З метою допомогти таким матерям усвідомити важливість не тільки самого факту народження дитини, але й її виховання у 1996 році були внесені зміни до Кодексу про шлюб та сім'ю України, згідно з якими батькам, які відмовились від дитини в пологовому будинку, надається для прийняття остаточного рішення щодо долі дитини термін до двох місяців.
Стаття 101-1 Кодексу встановлює: "діти, від яких відмовились батьки в пологовому будинку, можуть бути усиновлені за наявності письмової згоди батьків на усиновлення після досягнення ними двомісячного віку".
Виявлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, а також неповнолітніх, які перебувають у неблагополучних умовах життя, є одним із основних завдань і обов'язків органів опіки та піклування. Стаття 134 Кодексу про шлюб та сім'ю України та стаття 24 Закону України "Про охорону дитинства" поширюють такий обов'язок на всіх громадян. Вони встановлюють, що заклади та особи, яким стане відомо про неповнолітніх сиріт та тих, хто залишився без батьківського піклування, або про зловживання батьківськими правами, зобов'язані сповістити про це органи опіки та піклування за фактичним місцезнаходженням осіб, які підлягають опіці та піклуванню. У свою чергу органи опіки та піклування це завдання повинні виконувати в координації з іншими зацікавленими органами та службами, тобто кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, службою у справах неповнолітніх, закладами освіти, охорони здоров'я, житлово-комунальними органами тощо (рис 1.2.).
Нині завдяки появі кримінальної міліції у справах неповнолітніх серйозних змін зазнає і ситуація з профілактичною роботою серед неповнолітніх. Школа та органи освіти фактично відійшли від роботи із неблагополучними сім'ями, зокрема щодо оздоровлення мікроклімату даної категорії сімей, збору та підготовці матеріалів на відібрання дитини у батьків, які зловживають батьківськими правами, та позбавлення їх батьківських прав. Послабили свої функції у цьому відношенні і дільничні інспектори районних відділів внутрішніх справ. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх основну увагу зосереджує на роботі з дітьми та підлітками, які вже скоїли правопорушення, злочини, тобто на фактах протиправної діяльності, а повноваження щодо виявлення функціонально неспроможних сімей перекладено на служби у справах неповнолітніх. Стаття 102-1 Кодексу про шлюб та сім'ю України щодо централізованого обліку дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, передбачає, що керівники закладів, у яких перебувають, утримуються або виховуються діти, зобов'язані
в тижневий термін від того дня, коли їм стало відомо, що дитина залишилася без опіки (піклування) батьків, повідомити про це відділи і управління державних органів виконавчої влади, на які покладається безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню. Ці органи у місячний термін з дня надходження інформації щодо зазначених дітей та в разі неможливості їх усиновлення, передачі під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ї громадян на території даної або будь-якої іншої області України зобов'язані передати цю інформацію до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України для централізованого обліку.
Рис.1.2. Механізм звертання дитини та
її законних представників з приводу порушення прав дитини
При виявленні підкинутої дитини, покинутої, заблукалої і, таким чином, залишеної без батьківської опіки, кримінальна міліція спільно зі службою у справах неповнолітніх зобов'язані скласти акт у трьох екземплярах, провести реєстрацію даного випадку у спеціальному журналі про доставлених дітей. При цьому повинні бути вжиті усі заходи щодо розшуку батьків дитини або її близьких родичів, а також щодо тимчасового влаштування дитини (притулок, лікувальний заклад). Один екземпляр акту і повідомлення направляється в орган опіки та піклування для вирішення питань щодо опіки, піклування, усиновлення, направлення у дитячі установи на повне державне утримання.
Орган опіки та піклування після отримання акту і повідомлення повинні відразу ж приступити до влаштування дитини. Передусім дитина має бути зареєстрована в органах реєстрації актів громадського стану, для чого необхідно визначити вік дитини.
Вік дитини визначається лікувально-контрольною комісією лікувального закладу, куди направляється дитина, або ж судово-медичною експертизою. При реєстрації дитини органами реєстрації актів громадського стану їй присвоюється прізвище, ім'я, по-батькові, запропоновані заявником, дані щодо її батьків записуються також у довільній формі. Вік дитини медична комісія визначає приблизно, виходячи із розумового та фізичного розвитку дитини. Згідно із законом, дитина повинна бути направлена до дитячої установи із свідоцтвом про народження. Реєстрація народження проводиться до закінчення шестимісячного терміну, встановленого законом (стаття 106 Кодексу про шлюб та сім'ю України).
Нерідко батьки розшукують дитину і пошук їх значно ускладнюється через те, що дитина направляється до дитячих будинків під вигаданим прізвищем та з приблизно встановленим віком. При виявленні батьками дитини у дитячій установі знову ж таки необхідно провести експертизу на ототожнення дитини та звернення до суду з приводу анулювання акту запису про народження, бо дані про вік, який він встановлює, і свідчення батьків розходяться. У таких випадках, звичайно виникають складнощі і навіть непорозуміння.
Усиновлення (удочеріння) є найбільш прийнятною і сприятливою формою виховання дітей, залишених без піклування батьків, за якої дитина в правовому відношенні повністю прирівнюється до рідних дітей, набуває в особі усиновителів батьків та сім'ю.
Іншою формою влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх під опіку, піклування. Це одна з найбільш вдалих для розвитку та виховання дитини форм влаштування через те, що дитина проживає у сім'ї, ходить у звичайний дитячий дошкільний заклад, загальноосвітню школу, знає свій родовід. Вона оточена турботою та увагою близьких людей. Практика свідчить, що досить часто родичі дітей, чиї батьки померли, позбавленні батьківських прав, знаходяться у місцях позбавлення волі тощо, мають бажання залишити дитину в сім'ї. Але не всі родичі (переважно це бабусі, дідусі, дяді та тьоті) мають можливість матеріально утримувати таку дитину. Опікун, піклувальник можуть отримувати пенсію за втрату годувальника у розмірі 37 гривень на місяць або допомогу на дитину, яка перебуває під опікою, у розмірі 20 гривень 90 копійок на місяць. Звичайно, на такі гроші дитину утримувати дуже важко. Тому багато людей відмовляються від призначення їх опікунами, піклувальниками і дитина відправляється до державних установ.
Коли дитину направлено в дитячу установу із сім'ї, як правило, особливих ускладнень з оформленням документів не буває, бо є медична документація, дитина зареєстрована в органах реєстрації актів громадянського стану, є відомості про її батьків. Ускладнення з влаштуванням дітей виникають тоді, коли дитина покинута, батьки її невідомі, або й якщо відомі, то місце їх проживання не встановлено. Необхідно зробити запити у пологові будинки, органи реєстрації актів громадського стану, органи внутрішніх справ, адресні бюро, тобто проводити роботу щодо встановлення батьків дитини та реєстрації її народження. Процес цей тривалий. На час його проведення дитину потрібно помістити в дитячу установу. Зараз єдиною формою тимчасового влаштування маленької дитини є направлення її до лікувального закладу.
За правилами, перебування дитини у лікувальному закладі не може бути довшим, ніж один тиждень. Однак за цей термін неможливо зібрати усіх документів про неї і про її батьків, тому дитина може досить довго (до 3 місяців, а інколи до року) перебувати у лікувальному закладі. Тривале перебування дитини у лікарні може негативно вплинути на стан її здоров 'я, вона наражається на ризик бути інфікованою від хворих дітей, умови утримання та раціон харчування не відповідають потребам дитини, а про виховання в таких умовах і говорити зайве.
Тому кращим варіантом тимчасового влаштування дитини до направлення її до дитячого закладу була б, звичайно, передача її під тимчасову опіку в сім'ю, яка прийняла б її, зігріла душу, зняла нервове напруження, яке, безумовно, вона переживає, втративши близьких людей. Така сім'я морально підготувала б дитину до того, що їй доведеться жити в дитячій установі (дитячому будинку; школі-інтернаті). Можна було б розповісти їй про цю установу, щоб дитина не боялася дитячого будинку, школи-інтернату і сприймала його як звичайний дитячий заклад, де живуть і виховуються діти, такі ж, як і вона.
При неможливості передати дитину у сім'ю опікунів, під тимчасову опіку, її необхідно направити у дитячий притулок. Існування таких притулків необхідне, і це доведено практикою. Дитина туди може бути направлена органами опіки, піклування, органами внутрішніх справ і просто доставлена громадянами, якщо перебувала на вулиці чи будь-де без піклування дорослих. Дуже важливо, коли б кожна дитина знала, що у випадку, якщо з нею станеться лихо, у будь-який час можна прийти до притулку, де її нагодують, нададуть необхідну медичну допомогу, поставляться до неї з турботою, добротою та увагою.
Дитина може перебувати у притулку до трьох місяців, тобто увесь "перехідний період" до направлення до дитячої установи. У притулку повинен бути обов'язково лікар, медична сестра, а також психолог.
Згідно із статтею 139 Кодексу про шлюб та сім'ю України, якщо над дітьми, які знаходяться у дитячих державних закладах, не встановлено опіку чи піклування, то функції опікуна, піклувальника виконує дитячий заклад. Існуюча в Україні система державної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, які лишились без батьківського піклування, функціонує понад 80 років. Створювалась вона за часів комуністичної ідеології і, звичайно, була зорієнтована на колективні форми виховання дітей. Головний принцип такої виховної концепції полягав у наявності розгалуженої структури інтернатних закладів, що фінансувалися державою. Кількість дітей в одному такому інтернаті налічувалася від 100 до 400 осіб, колективи вихованців формувалися за віком і принципом. За часів планової економіки інтернатні заклади мали достатнє фінансування для утримання дітей.
Поряд із загальноосвітньою програмою навчання вихованцям шкіл-інтернатів надавалися професійні навички, що дозволяло їм після завершення навчання у професійно-технічному училищі отримати професію робітника і знайти роботу на підприємстві. Так влаштовувалась у дорослому житті більшість дітей-сиріт. Діти ж, які мали більші успіхи у навчанні, вступали до вузів, могли бути зарахованими поза конкурсом у вищі навчальні заклади. Після отримання вищої освіти їм мали гарантувати робоче місце, заробітну плату, і за пільговою чергою (як молодий спеціаліст та дитина-сирота) отримували державне житло.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
