Якщо говорити про соціально-педагогічну роботу з сім'єю як засобу запобігання появі бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації, то у світовій практиці відпрацьовані такі напрями:
- розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сім'ях;
- нормалізація дітей, які мають функціональні обмеження у фізичному та розумовому розвитку, в біологічних та прийомних сім'ях;
- громадська підтримка сімей;
- усвідомлене батьківство;
- укріплення сімей, що переживають кризу;
- організація груп само- та взаємопідтримки і допомоги, діяльність фахівців із сімейної просвіти;
- формування тендерної рівності, захист жіночих, дитячих прав у сім'ї та суспільстві;
- запобігання і боротьба з насильством у родині;
- запобігання та боротьба з наркоманією, курінням, алкоголізмом, проституцією в родині;
- навчання членів сім'ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримка тяжкохворих, догляд за ними, спілкування з ними та найближчим оточенням, перебування члена сім'ї під слідством та у в'язниці тощо);
- підтримка сім'ї в кризових ситуаціях (смерть члена сім'ї, вихід дитини з сім'ї, випадки насильства в сім'ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім'ї, народження дитини з особливими потребами);
- адаптація сімей у новому середовищі;
- забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов'язками і з життєвими інтересами людини;
- планування сім'ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей через статеве виховання;
- об'єднання поколінь (непрацюючих пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб) [7].
Не всі ці напрями реалізуються в Україні повною мірою. Однак відбу-вається й поступова трансформація державної системи опіки та піклуван-ня за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.
2.2. Визначення рівня готовності дитини до змін у житті,
пов'язаних із переходом у прийомну сім'ю
Характеристика бази дослідження.
Дослідження по визначенню рівня готовності дитини до змін у житті, пов'язаних із переходом у прийомну сім'ю, проводилось на базі Київської школи-інтернату №3 закритого типу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки.
В результаті вивчення автором умов проживання в закладі дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, виявлено таке:
Хоча метою перебування дітей у школі-інтернаті є систематичне навчання, і вихователі намагаються підтримувати освітній рівень дітей, цього явно недостатньо. Деякі діти дуже відстають від своїх однолітків, які навчаються у загальноосвітніх школах, в освіті. Багатьом з них не вдається в повному обсязі засвоювати шкільну програму, хоча їх показники інтелектуального розвитку знаходяться у межах припустимого.
Фінансування закладу здійснюється недостатньо, є потреба у засобах гігієни, посуді, миючих засобах, канцелярських товарах, одязі. Часто одяг дітей, які надходять до школи-інтернату, підлягає знищенню внаслідок обстеження на педикульоз, а нового одягу в достатній кількості немає. Дирекція закладу вже кілька разів зверталася до громадян та благодійних організацій із проханням збирати старий одяг та передавати його для потреб їх вихованців.
Система діяльності школи-інтернату №3 утілює в собі всю сукупну діяльність установ подібного типу в трьох сферах:
- в процесі навчання вихованців-сиріт (діяльність педагога і дитини по засвоєнню учбового матеріалу в рамках програм музичної і художньої шкіл; самопідготовка діяльність дитини із самоосвіти а також її участь в роботі учбових гуртків);
- у сфері життєзабезпечення вихованців (трудова діяльність дорослих і дітей в їдальні, підтримка порядку і охайності на території інтернату і т.д.);
- у позанавчальній сфері (діяльність дитини за інтересами - організація дозвілля).
Необхідно відзначити той факт що інтернат відносяться до установ закритого типу. Закритий характер Київської школи-інтернату №3 негативно впливає на організацію життєдіяльності вихованців, багато в чому посилюючи проблеми в їх розвитку. Даний факт необхідно враховувати при організації позанавчальної діяльності з передавання соціальних цінностей вихованцям в умовах інтернату. Тут можна виділити наступні негативні особливості організації життєдіяльності і виховного процесу:
- в умовах проживання вихованців: відсутність особистого простору дитини особистих речей; вимушена «публічність помешкання» цілодобове перебування в колективі, загальні спальні кімнати, столові, ігрові кімнати відсутність місць для усамітнення, жорстка регламентація режиму (сну, відпочинку, прийому їжі, часу для ігрової діяльності і т. п.); замкненість в рамках однієї установи а усередині неї - в рамках однієї групи; тривале організаційне існування груп вихованців при обмеженому колі контактів;
- в організації спілкування: неспроможність і неефективність форм спілкування педагогів з дітьми, їх неадекватність проблемам вихованців; авторитарний стиль спілкування на рівні «дорослий дитина» і як наслідок на рівні «дитина дитина»; переважання не індивідуальної, а групової співвіднесеності до дитини; переважання негативних оцінок, які найчастіше зміщені в сферу дисциплінарних моментів; поєднання емоційної відчуженості дорослих з схильністю пригнічувати, нав'язувати свою думку і відмовляти дітям в здатності самим судити про різні предмети, явища, людей; чергування опіки і позбавлення необхідної кількості спілкування; обов'язковість спілкування, постійне включення дитини в систему вимушених контактів; відсутність в процесі педагогічного спілкування гнучкого підстроювання під психіку дитини, що обов'язково має місце в сім'ї;
- в організації виховання: масовий колективний «тотальний» характер виховання; відсутність свободи вибору і «вільних зон розвитку» дитини; недостатня робота по формуванню гри, регламентований характер ігрової діяльності, коли вихователь задає правила гри і сам виступає як арбітр; надзвичайна звуженість розвиваючого середовища, малочисельність і одноманітність об'єктів, з якими діють вихованці, починаючи з побутових предметів, і закінчуючи спеціальними іграшками; недоліки програм виховання і навчання, що не враховують проблеми розвитку дітей і не компенсують дефекти розвитку, викликані відсутністю сім'ї і педагогічною занедбаністю; недиференційований підхід до дітей в процесі їх виховання; низький рівень (або повна відсутність) дитячого самоврядування; порушення прав дитини, використання різних видів і форм примушення, заборон і покарань.
В результаті у вихованців інтернату, що вивчається нами, наголошується низький рівень психологічного комфорту. Причина цього криється в незадоволеності життєво важливих потреб дитини - в безпеці, любові, спілкуванні, в пізнанні за допомогою дорослих навколишнього світу - що приводить до різних психосоматичних захворювань, якими в дитячих будинках і школах-інтернатах страждають більшість дітей. Дані чинники ускладнюють роботу по забезпеченню соціально-правових норм дітей-сиріт в умовах інтернату.
Природно, що головною формою забезпечення таких норм дитини-сироти і основним шляхом вирішення проблем щодо її розвитку є усиновлення або передача під патронат. Під патронатом розуміють «спеціальну форму устрою дитини, що потребує державного захисту, на виховання в сім'ю патронатних батьків при збереженні частини обов'язків опікуна (опікунів) відносно дитини в органах опіки і піклування». В умовах же державних установ очевидна необхідність зміни підходів до їх виховання включаючи організацію діяльності щодо засвоєння вихованцями соціальних цінностей (сім'я, спілкування, дружба, відповідальність, взаємодопомога тощо).
Визначення рівня готовності дитини до переходу у прийомну сім'ю.
Метою нашого експериментального дослідження було виявлення рівня готовності дитини до переходу в прийомну сім'ю шляхом вивчення розвитку образу себе і уявлень про прийомну сім'ю та внутрішньосімейні відносини у дітей молодшого шкільного віку і підлітків (учнів 9-11 класів). У дослідженні брали участь 24 дитини (10 хлопчиків і 14 дівчаток). З цих дітей була складена експериментальна група - 12 осіб (підлітки) і контрольна група - 12 осіб (учні молодшого шкільного віку).
Гіпотеза дослідження звучить таким чином: готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.
У дослідженні використовувалися наступні методики:
1) проективні методики «Моя сім'я», «Автопортрет», метою яких служить виявлення особливостей сприйняття і переживання дитиною внутрішньосімейних відносин, визначення відношення дитини до кожного члена уявної приймальної родини, дослідження образу себе і образу можливих прийомних батьків.
2) особові тести:
методика «Драбинка», спрямована на дослідження самооцінки і уявлення дитини про те, як її оцінюють інші люди;
методика «Три бажання» для дослідження усвідомлення мотиваційних переваг.
Експериментальне дослідження включає аналіз малюнків дітей експериментальної і контрольної груп, аналіз результатів особових тестів дітей.
2.3. Аналіз результатів дослідження
1. Методика «Моя сім'я». (за Р. Т. Хоментауськас.)
Дітям пропонувалося намалювати прийомну сім'ю так, щоб її члени були чимось зайняті.
Пропонований матеріал: чистий лист паперу, простій олівець, кольорові олівці і гумка. Під час малювання фіксувалися послідовність зображення, спонтанні вислови, стирання, емоційні реакції. При необхідності інструкція повторювалася або використовувалося нагадування: "Те, що ти малюєш, відноситься до нашої теми "Сім'я"?"
Після виконання завдання ми прагнули одержати максимум додаткової інформації в ході бесіди з дитиною з наступних питань:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
