Етносоціологія та соціологія нації
Етносоциология - це порівняно молода спеціально соціологічна наука, що виникла на межі етнографії і соціології. Сам термін "етносоціологія" складається з двох слів різного походження: етнос (від грецького “народ”) і соціологія. Тому буквально цей вислів означає вчення про суспільство та місце в ньому народів.
Етносоціологія - наука, що досліджує походження, суть і функції різноманітних етнічних спільнот з метою виявлення основних тенденцій їх утворення, розвитку та взаємозв'язків з іншими етносами, а також механізмів їх входження у систему соціальних відносин.
Підкреслюю, що специфіка етносоціології полягає в тому, що вона вивчає особливості та форми суспільного (соціального) життя етносів, народів та інших етнічних утворень як сукупних історичних суб'єктів, тобто аналізує взаємозв'язок і взаємовплив соціального, з одного боку, і етнічного - з другого. Більш конкретно предметом дослідження етносоціології, притаманним лише їй, є етносоціальні спільноти і групи, які розглядаються як цілісні соціальні утворення, а також закономірності їх формування й функціонування. Це відповідає специфіці соціології як науки, що вивчає цілісність суспільства через функціонування його різноманітних підструктур, суб'єктів суспільного життя. В цьому випадку наголошується, що основним предметом етносоціології є дослідження життєдіяльності етнонаціональних спільнот і груп насамперед як соціальних суб'єктів, процес досягнення ними соціальної зрілості.
Звертаю увагу курсантів на те, що у самостійну галузь соціологічного знання в колишньому СРСР етносоціологія виділилася в середині 60-х років XX ст. Практичними завданнями радянської етносоціології виступали пошук найбільш помітних виявів національних особливостей і розробка рекомендацій щодо їх подолання, оскільки остаточною метою “розвинутого соціалізму” було формування нової безнаціональної спільноти людей - радянського народу з його єдиною радянською культурою, позбавленою національних ознак.
У той час, як радянські соціологи пророкували занепад і зникнення всього національного, у західних країнах посилювалася думка про етнічний ренесанс, тобто етнічне відрядження як феномен зростаючої активізації етнічних груп і процесів, з нею пов'язаних Етнічний ренесанс фіксований у дослідженнях багатьох зарубіжних дослідників, доведіть, що ані класова, ані професійна чи соціальна приналежність не в змозі витіє нити зі свідомості людини уявлення про свою національну приналежність і інтереси своєї етнічної спільноти.
Звертаю увагу курсантів на те, що термін “етносоціологія” був і упроваджений в науковий обіг зарубіжної соціології ще у 30-х роках ХХ ст. Р. Турнвальдом. Саме тоді у західній соціології починає свою роботу перша когорта етносоціологів на чолі з Х. Сетон-Уотсоном, яка акцентувала свою увагу переважно на соціальних процесах в доіндустріальних та примітивних суспільствах. Але з часом виявилося, що індустріалізація та пов'язані з нею урбанізація і зростання впливу засобів масової комунікації не лише не затушовують значення і ролі етнічності, а, навпаки, посилюють прагнення людей до збереження етнічної ідентичності; що утворення багатонаціональних держав не означає етнічного нівелювання і повної асиміляції етнічних груп, а навпаки, посилює боротьбу за рівний доступ до соціальних і культурних благ, за досягнення рівноправного статусу у такому суспільстві. Сучасність все більше демонструє перехід від питань збереження національної самобутності до вимог участі в органах влади і в розподілі суспільного продукту. В добу етнічного ренесансу зростаючого значення набувають гасла автономії або самоврядування аж до побудови власної незалежної держави.
Підкреслюю, що саме це змусило зарубіжних соціологів переглянути своє ставлення до етнічних проблем як до соціально незначущих або пов'язаних з примітивними суспільствами. Саме події 60-х років XX ст., пов'язані із зростаючою активізацією етнічних чинників, змусили західних соціологів .переосмислити старі підходи і впритул приступити до досліджень в площині етнічної проблематики.
Звертаю увагу курсантів на те, що центральною рядоутворюючою категорією етносоціології є етнос. Але розуміння етносу та етногенезу (тобто процесів розвитку етнічних спільнот) було і залишається неоднозначним. Визнання значущості етнічних проблем в історії людства йшло поряд з виникненням різних, інколи діаметрально протилежних погляді в, концепцій і теорій. Нині виявляється можливим з'ясувати основні методологічні підходи до цієї проблематики у західній та вітчизняній соціології, поклавши в основу класифікації різні критерії.
За характером утворення етносу - вирізняються концепції, які розглядають етнічні спільноти як природноутворені і штучно сконструйовані. Представники першої з них вважають, що етноси - це об'єктивна реальність, яка супроводжує всю ходу історичного розвитку людства і виникає незалежно від волі і свідомості людей. Етноси створюються й розвиваються природноісторичним шляхом поза суб'єктивними прагненнями і сприйняттями членів, що їх складають.
Звертаю увагу, що прикладом розробки проблем етносу у цьому напрямку є концепція акад. Ю. Бромлея, який з 1965 по 1969 рр. очолював Інститут етнографії в Москві. Ця концепція протягом довгих років визначала методологічні підходи радянської науки до вивчення етносів і етнічних процесів; навіть нині російські дослідники говорять про продовження “ери Бромлея” у сучасних етнографічних та етносоцілогічних студіях. Він визначив етнос як сталу сукупність людей, що склалася на певній території і характеризується відносно стабільними особливостями мови, культури і психіки. Саме ці моменти: ідея спільності походження (“рідна земля”), спільності історичної долі, мовної і культурної єдності стають основою наступного усвідомлення людьми своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), що фіксується у самоназві (етнонім).
Підкреслюю, що етнос Бромлей розглядав як родовий по відношенню до конкретно-історичних типів: роду, племені, народності і нації, які послідовно змінюють одне одного, але існують не самі по собі, а у прив'язаності до певних суспільно-економічних формацій (не слід забувати, що Бромлей був радянським академіком і мусив узгоджувати свої наукові погляди з панівною марксистсько-ленінською ідеологією). Відтак первісній формації відповідали роди і племена, рабовласницькій і феодальній - народності. Нації ж виникають з розвитком капіталістичних виробничих відносин і продовжують існувати при соціалізмі, а на вищій сходинці комуністичної суспільно-економічної формації поступово зникають. Отже, теорія етносу Бромлея, яка мала позитивні риси (визнання етнічної самосвідомості однією з центральних ознак етносу), поєднувалась з формаційним підходом, який по суті заперечував активну роль свідомості людини і історичному розвитку, ще зумовило внутрішню суперечливість і двоїстість цієї теорії.
Звертаю увагу курсантів, що в радянській науці концепції Бромлея протистояла теорія етногенезу Л. Гумільова. Спираючись на ефект, відкритий В. Вернадським, він доходить висновку, що всі живі системи (включно з спільнотами) працюють на біохімічній енергії, поглинаючи її з довкілля. Система знаходиться в ідеальному, гармонійному етані лише тоді, коли абсорбує стільки енергії, скільки необхідно для її життєзабезпечення. Надлишок енергії приводить до активізації системи дефіцит до згасання її життєвих функцій і розпаду.
Саме з такої точки зору Гумільов описує етнічні системи, які існують дуже довго, від 1200 до 1500 років кожна. Ці системи творяться і розвиваються завдяки накопиченню значної кількості пасіонаріїв (від лат. раssіо - страсть, страждання) - тобто людей, що мають здатність йти до мети всупереч інстинктам. Пасіонарність є наслідком мутації, що відбувається під впливом різноманітних процесів у біосфері, як от підвищення сонячної активності або тектонічних процесів у надрах Землі. Пасіонарність не захоплює всієї популяції, а лише окремих осіб, до того ж у різній мірі. Такими особами були Олександр Македонський, Корнелій і Сулла, Ян Гус, протоном Аввакум, Жанна Дарк, Наполеон. Зростання питомої ваги пасіонаріїв приводить до зміцнення етнічної системи, політичного, соціально-економічного, культурного піднесення. Згодом настає період стабільності, потім частішають стани конфліктності і депресії, а ділі настає повільний занепад, що провадить до загибелі цієї етнічної системи. Втім, її руйнація не означає депопуляції, а лише розрив зв'язків між її компонентами і подальше входження до нової етнічної системи.
Звертаю увагу курсантів, що відмінності двох концепцій (Бромлея і Гумільова) полягають у наступному. Для Бромлея етнос це, радше, стабільний стан, а для Гумільова - процес. Для першої сутності риси етноса пов'язані з соціальними характеристиками, для другого - з природними чинниками. Бромлей однією з центральних ознак етносу вважає самосвідомість, натомість Гумільов поведінку, вчинки, взаємовідносини осіб які його, етнос, складають. Те, що їх поєднує, полягає у визнанні довготривалого часу існування етносів як об'єктивної реальності в історії людства, які виникають природнім шляхом. Бо навіть пасіонарії в Гумільова - це не так свідомі будівничі етносів, як знаряддя дії сил природи.
Нагадую, що в західній науковій думці позиції, близькі до бромлеївських, займає англійський вчений Е. Сміт. Надаючи переважаючої уваги феномену нації, він розглядає і донаціональний рівень творення ідентичностей, прадавні корені нації. В його працях міститься доведення реальності донаціональних етнічних спільнот, утворених відповідними етнічними ідентичностями. Новітні нації, на його думку, були сформовані на основі премодерних домінантних ядер, які анексували або просто привернули до себе інші етнічні ядра чи їх фрагменти і об'єднали їх навколо держави. Відмінність концепцій Бромлея і Сміта полягає в тому, що останній вважає свідомість іманентною та невід'ємною умовою виникнення націй. Для Бромлея таке припущення було неприйнятним через матеріалістичність парадигми, в якій він працював. Тому в його творах етнічна самосвідомість позбавлена активної ролі.
Звертаю увагу курсантів на те, що природній версії походження етносів протистоять конструктивістські концепції природи етнонаціональних утворень. Її прибічники (Ф. Геккманн, Е. Геллнер та інші) стверджують, що етнічні спільноти не існували з давніх-давен; вони виникають не в результаті природноісторичного процесу, а є продуктом діяльності інтелектуальної еліти, об'єднання людей, яке цілеспрямовано формується довкола певного ключового символу. Це може бути мова, міф про спільне походження, спільна історична пам'ять тощо. За сприятливих умов етноінтегруюча діяльність інтелектуальної еліти приводить до створення національної держави.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
