Усиновителем може бути кожний повнолітній дієздатний громадянин. Не можуть бути усиновителями особи, позбавлені батьківських прав, які подали завідомо неправдиві документи щодо усиновлення, бажають оформити усинов-лення з метою отримання матеріальної чи іншої вигоди, раніше були усиновите-лями, якщо з їх вини усиновлення було скасоване або визнане недійсним, перебу-вають на обліку в психоневрологічних та наркологічних диспансерах чи лікуються у зазначених закладах, на час усиновлення не мають постійного заробітку або інших установлених законом видів доходу.
Справи з питань усиновлення дітей ведуться відділами освіти. Кандидати в усиновителі до винесення рішення про усиновлення зобов'язані особисто ознайо-митися з документами усиновлюваної ними дитини, в тому числі з довідкою про стан здоров'я, та познайомитися і встановити контакт з дитиною.
У разі усиновлення дитини, яка досягла десятирічного віку, необхідна її згода. Якщо до подачі заяви про усиновлення дитина проживала в сім'ї усиновителя і вважає його своїм батьком (матір'ю), усиновлення, як виняток, може бути прове-дене без одержання згоди усиновлюваного.
Якщо немає можливості віддати дитину на усиновлення або під опіку, органи опіки і піклування у місячний термін зобов'язані подати інформацію про таких Дітей до обласних та міських відділів. Ті, у свою чергу, якщо усиновлення і вста-новлення опіки неможливе, передають інформацію про дітей для централізованого обліку до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України. У 1998 році до Кодексу України про адміністративні правопорушення внесено зміни, Що передбачають адміністративні стягнення з посадових осіб у разі порушення порядку або термінів подання інформації про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, для централізованого обліку.
З метою найкращого забезпечення прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, прийнято Закон України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України" (1996 р.), яким встановлюється порядок усиновлення.
З метою запобігання одержанню невиправданих фінансових вигод при усиновленні статтею 102-3 Кодексу про шлюб та сім'ю України і статтею 115-2 Кримінального кодексу України заборонено посередницьку комерційну діяльність щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку і піклування чи на виховання в сім'ї громадян України або іноземних громадян, встановлено кримінальну відпові-дальність за зазначені неправомірні дії.
Шостий рік в Україні проводиться робота щодо запррвадження інституту прийомної сім'ї як альтернативної форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Альтернатива полягає в тому, що ті з дітей, які не були усиновленні чи взяті під опіку і які до недавна направлялися до інтернатних закладів, мають можливість бути влаштованими у сім'ю. Переваги сімейного виховання, порівняно з інституційним, безперечні, оскільки тільки сім'я була і залишається для дитини природним, необхідним і всеохоплюючим середо-вищем, орієнтованим на розвиток індивідуальних особливостей вихованця. В той час як в державних установах виховний процес орієнтується на колективні форми, а вони нівелюють особистісні запити і потреби дитини, не сприяють розвитку соціально адаптованої особистості.
Особливість прийомної сім'ї перед існуючими формами сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проявляється в забез-печенні соціального супроводу такої родини, яка передбачає надання допомоги соціальним працівником прийомній сім'ї на всіх етапах її функціонування. Соціальний працівник є довіреною особою прийомних батьків, надійним партне-ром у вирішенні щоденних проблем і питань. Поряд із функцією підтримки при-йомних батьків, прийомних дітей і родини в цілому соціальний супровід передба-чає контроль за умовами розвитку і виховання дитини, виявлення недоліків і про-блемних моментів. Але контроль з боку соціального працівника спрямований не тільки на висвітлення негараздів у прийомній родині, перше і основне його завдан-ня - виявлення проблеми і вироблення методик та підходів, що допоможуть забез-печити нормальні умови розвитку прийомної дитини.
Інша особливість прийомної сім'ї - забезпечення матеріального утримання прийомної дитини з боку держави, розраховане за нормами утримання вихованців інтернатних закладів. Досить часто люди, які не можуть визначити для себе, заради чого можна взяти на виховання дитину, обтяжену спадковістю, психічними розла-дами, медичними та соціальними проблемами, визнають матеріальну зацікавленість прийомних батьків першорядною причиною створення прийомної сім'ї. Безпереч-но, до соціальних служб звертаються люди, які мають намір взяти дитину, розрахо-вуючи на грошові виплати. Але ті громадяни, які розглядають прийомну сім'ю як форму заробітку, ознайомившись з проблемами і завданнями, що покладаються на прийомних батьків, особливостями вихованців, які прийдуть до них, відступаються від намірів, ще до проходження курсу підготовки.
Досвід створення прийомних сімей в Україні засвідчує, що формування альтернативних форм опіки над дітьми-сиротами є закономірним явищем, що сти-мулюється вимогами розвитку нашого суспільства. Зроблено лише перший крок - створено прецедент щодо можливості і необхідності запровадження такої форми влаштування дітей-сиріт в Україні. Ще рано робити прогнози, скільки часу потрібно для того, щоб прийомна сім'я посіла таке ж місце у сприйнятті наших громадян, як усиновлення чи опіка.
Висновки до першого розділу.
В Україні переважаючою формою утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є усиновлення. Усинов-лення (удочеріння) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Законодавчо процедура усинов-лення регламентується Кодексом про шлюб та сім'ю України і Порядком передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та інозем-ним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усинови-телів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України у 1996 році.
Усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини, якщо єдиний або обидва її батьки: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими, дали згоду на усиновлення в письмовій формі, понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утри-манні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи. Підкинуті (зали-шені) діти можуть бути передані на усиновлення у разі наявності відповідного акта, складеного органами внутрішніх справ у встановленому порядку. Хворі діти можуть бути усиновлені, якщо за характером (перебігом) захворювання вони не потребують постійного (довічного) перебування і лікування в спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах. Всі діти, пропоновані для удочеріння/усиновлення, повинні бути детально оглянуті всіма медичними фахівцями в цілях виключення відповідної профільної патології, зокрема оглянуті і обстежені генетиком. При цьому повинні бути враховані всі відомі дані про дитину і її батьків.
Психологічні дослідження рівня та особливостей інтелектуального розвитку дітей, які виховуються поза родиною, свідчать, що рівень розвитку уваги й пам'яті не має істотних відхилень від середньостатистичної норми. Однак дослідження виявляють слабко сформовану картину світу, підвищену ситуативність, яка у пізнавальній сфері виявляється у нездатності вирішувати завдання, що вимагають внутрішніх операцій, не спираючись на практичні дії, зниження розвитку абстрактно-логічного мислення, особливо у дітей середнього шкільного віку. Значно знижене і вербально-логічне мислення.
Основними причинами зниження інтелектуального розвитку вихованців загальноосвітніх інтернатних закладів є впливи середовища, педагогічна занедбаність, а не спадкові фактори, анатомофізіологічне порушення діяльності центральної нервової системи. Однією з причин є відсутність якісного, змістовного спілкування з дорослими, яке адекватно б впливало на дітей, що виховуються в дитячому будинку.
Розділ ІІ. альтернативні форми виховання
як складова необхідного
соціально-правового захисту ДІТЕЙ-СИРІТ
2.1. Обґрунтування необхідності впровадження в Україні
альтернативних форм виховання
У світі існує кілька альтернатив утриманню дітей у державних уста-новах. Моделі деінституціалізації (тобто переміщення дітей із "масових" закладів (інституцій) в альтернативне, більш турботливе середовище [6], а також надання допомоги за місцем проживання) включають у себе різно-планові заходи (див. таблицю 2.).
Таблиця 2.
МОДЕЛІ ДЕІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЇ
Моделі
Зміст роботи
Планування родини
Статеве виховання, роз'яснювальна та просвітницька робота серед молоді щодо запобігання небажаної вагітності, планування сім'ї.
Запобігання відмові та розміщенню дітей у державних закладах
Підготовка молодих батьків, соціальна підтримка вразливих сімей, у т.ч. матеріальна, індивідуальний супровід сімей з дітьми, розвиток і надання соціальних послуг сім'ям, які мають дітей з особливими потребами.
Реінтеграція кровної/біологічної родини і
Надання послуг щодо возз'єднання та реабілітації сім'ї.
Усиновлення/удочеріння
Пошук сімей, які беруть на виховання неповнолітню дитину на правах сина чи доньки й оформлюють це спеціальним юридичним актом (рішенням суду).
Прийомні родини
Пошук, підготовка та підтримка сімей, які
добровільно взяли із державних закладів від
1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання.
Дитячі будинки сімейного типу
Пошук та підтримка сімей, які беруть на виховання ] та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
