А. Чеські та словацькі партії
1."Найстарішою" чеською політичною партією з точки зору ідеологічного походження, якщо не організації, була Національно-демократична партія, спадкоємиця руху Младо-чехів дев'ятнадцятого сторіччя, до якої додалися деякі менші та пізніші утворювання. Вона була націоналістичною, схильною до того, щоб бути шовіністичною, панславістською, консервативною та антиклерикальною, і протягом міжвоєнного періоду постійно рухалася в бік правиці, висунувши спільний виборчий список з чеськими фашистами на виборах 1935 року. Підтримана вищими буржуазними комерційними та промисловими колами так само як націоналістичними сегментами інтелігенції, Націонал-демократична партія ніколи не досягала великої виборчої потуги поза межами своєї первісної бази в Богемії. Втім, завдяки її традиційному престижу, її вправному керівництву, її пронизливому впливу в високих державних структурах її контролю над численною високоякісного пресою, її сильній організації в столичному місті Празі та її оздобленнню багатьма видатними культурними постатями, дійсна вага цієї партії була більша за показники виборів і варта обговорення. Її сильний лідер Карел Крамарж був одним з архітекторів руху за незалежність, його проросійська “внутрішня” діяльність у передвоєнний та воєнний час відповідала за інтенсивністю та мужністю, коли не ефективністю, “зовнішній” діяльності його прозахідного (і успішнішого) суперника — Масарика.
2.Партія дрібних торговців та ремісників відкололась від націонал-демократичної партії на знак, протесту проти захоплення останньої оі крупною буржуазією. Коло прихильників партії визначалося її назвою. Ворожа до технології масового виробництва, до кооперативного руху, до універсальних магазинів і відповідно до феномену економічної раціоналізації, вона була вже політичним бенефіціарієм певного вкоріненого економічного напруження, яке походило від неоднакових рівнів та моделей розвитку чехословацького економічного життя навіть перед велико. депресією і відправляло нових і засмучених новобранців її шляхом.
3.Також виключно правим був фашистський рух, який прийшов під різними назвами до часткового злитгя з націонал-демократами і створення Національного союзу з 1934 до 1937 року. Хоча невеликий і стримуваний від влади стабільністю коаліційної моделі з “респектабельних” партій, він мав певне значення завдяки і доброзичливості до нього з боку націонал-демократів та певних чільних елементів з державних установ, і популярності його лідерів та опікунів. Серед останніх були герої Сибірського легіону, а згодом діючий начальник штабу,генерал Рудольф Гайда, талановитий поет Віктор Дик, непередбачувано яскравий політик Іржі Стржибрни, котрий, як чимало європейських фашистів його генерації (наприклад, Деат, Мослі Муссоліні)були ренегатами соціалізму(дивися далі).
4. Тими хто хитався між правицею та центром, були католицькі, або, так звані народні партії. За винятком короткого та раннього періоду 1920—1921 років ці чеські ті словацькі організації лишалися різними та йшли окремими політичними шляхами. Словацтка народна партія очолювала установче та політичне вмістилище словацьких автономістських прагнень проти чеського централізму і, за винятком короткого періоду з 1927 до 1929 років, коли вона поповнювала два кабінети міністрів, ця партія перебувала в опозиції до празької влади. Засновником та лідером партії був Андрей Глінка, який здобув репутацію як словацький національний герой своїм перед воєнним опором примусовій мадяризації словацькою народу і який підтримував цю лінію й у післявоєнний період своєю красномовною, впертою, прискіпливою та провінційною опозицією всім впливам, що йшли від більш світських та космополітичних чеських країв
5.Чеські популісти, на відміну від своїх словацьких співрелігійників, постійно вважали за потрібне бути урядовою партією. Цей вибір міг бути мотивований, зокрема потребою демонструвати свою націоналістичну респектабельність у повоєнній Чехословаччині після того, як вони збагнули, що їм заважає їхня австрофільська позиція періоду до і протягом Першої світової війни. Твердо очолювана Яном Шрамеком,ця клерикальна партія отримувала деяку підтримку від усіх чеських класів, але була відносно сильніша серед селян та робітників невеличких міст Моравії. Звичайно вона не могла претендувати на вигоду від національного культу Яна Гуса, але все ж була відносно успішною (в старому австрійському стилі християнського соціалізму) в соціальних та економічних справах.
6. Найбільшою та основною чехословацькою партією була Аграрна партія (офіційно Республіканська партія сільських господарів та дрібних селян). Ця парти була настільки міцно організована, настільки глибоко вкорінена в обласний та місцевий державний аппарат, настільки повсюдно втягнута в кооперативну та банківську системи, настільки потрібна тій чи іншій урядовій коаліції і настільки стратегічнау виборі міністерських портфелів, що, попри свою назву і не втрачаючи контакту з первісним електоратом, зазначеним тією назвою, вона дійсно стала загальнополітичною “холдінговою компанією” для інтересів середньою класу в широкому сенсі.
7. З двох чехословацьких соціалістичних партій, націонал-соціалісти, які не мали ідеологічного відношення до їхніх німецьких тезок, організувалася 1917 року як чітко патріотична, еволюційна чеська альтернатива безперечно інтернаціоналістським, марксистським соціал-демократам. З самого початку найвиразніша антиавстрійська, антиклерикальна та антимілітаристська чеська політична формація, націонал-соціалісти перетворилися на повоєнну партію з найширшим ідеологічним спектром. Проте її членство та виборче звернення ще обмежувалися чехами, а її організаційна база зациклювалася на залізничних, поштових профспілках та профспілці службовців. Офіційне членство Едварда Бенеша, який у 1918-1935 роках обіймав посаду міністра закордонних справ, надавало партії додатковою престижу, але справжніми лідерами були її засновник Вацлав Клофач, перший чеський парламентер, заарештований австрійською владою під час Першої світової війни і (до відступництва на бік фашизму 1926 року) демагог Іржі Стржибрни.
8. Тоді, коли націонал-соціалісти вилучили свої фашистські елементи, а соціал-демократи продемонстрували свою національну респектабельність. Стало можливим замирення між ними, хоча вонги не об’єдналися. Прослідковуючи свою організаційну історію з 1878 року – далі, ніж будь-яка інша чеська партія, - соціал-демократи протягом міжвоєнних десятиріч була типовою центрально-європейською партією: патріотичною, однак підозрілою до військового істеблішменту та тією, що прагне міжнародного роззброєння;антикапіталістичною, проте, сприйнятливою до технологічного новаторства; класово налаштованою, проте, готовою брати участь в урядових коаліціях. Однією з основних функцій партії в міжвоєнній Чехословаччині було тримати відкритими канали для діалогу з етнічними меншинами завдяки її братнім стосункам з соціалістичними партіями.
9. Комуністи остаточно розмежувалися з соціал-демократами восени 1920 року, після повторної вимоги з Москви і внаслідок серйозної провокації з боку правого крила соціалістичної партії. Вони трималися більшості членів тієї партії і, перш за все її виборців але лише меншості її лідерів та членів парламенту. На відміну від кількох етнічно відрубних соціалістичних партій різноманітні комуністичні групи в жовтні 1921 року злилися в одну партію цілої республіки — єдину подібну міжетнічну партію в усій Чехословаччині. Це буча справді масова партія, але не революційна попри спроби “більшовизувати” її за допомогою повторних чисток. Єдина в країні партія, здатна здобути підтримку в міських та сільських місцевостях, в розвинених та відсталих регіонах, на базі як соціальних, так і етнічних незадоволень, комуністи - чи під першою орудою старого старого випробуваного бійця австрійської соціал-демократії Богуміра Шмерала, чи пізніше під керівництвом молодшого налаштованого на Москву апаратника Клемента Готвальда - постійно зазнавали невдач перетворитисвою значну виборчу та організаційну силу на серйозні революційні або ефективні парламентські акції. Ніколи не оголошувана незаконною або не загнана у підпілля в міжвоєнній Чехословаччині (що різко відрізнялося від становища братніх партій в інших країнах Східно-Центральної Європи), Комуністична партія отримувала свою випробувану силу менше від нестерпних умов експлуатації, ніж від узагальненого комплексу відторгнення, який віддзеркалював жорсткі перепони між робітничим класом та нижчим середнім класом і відчуженням між співставленими етнічними громадами. На додаток до цих джерел підтримки, наприкінці 193О-х років вона здобула патріотичну респектабельність завдяки своєму відвертому ввикриттю спершу нацизму і умиротворення взагалі, а згодом –мюнхенської капітуляції зокрема.
Б. Партії етнічних меншин.
Як згадувалося вище судетські німці з самого початку були майже одностайні в оплакуванні свого включення до складу Чехословаччини, але в процесі пристосування до цієї ситуації опинилися як серед німецьких соціал-демократів, так і в буржуазному політичному таборі. Згодом 1922 року останній довільно зібраний докупи як Deutscher Verband (Німецький союз)? розколовся на потенційно кооперативний Аrbeitsgemeinschaft (Асоціацію заради роботи) та тривало непримиренний Кampfgemeinschaft (Асоціацію задля боротьби). За міжвоєнною чехословацькою політичною риторикою перша тенденція отримала назву “активізму” яка означала готовність брати активну участь у політичному житп та інституціях республіки, тимчасом, як непримиренна позиція йменувалася як “пасивізм” або “негативізм”.
1 Треба згадати спочатку двох з членів Кampfgemeinschaft — Німецької націоналістичної партії та Німецької націонал-соціалістичної партії. Остання приєдналася до гітлерівського руху в Рейху і до 1930-х років менше бентежила чехів, ніж попередня.
2. В Аrbeitsgemeinschaft, оскільки він всередині 1920- х років років рухався в бік “активізму”, були помітні три різні орієнтації:
а)Група ліберальних демократів, схвалювана промисловцями дедалі більше, аби уникнути конкуренції Рейху, підтримувалася також німецькомовними євреями, кількісно відносно слабкими, але успішними в обранні вправних парламентарів, які репрезентували їх в законодавчому органі;
б)Християнсько-соціальна партія, яка мала правильні та згодом сердечні стосунки з ідеологічним аналогом у чеському спектрі Католицька народна партія, додана (з й недовірою до Los von Rom антикатолицького походження Національної та Націонал соціалістичної партії) у її власній німецькій громаді.
в) Bund der Landwirte(Ліга фермерів), яка стала першою німецькою партією, яка повернулася до активізму, за допомогою чого, очевидно, віддзеркалила нижчий рівень націоналістичною почуття образи серед селян, ніж серед городян і більше зацікавлення в сільськогосподарських тарифах, до яких спрямовували празький уряд його аграрні лідери.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
