В Португалії Збори республіки обирають десять суддів Конституційного суду, а також інших вищих суддів, уповноваженого з прав людини, голову Національної ради з питань планування, а також членів різних державних організацій.
Особливо складною є система контролю Конгресу США за призначенням посадових осіб виконавчої влади. Тут цей процес став надзвичайно важливим елементом парламентського контролю. Близько 2500 урядових чиновників підлягають перевірці і затвердженню Сенатом, що є частиною процесу призначення. До них належать 800 вищих посадових осіб виконавчої влади (міністри, їхні заступники й помічники), 150 послів, 800 федеральних суддів, 200 прокурорів та керівників системи судових виконавців і приблизно 500 членів рад, що функціонують на непостійній основі. Повноваження відхилення кандидатур є достатньо реальним, і Сенат часто застосовує його у випадках, коли має вагомі підстави для сумнівів щодо адекватності запропонованої кандидатури відповідній посаді. Затверджені члени кабінету є підзвітними голові виконавчої влади, президенту країни. Процес затвердження посадових осіб у США вимагає, щоб кандидат заповнив дві детальні анкети (одну для виконавчої влади, яку вивчає відомство з питань урядової етики, другу для відповідного профільного комітету Сенату). Анкети заторкують професійні, фінансові та етичні моменти біографії кандидата. Перевірка поданих в анкетах відомостей здійснюється Федеральним бюро розслідувань. Після цього відбуваються слухання на відкритому засіданні, які проводить відповідний комітет Сенату.
Слухання можуть бути дуже короткими або тривалими залежно від ступеню суперечливості кандидатури на урядову посаду. Якщо йдеться про дуже суперечливі кандидатури, слухання можуть розтягуватися на тижні і навіть місяці. Фактично вони є парламентським засобом змусити президента зняти кандидатуру.
Затвердження законодавчим органом кандидатів, поданих президентом на урядові посади відіграє важливу роль у збереженні американської політичної системи. Новообраний президент швидко переконується, що ефективна діяльність уряду вимагає тісної співпраці між законодавчою та виконавчою гілками влади. Крім того, оскільки у США часто виконавча й законодавча влади контролюються різними політичними партіями, то відсутність з боку президента реального бажання ефективно співпрацювати з опозиційною партією, а також із законодавчою владою, робить адміністрацію нездатною ефективно функціонувати. Очевидно, що особи, що отримують призначення на посади в уряді за допомогою процедури схвалення парламентом, повинні більш уважно зважати на вимоги законодавчої влади.
В Україні Верховна Рада має наступні установчі функції відповідно до статті 85 Конституції:
• надання згоди на призначення Президентом України прем'єр-міністра України;
• призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;
• призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
• призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
120
• призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;
• призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
• призначення на посади та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
• надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
• надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
• призначення третини складу Конституційного Суду України;
• обрання суддів безстрокове;
• призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України.
Важливою державотворчою функцією Верховної Ради є призначення виборів Президента України, який обирається громадянами на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Верховна Рада має право також усунути Президента України з поста з застосуванням процедури імпічменту у випадку вчинення ним державної зради або іншого злочину.
Відповідно до статті 92 Конституції України Верховна Рада може виключно через закони унормовувати структуру і діяльність органів виконавчої влади, національної безпеки, суду, прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань, адвокатури, статистики та інформатики.
Верховна Рада України визначає територіальний устрій України, статус столиці України, спеціальний статус міст України.
Верховна Рада України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим за висновком Конституційного Суду про порушення нею Конституції України або законів України.
Верховна Рада України затверджує структуру, чисельність, функції Збройних Сил України, Служби безпеки України і Міністерства внутрішніх справ України.
2.2.4. Бюджетне - фінансові функції парламенту
Бюджетно-фінансові функції парламенту полягають у розробці і затвердженні національного бюджету. Це право обумовлюється Конституцією країни, регламентом парламенту і законодавчими актами.
Парламент приймає Бюджетну резолюцію, яка встановлює основні показники прибуткової і видаткової частин бюджету. Відповідно до прийнятої парламентом Бюджетної резолюції уряд розробляє Державний бюджет, у якому чітко визначає джерела і рівень фінансових надходжень, а також всі необхідні витрати за певними категоріями і розподіл фінансів між регіональними бюджетами.
Бюджет, розроблений урядом і узгоджений з бюджетним комітетом, подається на розгляд парламенту. Парламент має певні часові межі для його розгляду і прийняття. Неприйняття бюджету парламентом у багатьох країнах призводить до відставки уряду.
Складення і затвердження бюджету є копіткою справою, що пов'язана з вирішенням питань раціональності розподілу бюджетних коштів за категоріями видатків та між регіональними бюджетами. В умовах дефіциту ресурсів і розмаїття цілей політичних діячів, задіяних в процесі прийняття державного бюджету важко досягти оптимальності розподілу грошей між відомствами, установами, регіонами тощо.
Державний бюджет складається у відповідності до бюджетної системи країни, системи оподаткування, рівня податків і зборів, засад створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, порядку утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу, а також порядку випуску та обігу державних цінних паперів.
Організація державних надходжень і видатків через бюджет надає можливість парламенту здійснювати постійний контроль діяльності уряду.
2.2.5. Внутрішньополітичні функції парламенту
Внутрішньополітичні функції парламенту визначаються конституцією держави. Вони обумовлюються тими повноваженнями парламенту, які надаються йому для забезпечення політичних, економічних, соціальних, культурних і екологічних прав громадян.
Верховна Рада України має в цій сфері наступні повноваження:
• затвердження загальнодержавних програм економічного, соціального, національно-культурного, науково-технічного розвитку, охорони довкілля;
• затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;
• визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності;
• прийняття відповідних законів щодо основ соціального захисту, форми і виду пенсійного забезпечення, засад регулювання праці і зайнятості, шлюбу сім'ї, охорони дитинства, материнства, виховання, освіти, культури, охорони здоров'я, екологічної безпеки.
2.2.6. Зовнішньополітичні функції парламенту
Парламент може мати суттєвий вплив на ведення міжнародних справ країною. В обсяг його повноважень входить визначення основних засад зовнішньої політики. Однак парламенти непридатні для ведення повсякденної роботи у сфері міжнародних відносин, для цього відповідні повноваження надаються спеціальним державним установам виконавчої гілки влади (наприклад, Міністерству закордонних справ).
Виконавча влада відповідає за ведення міжнародних справ, бо навіть прогнозований перебіг подій на міжнародній арені потребує негайної реакції. Міжнародні переговори, як правило, потребують фахівців- дипломатів і конфіденційного обговорення. Парламент у такому режимі діяти не може. Проте він слідкує за діями уряду на міжнародній арені, може обговорювати політику і дії уряду, і навіть ініціювати свої власні розслідування з приводу міжнародних проблем.
До повноважень парламентів належить також ратифікація міжнародних договорів. У більшості країн з двопалатними парламентами договори затверджуються на засіданнях нижньої палати. У Мексиці це право належить Сенатові, а в Перу договори затверджуються на спільних засіданнях обох палат. У Швейцарії найважливіші міжнародні договори повинні виноситися на референдум на виогу не менше 50000 громадян. Інші угоди або договори можуть виноситись на референдум за рішенням Федеральних зборів. Питання про участь у таких організаціях, як Організація Об'єднаних Націй (00Н), підлягають обов'язковому вирішенню через референдум.
Ратифікація міжнародних договорів, як правило, здійснюється простою більшістю голосів. Однак є й винятки. Наприклад, Сенат США, який має особливо великі повноваження у сфері ратифікації міжнародних договорів, кожний договір, укладений президентом, повинен схвалити більшістю у дві третини голосів. Так, після Першої світової війни Сенат не ратифікував Версальський договір.
Ратифіковані міжнародні договори іноді вимагають внесення змін у діюче законодавство. Тому при розгляді таких договорів парламенти перш за все аналізують їх на відповідність конституції і діючому законодавству. При невідповідності конституційним нормам договір не може бути ратифікованим, що й мало місце при розгляді Версальського договору Сенатом Конгресу США.
Більшість парламентів створює комітети з закордонних справ, а в країнах з двопалатними парламентами такі комітети створюються здебільшого кожною з палат. Ці комітети можуть провадити розслідування міжнародних і відомчих проблем, а також викликати міністрів і підлеглих їм посадових осіб для свідчень.
Більшість конституцій країн розвинутої демократії надають урядові право оголошувати надзвичайний стан. В умовах надзвичайного стану уряд повинен мати можливості діяти швидко без уз- годження своїх дій з парламентом. В деяких країнах, наприклад, Австрії, Мальті, Мексиці і Сполучених Штатах Америки, право оголошувати війну належить тільки законодавчому органові. Однак це положення в деяких з вищезазначених країн можна процедурне обійти. Так, США вели корейську і в'єтнамську війни без їх оголошення Конгресом. Внаслідок цього в 1973 році Конгрес прийняв Закон про військові повноваження, який надав Конгресу більших можливостей в сфері контролю за відправленням військ за кордон.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
