Критична функція. На Заході давно існує своєрід-ний напрям -- соціальна критика. Соціологія, даючи об'єктивне знання, покликана попереджувати соціаль-ну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальні явища і наслідки [2;76].
Функція соціального контролю. Полягає у вироб-ленні і науковому обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, під-вищення рівня політичної культури і правової свідо-мості. Реалізується через участь соціології в системі «зворотного зв'язку», забезпечення достовірної інфор-мації про соціальні явища і процеси, аналіз дії меха-нізмів соціального контролю, санкцій, соціальних норм тощо [2;77].
Функція соціального управління. Виявляється у свідомій, цілеспрямованій дії щодо соціальних систем, інститутів, процесів з метою оптимізації напряму, темпів їх розвитку і функціонування. Соціальне уп-равління тим ефективніше, чим більше воно спираєть-ся на знання законів розвитку суспільства та об'єкта управління.
Пізнавальні завдання соціології перебувають у тіс-ному зв'язку з практичними. Проте цей зв'язок має складний характер. Високий рівень абстрагування, складність структури соціологічного знання, необхід-ність доведення його до можливості практичного ви-користання потребують особливої дослідницької ді-яльності у розрізі трансформації теоретичних знань у практичні рекомендації, що є змістом соціально-тех-нологічної функції соціології.
Перелічені функції соціології не вичерпують усіх можливостей їх класифікації. Можна, наприклад, ви-окремити ще функції окремих галузей, фундаменталь-них і прикладних розділів тощо.
Структуру теоретичної соціології формуєть такі компоненти:
„џ система загальних і специфічних законів, що виявляють і закріплюють типові, відносно сталі зв'язки в суспільстві, його соціальних інститутах і системах;
- система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне життя суспільства;
- логіка висновків і доведень, використовуваних для обґрунтування соціальних висновків, прогнозів, тенденцій і закономірностей у соціальному житті суспільства;
- загальний і спеціальний соціологічний категоріальний апарат;
- обґрунтування різних підходів до аналізу об'єкта і суб'єкта досліджень;
- система пізнавальних методів і процедур, яка забезпечує повноту опису, пояснення і передбачення соціальний явищ і процесів на певному рівні соціальної організації суспільства;
- емпірична база, що потребує теоретичної інтерпретації.
Західні вчені поділяють соціологічну науку на мікро і мікросоціологію. Макросоціологія вивчає будову суспільства, взаємозалежність і взаємодію його структурних утворень. Мікросоціологія зорієнтована на вивчення механізмів взаємодії людей на особистому рівні, який вважається базовим і вирішальним у формуванні складніших форм соціальної поведінки.
Ці рівні взаємопов'язані, оскільки безпосередня повсякденна поведінка людей відбувається в межах конкретних соціальниї систем, структур та інститутів [2;77].
Висновки
В цьому розділі я розглянула зв'язок соціології з такими науками як антропологія, етнологія та іншими соціальними та гуманітарними науками, визначила їх структуру, об'єкт, предмет вивчення, основні функції.
Взаємозв'язок соціології з іншими науками може розглядатись за наступними параметрами:
1. Схожість об'єкту вивчення (філософії, психології, культурології);
2.Близькість предмета вивчення (правознавства, політології, антропології);
3.Схожість або взаємодія методів вивчення (математики, статичної обробки, аналізу синтезу, індукції, дедукції, фізики, хімії, біології на спостереження, експеримент, психологію, тестування, соціометрію).
У системі суспільних наук соціологія найчастіше взаємодіє з історією. Об'єктом і предметом досліджень історії соціології є суспільство, закономірності його розвитку та функціонування у конкретних часових вимірах.
Багато спільно між соціологією та філософією. Соціологія працює і на межі з економічною наукою. Соціологія тісно пов'язана з політологією. Взаємодія соціології та політології покликала до життя нову галузь науки -- політичну соціологію.
Із психології як науки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки, особистих та масових реакцій, методи дослідження соціальних орієнтацій особистості, які є необхідними компонентами при дослідженні поведінки особистості в колективі та суспільстві.
У процесі дослідження системи "людина -- техніка" соціологія вступає в певні взаємовідносини із технічними науками.
Отже, соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом соціально-гуманітарних наук, генеруючи ідеї, теорії про людину, її місце і роль у системі соціальних зв'язків.
Предмет та об'єкт соціології, як і будь-якої іншої науки, нетотожні. Об'єктом є все, на що спрямоване дослідження. Один і той самий об'єкт можуть вивчати різні науки. Предмет завжди чітко окреслю сферу і мету дослідження. Тому предметом соціології є окремі аспекти, особливості відносини об'єкта дослідження.
Специфіка соціологічного знання полягає в тому, що об'єкт соціологічного пізнання не збігається з певним конкретним явищем суспільного життя чи явищем суто суспільним, оскільки він може бути виокремлений з об'єктивної реальності та класифікований за різними аспектами.
Соціологія, як будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції: теоретично-пізнавальна функція; практично-перетворювальна; світоглядно-ідеологічна; гуманістична та культурна функції; описова; інформаційна; прогностична; критична; функція соціального контролю; соціального правління.
Розділ 2. Суспільство як об'єкт вивчення соціології
2.1. Уявлення про суспільство в історії соціології
Соціологічна думка від свого зародження постійно намагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактерніші особливості суспіль-ства як соціального феномену. Так, античні філософи, зокрема Арістотель, Платон, ототожнювали суспільство з державою. У середньовіччі поширеною була думка про те, що суспільство виникло внаслідок домовленості людини з Богом; у нові часи побутувала ідея суспільного договору між людьми, внаслідок якого постало су-спільство, хоча деякі філософи (Д. Дідро) вважали, що життя людей завжди було суспільним.
Якісно нове розуміння категорії «суспільство» за-пропонувала соціологія в середині XIX -- на початку XX ст. Так, О. Конт і Г. Спенсер вважали його дина-мічним утворенням, що, як і кожний живий організм, перебуває у постійному розвитку, виявляючи здат-ність до саморегулювання. Е.Дюркгейм розглядав суспільство як над індивідуальну реальність, що засно-вана на колективних уявленнях. Для М. Вебера сус-пільство -- це взаємодія людей, яка є продуктом со-ціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій. Г.Тард розумів суспільство як продукт взаємодії ін-дивідуальних свідомостей через передавання людьми один одному переконань, прагнень, спонукань тощо.
За К. Марксом, суспільство -- це живий організм, су-тністю якого є залежність усіх соціальних підсистем від економічної; це сукупність відносин між людь-ми, що формуються та історично розвиваються у про-цесі спільної діяльності.
Різні аспекти суспільства як соціологічного феноме-ну є предметом багатьох сучасних досліджень. Залеж-но від погляду на суспільство як фундаментальну кате-горію соціології формувалися відповідні теорії суспільства, у розвитку яких простежується три періоди:
1. Кінець XVIII -- початок XX ст. Соціологія функціонувала як сукупність поглядів щодо промислового суспільства. Всі тодішні теорії виходили з того, що суспільство, яке зароджується, має індустріальний характер, а економічна система визначає тип суспіль-ства, задає принцип суспільного порядку.
2. 20-ті -- кінець 60-х років XX ст. Учення цього періоду зосереджувалися на фіксації нових специфіч-них рис, явищ, зумовлених переходом до стадії органі-зованого капіталізму, передусім в економічній сфері. Суспільство вони тлумачили як державно-монополісти-чний (з точки зору форми власності), організований (з огляду на соціальні та економічні процеси), зрілий, розвинутий капіталізм як менеджеріальне суспільство (враховуючи домінуючу професію у всіх галузях), як суспільство масової культури.
3. 70--90-ті роки XX ст. На цьому етапі виникають «концепції інформаційного суспільства» (теорії Д. Белла, Р. Дарендофа, О. Тоффлера, Ф. Ферроратті та ін.), які фіксують трансформації в економічній си-стемі, структурі формальної та неформальної влади, інформаційній сфері. Вони розглядають інформаційне суспільство як особливу стадію історичного та соціаль-но-економічного розвитку людства.
Суспільство є високоабстрактною категорією, вит-вореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та інших наук, надзвичайно складним соціаль-ним феноменом, що зумовило різні тлумачення його.
Цей термін вживається і на позначення конкрет-ного виду суспільства з його історичними, економіч-ними, культурними особливостями (наприклад, ук-раїнське суспільство).
До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:
-- спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;
-- цілісність і сталість (єдине ціле);
-- здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків;
-- певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми;
-- автономність та самодостатність, самовідтворен-ня, саморегулювання, саморозвиток.
Із соціологічної точки зору американський соціо-лог Едуард-Альберт Шілз (нар. у 1911 р.) суспільством вважав об'єднання, що відповідає таким критеріям:
-- існування його як елемента більшої системи;
-- ідентифікація з певною територією;
-- наявність власної назви та історії;
-- укладення шлюбів між представниками даного об'єднання (суспільства);
-- поповнення за рахунок дітей, які визнані представниками цього суспільства;
-- існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда;
Страницы: 1, 2, 3, 4
