При заміні живої праці капіталом закономірно постає питання: яку суму інвестицій підприємство може дозволити собі вкласти у виробництво, щоб заощадити таку кількість живої праці, завдяки вивільненню якої досягається вища ефективність виробництва. Відповідь на це запитання може бути вичерпною за умови обґрунтованого визначення необхідної вихідної інформації і правильного використання відомого в економічній теорії принципу: заміна живої праці минулою доцільна лише тоді, коли вартість машини нижча за вартість робочої сили, яку вона заміщує.
Витрати на робочу силу, яка вивільняється в процесі механізації, визначають за формулою6
Врс = Тrс * Трд * Крд * Ксн;
Де Тrс - тарифна годинна ставка; Трд - тривалість робочого дня, год.; Крд - кількість робочих днів, які відпрацював працівник протягом року; Ксн - коефіцієнт соціальних нарахувань на заробітну плату.
На основі цих даних визначають суму капіталовкладень, за яких витрати на механізацію виробництва збігаються з витратами на робочу силу, що вивільняється. Розрахунок здійснюють за формулою:
КВз = ;
Де КВз - зрівноважені капіталовкладення, за яких витрати на механізацію виробництва збігаються з витратами на робочу силу, що вивільняється; Пз - загальна сума витрат в розрахунку на 1000 грн. капіталовкладень.
Розрахована таким способом сума зрівноважених капіталовкладень означає, що підприємство матиме економію, інвестиції на заміну працівників будуть менші, ніж ця сума. Зрозуміло, що економія буде тим більшою, чим меншим будуть фактичні капіталовкладення порівняно з показником КВз, і навпаки. Підприємство нестиме збитки, якщо фактичні капіталовкладення перевищуватимуть зрівноважені.
Серед третьої групи факторів підвищення продуктивності праці особливу роль відіграють такі, як підвищення кваліфікації працівників і рівня їх матеріальної заінтересованості, матеріальне стимулювання кращої праці. Працівники з вищою кваліфікацією швидше та якісніше виконують свої функції. Тому раціональна організація навчання кадрів є важливою умовою зміцнення економіки підприємств. Це тим більш важливо, що заміна живої праці капіталом, перехід до використання більш продуктивних машин і знарядь вимагає для їх експлуатації кваліфікованіших працівників з іншим рівнем матеріального стимулювання: успіх досягається лише тоді, коли кожний працівник буде чітко розуміти, що, коли, чому і як йому потрібно робити, а також яка матеріальна винагорода його очікує.
Важливим соціальним фактором підвищення продуктивності праці є взаємовідносини між управлінським апаратом і виконавцями, роботодавцями і виконавцями. Менеджери повинні турбуватися про працівників, прислуховуватися до їх порад щодо поліпшення організації виробництва, вдосконалення його технічної бази, об'єктивно оцінювати роботу кожного члена трудового колективу. Етика взаємовідносин між керівниками і підлеглими вимагає взаємоповаги. Менеджери повинні спокійно реагувати на помилки виконавців, виправляти їх, не роблячи зауважень винним у присутності інших працівників.
Значного підвищення продуктивності праці можна досягти завдяки впровадженню наукової організації праці, коли досягається найбільш
3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В РОСЛИННИЦТВІ.
3.1 ІНТЕНСИФІКАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА.
Інтенсифікація як об'єктивний процес розвитку сільського господарства має багатогранний і комплексний характер. Вона включає всі напрями розвитку економіки сільськогосподарських підприємств на основі широкого використання досягнень науково-технічного прогресу і безпосередньо впливає на кінцеві результати виробництва.
Мета інтенсифікації рослинництва - збільшення виходу високоякісної продукції з розрахунку на одиницю земельної площі, а також підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Засобом розв'язання цієї проблеми є додаткові вкладення, що зумовлюють концентрацію уречевленої і живої праці на одній і тій самій земельній площі. Вивчення інтенсифікації господарства здійснюють у три етапи на основі системи показників. Залежно від економічного змісту це показники рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва, результату економічної ефективності інтенсифікації господарства.
У процесі інтенсифікації рослинництва до землі прикладаються різноманітні засоби виробництва і жива праця сільських трудівників. У зв'язку з цим для визначення рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва використовується система економічних показників, серед яких є загальні і часткові, вартісні і натуральні.
Узагальнюючим показником рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва, який відображує сукупні затрати уречевленої і живої праці, є сума вартості основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат (без амортизації) з розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь. У господарстві об'єктом інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в цілому є загальна площа їх сільськогосподарських угідь. Цей показник безпосередньо виражає суть інтенсифікації і характеризує рівень інтенсивності всього сільського господарства.
Для визначення рівня інтенсивності в рослинництві цей показник обчислюють відповідно на гектар ріллі.
Важливим показником рівня інтенсивності рослинництва є річні виробничі витрати на гектар сільськогосподарських угідь. Річні витрати сільськогосподарського виробництва включають частину вартості основних фондів у розмірі амортизації, віднесеної на собівартість продукції, а також вартість спожитих оборотних засобів, у тому числі і оплату праці.
Рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва визначається також вартістю основних засобів виробництва (основних виробничих фондів) на гектар сільськогосподарських угідь. Цей показник відображує лише уречевлену працю, втілену в основних засобах виробництва сільськогосподарського призначення. У процесі використання основні виробничі фонди переносять свою вартість на продукцію лише частково, в розмірі річної їх амортизації, але при цьому вони створюють відповідні умови для раціонального використання матеріальних оборотних засобів. Тому зростання оснащеності господарств основними виробничими фондами підвищує рівень використання і продуктивність земельних угідь.
Рівень інтенсивності рослинництва характеризується також таким показником, як затрати живої праці з розрахунку на гектар земельної площі. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва здійснюється на основі широкого використання досягнень науково-технічного прогресу, що сприяє впровадженню комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, підвищенню продуктивності праці. Тому на відміну від інших показників затрати праці на одиницю земельної площі у процесі інтенсифікації закономірно зменшуються. Це відображує відповідні зміни у співвідношенні затрат уречевленої і живої праці з підвищенням технічної озброєності господарства.
У процесі інтенсифікації рослинництва зростає використання засобів виробництва у вигляді різноманітних речових елементів і енергетичних ресурсів. Для вивчення впливу окремих факторів інтенсифікації рослинництва на вихід продукції і ефективність її виробництва обчислюють також натуральні показники рівня інтенсивності.
Для характеристики рівня інтенсивності сільського господарства використовують такі натуральні показники: кількість енергетичних потужностей, спожитої електроенергії на виробничі потреби з розрахунку на 1 га ріллі або посівної площі, кількість мінеральних та органічних добрив, обсяг виконаних тракторних робіт в умовних еталонних гектарах на 1 га ріллі.
Вивчення змін у рівні інтенсивності сільськогосподарського виробництва дає можливість встановити вплив додаткових сукупних вкладень на збільшення виходу продукції з одиниці земельної площі. Основні результативні показники інтенсифікації рослинництва це врожайність сільськогосподарських культур, вартість валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь.
Підвищення рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва має не тільки збільшити вихід продукції на гектар земельної площі, а й скоротити затрати праці і коштів на її одиницю. В цьому виражається суть процесу інтенсифікації, який передбачає не тільки сукупні додаткові вкладення в сільське господарство, а й підвищення його ефективності.
Економічну ефективність інтенсифікації рослинництва характеризують такі показники: продуктивність праці, фондовіддача, окупність виробничих витрат, собівартість продукції, розмір валового, чистого доходу і прибутку на 1 га земельної площі, рівень рентабельності виробництва, окупність додаткових витрат - це середньорічний приріст вартості валової продукції сільського господарства з розрахунку на 1 грн. додаткових витрат, що зумовили цей приріст у процесі інтенсифікації виробництва.
У сільськогосподарській практиці можливі три варіанти ефективності інтенсифікації рослинницької галузі: окупність додаткових витрат не змінюється, на одиницю земельної площі вони дають стільки ж продукції, як і попередні рівновеликі витрати; додаткові витрати забезпечують більший обсяг продукції порівняно з попередніми витратами; додатковий вихід продукції менший за додаткові виробничі витрати.
Різниця в темпах зростання виробничих витрат на одиницю земельної площі і приросту валової продукції не суперечить об'єктивним закономірностям інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Тому випадок зниження продуктивності додаткових вкладень є цілком рівноправним і однаково можливим, як і випадок підвищення їх ефективності.
Отже, послідовне збільшення виробничих витрат на одиницю земельної площі виявляє в динаміці різну віддачу продукцією.
Підвищення економічної ефективності інтенсифікації рослинництва досягають комплексним використанням земельних, матеріально-технічних і трудових ресурсів на основі впровадження досягнень науково технічного прогресу.
Сільське господарство нашої країни протягом багатьох років розвивалось на основі поєднання екстенсивного і інтенсивного напрямів, що забезпечувало вдосконалення структури виробництва, підвищення продуктивності праці і збільшення виходу продукції. Головним шляхом розвитку сільського господарства стала послідовна інтенсифікація, яка супроводжувалась більш динамічними темпами підвищення його продуктивності і економічної ефективності.
Використовуючи запропоновану методику, проаналізуємо процес інтенсифікації на прикладі виробництва зерна в ПСП „приморський”.
Зернове господарство України розвивається на основі дальшої інтенсифікації, що забезпечує збільшення виробництва зерна переважно за рахунок підвищення врожайності зернових культур.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
