-- єдність загальної системи цінностей (традицій, звичаїв, норм, законів, правил тощо).

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціаль-ну систему,

Проблема типологізації суспільств передбачає, з одного боку, відокремлення понять «суспільство», «природа», «держава», «країна», з іншого -- з'ясуван-ня співвідношення між ними. Людина і суспільство є частиною природи, але помилково було б ототожнюва-ти їх з природою. Адже, коли йдеться про природу у широкому сенсі (природна єдність світу, всієї дійснос-ті), то лінія „суспільство -- природа” відображає те, що людина і суспільство виникли з природи. Суспіль-ство при цьому перебуває у тісному зв'язку та взаємо-дії з природним середовищем і не може функціонувати, розвиватися поза ним, оскільки і природа, і суспільство підкоряються єдиним фундаментальним законам. Але розуміння природи у вузькому сенсі (частина реального світу, природно-географічне середовище) пе-редбачає визнання того, що людина є не стільки біоло-гічним, скільки соціальним творінням, а буття суспіль-ства -- це своєрідне соціальне буття, котре не можна зводити до тільки біологічного існування.

Розмежування цих понять дає змогу правильно зрозуміти двоєдину -- природно-соціальну -- основу людини та суспільства, не допустити як ігнорування природних засад у людині та суспільстві, так і запе-речення вирішальної ролі соціального у цій єдності. На певних етапах розвитку соціології домінували різні точки зору, то абсолютно відриваючи людину, суспіль-ство від їх природних основ, то абсолютизуючи місце і роль біологічного на противагу соціальному.

На думку представників сучасної американської соціології, у XX ст. сформувалася так звана «парадиг-ма людської винятковості», сутність якої визначаєть-ся екологічними залежностями та обмеженнями. Згідно з нею людина, істотно відрізняючись від тварин, здатна розпоряджатися собою і діяти як завгодно для досягнення мети. Соціокультурне середовище, соці-альні та культурні чинники є головними для неї, що змушує інколи ігнорувати біофізичне середовище. Позаяк усі проблеми можна вирішити за допомогою на-уки, соціальний і технологічний прогрес ніщо не мо-же обмежити.

Однак сучасний стан суспільства, людини і довкіл-ля доводить наукову неспроможність абсолютного про-тиставлення суспільства і природи, ресурси якої не безмежні.

Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» -- понят-тя, яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети, а «держава» -- категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідно-шення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств.

Суспільство є високоабстрактною категорією, витвореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та ін. наук, надзвичайно складним соціальним феноменом, що зумовило різні тлумачення його.

Цей термін вживається і на позначення конкретного виду суспільства з його історичними, економічними, культурними особливостями.

До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:

„џ спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

„џ цілістність і сталість;

„џ здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків;

- певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми;

- автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Із соціологічної точки зору американський соціолог Едуард- Альберт Шілз суспільством вважав об'єднання, що відповідає таким категоріям;

„џ існування його як елемента більшої системи;

- ідентифікація з певною територією;

- наявність власної назви та історії;

- укладання шлюбів між представниками даного суспільства;

- існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда;

- єдність загальної системи цінностей: традицій, звичаїв, норм, законів.

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціальну систему.

2.2. Характерні особливості сучасного українського суспільства

Для визначення сучасного суспільства американсь-кий соціолог Деніел Белл (нар. у 1919 р.) запровадив термін «постіндустріальне суспільство». Постіндустріальне суспільство -- стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну державно-монополістичному капі-талізму, індустріальному суспільству. Таке суспільст-во перебуває на стадії тертіальних промислів, у сфері послуг якого зайнято не менше 50 відсотків працюючого населення. Воно виробляє як аграрні, так і промислові товари, набагато перевищуючи власні потреби. Крім надвиробництва, йому властиві ускладнення, соціальних зв'язків, максимальний розвиток маркетингу, спрямованість у майбутнє, динамічна міжособистісна комунікація, велика роль наукових досліджень, освіти, престиж освіченості.

У постіндустріальний період відбуваються зміни в усіх системах та підсистемах суспільства.

Постіндустріальне суспільство характеризується виникненням нових систем: телекомунікаційних технологій та освіти.

У зв'язку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще називають інформаційним суспільством, в якому інтелектуальні технології, інформація, обробка знань посідають дедалі важливіші місця.

Інформаційне суспільство характеризується передусім розвитком виробництва інформаційних а не матеріальних цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки. Зростає не лише економічне знання інформаційного сектору, але й його соціальна та політична вага. Стратегічними ресурсами і головними чинниками розвитку цього суспільства є розумовий капітал, концентрація теоретичного знання, обробка інформації, освіта, кваліфікація і перекваліфікація. Виникає нова інфраструктура -- інформаційні мережі, банки, бази даних, масове виробництво інформації.

2.3. Роль соціологічного знання с розвитку суспільства

Характер впливу соціології на суспільне життя зазнає знач-них змін. Цей вплив зумовлений, по-перше, тим, що являє собою соціологія, по-друге, за яких умов вона функціонує. Раніше зверталася увага на особливу роль соціології за часів? змін, у період рішучих і швидких змін. Саме у такі періоди, як вважають, найбільш значимою є соціологічна теорія, точ-ніше -- "велика теорія", яка дозволяє осмислити те, що від-бувається .

У соціологічній літературі, проте, висловлюється точка зо-ру, згідно з якою соціологія загалом -- дитя доби широких соціальних перетворень, які характерні для останніх двохсот років. "Розвиток та актуальні проблеми соціології, -- як вва-жає, наприклад, Ентоні Гідденс, -- необхідно розглядати у контексті тих змін, які сформували й продовжують формувати сучасний світ. Ми живемо у світі обсягових соціальних пере-творень".

Саме ця обставина зумовлює активну роль соціології у; суспільстві, яка виражається передусім, на думку Е.Гідденса, в тому, що соціологія пов'язана з соціальною критикою. Про-те соціальна критика не є єдиною ба навіть головною функ-цією соціології. Соціологія виконує багатоманітні функції й головною серед них є функція пізнавальна, яку виконує будь-яка наука.

Соціологія дає знання про світ, в якому ми живемо. При, цьому знання описове, фактичне має аніяк не менше значен-ня, ніж знання теоретичне, яке пояснює. Факт, установлений наукою, "бачиться" інакше, ніж той, з яким маємо справу у Повсякденному житті. Хоча це факт нашого життя, наукове бачення "бачить глибше", позаяк фіксує прояв загального, типового й повторюваного. Наукове розуміння соціального світу, в якому людина живе, --найважливіша ознака освіченості людини та суспільства. Пізнавальна функція соціо-логії, отже, нерозривно пов'язана з функцію освіти, передачі знання, яка досягається у процесі соціологічної діяльності. Наступною важливою функцією соціології є функція вжиткова, яка полягає в тому, що соціологія надає конструктивну допомогу в розв'язанні безпосередньо практичних завдань, які виникають у різних царинах суспільного життя. Це можуть бути і завдання господарські, політичні, проблеми, пов'язані з так званою відхиленою поведінкою (злочинність, наркоманія тощо). Соціологію, яка дає знання для розв'язання різного роду проблем, шукає науково обґрунтовані засоби для їх розв'язання, називають "вжитковою", проблемно зорієнтованою. Такого роду соціологія розв'язує також завдання прогностичні, безпосередньо пов'язані з управлінням. Виконує соціологія й функції критичні, яким вологи, що належать до так званого "соціально-критичного напрямку", надають найголовнішого значення. Цю функцію часто-густо розуміють як бунтарство та підбурю-вання й протиставляють її вжитковій, конструктивній ролі соціології. Проте таке уявлення не є правильним. Соціально-критична функція нерозривно пов'язана, з одного боку, з пізнавальною функцією соціології, позаяк "критика" фактично означає постановку діагнозу у хворому соціальному організмі. Виявлення проблем і протиріч, "болячок", які вимагають лікування, -- це й передумова власне лікування, яке (характеризує практично-вжиткове призначення соціології. Будь-який відрив однієї функції від іншої, наполягання на особливій ролі однієї єдиної функції дають викривлене уявлення про вплив соціології на суспільне життя. Особливо слід зупинитися на характеристиці ідеологічної функції. Багато хто заперечує правомірність приписування функції соціології. Можливо, причина категоричного відлучення соціології від ідеології криється в тому розумінні останньої, яке дістало особливо широке поширення у країнах, де нещодавно панував марксистський світогляд. З позицій цього світогляду ідеологія -- це неодмінно класова за змістом, політично зорієнтована система поглядів. Соціологія ж як наукова система поглядів, яка прагне об'єктивності й неупередженості, відповідно, не може виконувати зрозумілу таким чином ідеологічну функцію.

Але ідеологію можна розуміти широко: як сукупність поглядів та уявлень, які орієнтують людей, мобілізують і згуртовують їх на певні дії. Фактично вже у соціально-критичній функції полягає орієнтувальний компонент. Справді, характеризуючи будь-яке явище як ознаку "хвороби" й звертаючи (вагу суспільства на необхідність подолання цього стану, понад те, зосереджуючи зусилля на пошуках засобів цього подолання, соціолог, незалежно від того, чи бажає він цього чи не бажає, виконує ідеологічну, виховну функцію. При цьому він зовсім не відмовляється від ідеалів науковості, неупередженості.

Представник соціально-критичного напрямку в соціології Ентоні Гідденс має рацію стосовно того, що "соціологію можна розглядати як якесь нейтральне інтелектуальне заняття у відриві від практичних наслідків соціологічного аналізу для тих, чия поведінка є предметом цього аналізу". Але це врахування не означає, що соціолога не турбує "чистота" знання. Навпаки, врахування того, на які соціальні дії результати соціологічної діяльності орієнтують суспіль-ство, загострює почуття відповідальності соціолога за ті конструктивні пропозиції, які він робить.

Висновки

В цьому розділі я розглянула уявлення про суспільство в історії соціології, характерні особливості сучасного українського суспільства, роль соціального знання у розвитку суспільства.

Соціологічна думка від свого зародження постійно намагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактерніші особливості суспіль-ства як соціального феномену.

У постіндустріальний період відбуваються зміни в усіх системах та підсистемах суспільства. Якщо раніше земля, праця, капітал були ключовими елементами виробництва, то в постіндустріальну епоху в багатьох галузях виробництва головною складовою стає інформація.

Інформаційне суспільство характеризується передусім розвитком виробництва інформаційних, а не матеріальних цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки.

Соціологія дає знання про світ, в якому ми живемо. При, цьому знання описове, фактичне має аніяк не менше значен-ня, ніж знання теоретичне, яке пояснює. Факт, установлений наукою, "бачиться" інакше, ніж той, з яким маємо справу у Повсякденному житті. Хоча це факт нашого життя, наукове бачення "бачить глибше", позаяк фіксує прояв загального, типового й повторюваного. Наукове розуміння соціального світу, в якому людина живе, --найважливіша ознака освіченості людини та суспільства

Висновок

Донедавна соціологія як наука і навчальна дисципліна перебувала в нашій країні на задвірках знань і соціальної практики. Інколи, щоправда, її залучали до обслуговування офіційної Ідеології, виправдання рішень і дій влади. Але гармонійного її розвитку, реальної участі в соціальних процесах тоталітаризм, у тому числі й тоталітаризм радянського покрою, допустити не міг. Соціологія була змушена здебільшого не вивчати процеси, а обґрунтовувати їх необхідність, як і вмотивованість рішень і дій влади.

А тим часом у всьому прагматичному світі вона, розвиваючи свої теоретичні й методологічні засади, інтегруючись з іншими науками, активно включалася в дослідження, прогнозування, оптимізацію соціальних процесів, здобуваючи визначення в усіх сферах суспільного буття. Політика вбачала в ній ефективний засіб гармонізації інтересів та взаємодії особи, спільнот, суспільства; економіка з її участю узгоджувала інтереси працівника, підприємства, власника. В гуманітарній сфері вона сприяла об'єктивізації знань про духовні процеси, налагодженню діяльності та взаємодії суспільних інститутів задля розвитку особистості.

Тільки наприкінці 80-х років XX ст. соціологія була затребувана і в колишньому СРСР, долаючи відставання від світової соціологічної теорії та практики. Сьогодні вона - самостійна галузь знань у вищій школі, академічній науці. Розвивається мережа наукових, науково-дослідних установ, засновано спеціалізовані часописи, побачили світ багато наукових, навчальних, популярних видань. Зріс попит на соціологічні послуги з боку суб'єктів політичної, соціально-економічної, духовної практики.

Науковий, практичний потенціал соціології все частіше знаходить своє застосування у вивченні, осмисленні й коригуванні суспільних процесів. Однак залишається актуальною проблема подолання соціологічної неграмотності, вульгарно-унітарного ставлення до соціології, коректності у використанні її пошукових, аналітичних, прогностичних можливостей, передусім у політичній, економічній сферах, що, зрештою, не така вже й рідкість в період трансформації суспільств.

Процеси., які, хоч і не без труднощів, розвиваються в Україні, неминуче виведуть соціологію в ранг особливо важливих дисциплін. Адже в демократичному суспільстві, яке, сподіваємося, ми все-таки збудуємо, передусім цінуються точні знання, вивірені прогнози, теоретично обґрунтовані рекомендації, політично і процедурно коректні методи діяльності в усіх сферах буття. Саме на користь такої культури реалізації прав і повноважень працює соціологія.

Соціологічна освіченість, уміння мислити соціально, адекватно сприймати, осмислювати й тлумачити соціальні процеси та явипда і, отже, враховувати у своєму бутті розмаїття соціальних чинників потрібні кожній людині. Особливо важливо це в нашій країні, що зумовлено оновленням соціальної практики людей, спільнот, суб'єктів економічної та політичної практики, інтеграцією української спільноти у світовий політичний, економічний, соціокультурний простір. Тим більше, що останній рубіж XXст. позначений яскраво вираженою політизацією. соціалізацією наших співвітчизників, цей процес триватиме і в прийдешньому столітті, що, безумовно, робить особливо актуальною потребу в соціальних знаннях, соціальній культурі.

 Список використаної літератури

1.Волков Ю.Г., Социология: Учебн. Для вузов / Под ред. Добренькова В.И. - М.: Гардарики, 1998. - С.45-47.

2. Городяненко В.Г., Соціологія:Посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К.: „ Академія”, 1999.- 378 с.

3.Лукашевич Н.П. Туленков Н.В. Введение в социологию: Учебн.-метод. Пособие. - К.: МАУП, 1996. - С.25-26.

4.Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Социология: Учебн. пособие. - К.:МАУП, 2002. - С.67-69.

5.Образование: идеалы и ценности (историко- теоретический аспект) Под ред. З.И.Равкина.- М.:ИТПиО РАО, 1995.- С.361.

6.Попова І.М. Соціологія. Пропедевтичний курс: Підручник для студентів вищих навчальнтх закладів.- 2- ге вид.- К.: Тандем, 1998.- 272с.

7.Принципы организации социальных систем:теория и практика.-К.,1988.-С.45.

8.Социология: наука об обществе: Учебн. Пособие / Под общ. ред. В.П.Андрющенко, Н.И.Горлача. - Харьков: Рубиков, 1996.- С. 34-38.

9.Соціологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/За редакцією доктора історичних наук, професора Городяненкка В.Г.- 1999.- 384с.

10.Социология / Под ред. Г.В. Осипова. - М.: Мысль, 1990.- С.98-102.

11.Социология: Учебник / Отв. ред. П.Д.Павленок. - М.: Книготорговый центр „ Маркетинг”, 2002.- С. 46-49.

12.Ядов В.А. Размышления о предмете социологии. Социс, 1990, №2.-С.23.

 РЕФЕРАТ

Дана курсова робота присвячена визначенню ролі соціології у пізнанні та розвитку сучасного суспільства.

Курсова робота носить теоретико - аналітичний характер і складається з вступу, двох розділів та висновку.

У вступі ми розглянули: актуальність, мету, об'єкт, предмет соціології.

У першому розділі розглянули структуру, функції, об'єкт та предмет соціології як науки про суспільство.

У другому розділі уявлення про суспільство в історії соціології, її характерні особливості в сучасному українському суспільстві та роль соціологічного знання в розвитку суспільства.

Підбиваючи підсумки курсової роботи, у висновку ми узагальнили опрацьований матеріал і вказали на те, що практична діяльність соціолога має будуватись на засадах професіоналізму у пізнанні та розвитку суспільства.

Курсова робота містить 34 сторінки, опрацьовано 12 джерел літератури

Страницы: 1, 2, 3, 4