємцем агентства Гавас, успадкувавши його структури.
Спочатку Франс Пресс було офіційним урядовим агентством і ут-римувалось з державного бюджету. Згодам було прийняте рішення відділити його від державного апарату й надати "кооперативний ста-тус". Згідно з статутом, прийнятим 10 січня 1957 року, Франс Пресс є "автономним органом, що користується правами юридичної особи і діє на комерційній основі".
У 1848 році засноване в Нью-Йорку інформаційне агентство США Ассошіейтед Пресс (АП), яке є кооперативним об'єднанням газет-них видавців. Зараз АП нараховує біля дев'яти тисяч абонентів. Серед них 1400 щоденних газет, 350 тижневих газет та інших видань, а також 466 радіо- й телестанцій у США і 4500 різних видань і радіостанцій за межами ЗДА. У З'єднаних Державах членами Ассошіейтед Пресе є при-близно дві третини всіх щоденних газет. У 100 найбільших містах краї-ни агентство має свої інформаційні бюро (найбільше у Вашингтоні); во-лодіє власною комп'ютерною мережею, що зв'язує його штаб-квартиру з 750 містами США. За кордоном діяльність АП поширена на 73 країни, воно має більш як три тисячі зарубіжні кореспонденти. Річні прибутки цього інформаційного агентства становлять 100 млн. доларів США.
Одне з найбільших і найстаріших інформаційних агентств Європи Рейтер засноване в Адені в 1849 році німцем Паулем Юліусом Рейтером. У 1851 році Рейтер перейшов в англійське підданство і переніс до Лон-дона свою контору "Рейтер оффіс", яка інформувала про рівень котиру-вання акцій на біржах західноєвропейських країн. З розвитком телегра-фа контора Рейтера почала подавати й політичну інформацію. З розши-ренням Британської імперії розширювалася й діяльність агентства[11].
У 1915 році агентство Рейтер перестало бути родинною влас-ністю, виникло акціонерне товариство "Рейтер, лімітед". Зараз акції то-вариства належать: Асоціації газетних підприємців (власникам лон-донських газет), агентству Пресе Ассошіейшн (власникам провінційних газет), австралійському агентству Остреліен Ассошіейтед Пресе і ново-зеландському агентству Нью-Зіланд Пресе Ассошіейшн.
Агентство володіє широкою мережею власних кореспондентів, що працюють майже в усіх країнах світу, і широко використовує послу-ги так званих "стрингерів" -- позаштатних репортерів, які передають інформацію тільки у випадку дуже важливих подій у країнах їхнього пе-ребування. Усі повідомлення стікаються до штаб-квартири агентства в Лондоні, де вони відбираються, редагуються й відправляються числен-ним клієнтам в Англії й за кордоном.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
