У 1993 р. згідно з положеннями Маастрихтського договору про створення Європейського Союзу було запроваджено посаду омбудсмана в ЄС. Йому було надано право приймати до розгляду скарги будь-якої юридичної чи фізичної особи країни – члена ЄС та проводити розслідування діяльності інституцій і органів Європейського Союзу, за винятком Суду Європейських співтовариств та суду першої інстанції ЄС. Нині проводиться активна робота з підготовки єдиного кодексу поведінки службовців ЄС, що дало б змогу встановити чіткі критерії оцінки їхньої діяльності з боку європейського омбудсмана.
У 1999 р. після тривалих дебатів було запроваджено посаду Уповноваженого з прав людини в Раді Європи. Слід зазначити, що ця посадова особа не цілком вписується в концепцію омбудсмана, оскільки позбавлена такого важливого права, як право провадити конкретне розслідування на підставі скарг громадян або за власною ініціативою. Уповноважений з прав людини Ради Європи покликаний швидше здійснювати освітні функції та координуючу діяльність у галузі прав людини в рамках діяльності цієї європейської інституції. Процес визначення конкретної сфери його компетенції та повноважень ще не завершений. Першим Омбудсманом Ради Європи став Альваро Хиль-Роблес – в минулому Захисник народу Іспанії.
На основі позитивного досвіду країн із розвиненими системами контролю, де, за наявності органів адміністративної юстиції, виникає потреба в публічно-правових засобах захисту – в інституті омбудсмана, цей інститут також був запроваджений у Російській Федерації.
Пропозиція щодо становлення інституту омбудсмана в Російській Федерації почали з’являтися ще з кінця 1980-х років при підготовці проектів нової конституції. Перше офіційне закріплення ця ідея отримала з прийняттям 22 листопада 1991 року Декларації прав та основних свобод людини і громадянина РФ, де встановлювалось, що до компетенції Парламентського уповноваженого з прав людини входить контроль за дотриманням прав та свобод людини та громадянина в Російській Федерації. Також був розроблений проект Закону РФ «Про парламентського уповноваженого з прав людини та громадянина в Російській Федерації». Але в подальшому ідея парламентського омбудсмана не тримала розвитку через нестабільну політичну ситуацію в країні.
Попри це ще до прийняття такого закону в Росії все ж таки існував інститут Уповноваженого з прав людини. А ось офіційно вибрати Уповноваженого змогли лише 20 травня 1998 року після прийняття Федерального конституційного законі «Про Уповноваженого з прав людини в Російській Федерації» 26 лютого 1997 року.
На сьогодні інституція омбудсмана на національному, регіональному та місцевому рівнях існує більш ніж у 100 країнах світу, і ця ідея продовжує поширюватися.
В Україні поштовхом становлення та запровадження інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини стало перш за все прийняття основного Закону держави – Конституції України у 1996 році.
Чинна Конституція України імплементувала всі основні положення міжнародно-правових актів з прав людини і насамперед Загальної декларації прав людини, міжнародного пакту про громадянські і політичні права та міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, які є одним з найбільших досягнень людства XX ст. у гуманітарній сфері, а також вперше замість фрагментарного набору прав і свобод визначила систему прав і свобод у всіх основних сферах, передбачивши, зокрема, громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні права і свободи людини і громадянина. Додатковою гарантією захисту прав і свобод людини є також міжнародні механізми захисту прав людини, до яких долучилася Україна. Зокрема, ратифікація 17 липня 1997 р. Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. та приєднання у 1990 р. до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., Україна також визнала і компетенцію Комітету ООН з прав людини щодо розгляду індивідуальних скарг громадян України на порушення їх прав та свобод, гарантованих цим пактом. Важливою ланкою в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина є Конституційний Суд України, який здійснює судовий конституційний контроль та захист основ конституційного ладу, основних прав і свобод людини і громадянина, забезпечення верховенства права і прямої дії Конституції на всій території України.
Здійснюючи конституційний контроль, Конституційний Суд України справляє значний вплив на діяльність органів державної влади в сфері додержання та захисту прав людини і громадянина, передусім у сфері нормотворчості (законодавства), приймаючи рішення про невідповідність тих чи інших правових актів або їх окремих положень Конституції, даючи тлумачення конституційних норм при розгляді конкретних справ і здійснюючи офіційне тлумачення Конституції і законів України, яке стає обов’язковим для всіх суб’єктів права.
Запровадження спеціального інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є новацією у державно-правовій системі захисту прав і свобод людини у нашій країні. У Конституції України закріплюється право особи звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого і визначається, що через нього здійснюється парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Статус, функції та компетенція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини закріплені у конституційному Законі України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», прийнятому Верховною Радою України 23 грудня 1997 р. При розробці цього закону було враховано позитивний досвід інституту омбудсмана (Уповноваженого з прав людини) європейських країн. Віднині цей інститут являє собою універсальний інструмент виявлення і сприяння усуненню порушень прав і свобод людини і громадянина в Україні. Усвідомити природу, функції та мандат нового для України демократичного інституту позасудового захисту прав і свобод людини неможливо без аналізу подібних правозахисних інституцій у демократичних країнах світу. Таким чином, проаналізувавши вище вказані історичні факти створення інституту омбудсмана в різних країнах світу, можна зробити висновок про те, що, незважаючи на різні системи права та правові традиції, омбудсманів починаючи із Стародавнього світу до сьогодення єднає одне – це його якість виступати каталізатором між громадянами та владою за для досягнення єдиної глобальної мети – сприяти ефективному захисту прав і свобод людини та громадянина від свавілля органів державної влади. До того ж, без перебільшення можна сказати, що інституція омбудсмана є не лише бажаним, а й необхідним елементом національної системи захисту прав людини, ключовою ланкою в процесі перетворень у країнах, що стали на шлях демократії та верховенства права.
омбудсман уповноважений захист право людина
Висновки
Проблема дотримання та захисту прав та основних свобод людини та громадянина в Україні сьогодні набула надзвичайної гостроти та актуальності. Однією з головних причин цього явища є те, що відносини у сфері реалізації, охорони і захисту прав і свобод людини та громадянина стали предметом регулювання не тільки внутрішньодержавного права, а ще й міжнародного. Тому кожна держава повинна створити ефективні юридичні механізми забезпечення міжнародних стандартів з прав людини.
З прагненням України приєднатися то лав розвинутих країн світу посилюється потреба удосконалення багатьох сфер діяльності нашої держави, в тому числі найголовнішим є – вдосконалення механізмів захисту прав та основних свобод людини і громадянина. Впровадження міжнародних стандартів та забезпечення державі дотримання конституційних прав та свобод людини та громадянина є основною умовою приєднання України до провідних міжнародних інституцій, що сприятиме зростанню авторитету нашої країни на політичній та економічній арені світу.
В рамках проведеного дослідження автором була здійснена спроба розглянути конституційно-правовий інститут Уповноваженого з прав людини в Україні ті закордоном, шляхом проведення порівняльного аналізу, задля виявлення найбільш ефективних і дієвих механізмів функціонування даного інституту. При цьому зроблені наступні висновки:
1. Етимологічно Уповноважений з прав людини (омбудсман) виконує посередницьку функцію в представлені та захисті прав та основних свобод свого народу. А наявність різноманітних типів (моделей) які існують в різних країнах світу вказує лише на те, яким чином омбудсман здійснює свої повноваження, та які саме додаткові повноваження має омбудсман для того, щоб виконувати своє найголовніше призначення – відстоювати права людини.
2. Незважаючи на різні системи права та правові традиції, омбудсманів починаючи із Стародавнього світу до сьогодення єднає одне – це його якість виступати каталізатором між громадянами та владою за для досягнення єдиної глобальної мети – сприяти ефективному захисту прав і свобод людини та громадянина від свавілля органів державної влади. До того ж, без перебільшення можна сказати, що інституція омбудсмана є не лише бажаним, а й необхідним елементом національної системи захисту прав людини, ключовою ланкою в процесі перетворень у країнах, що стали на шлях демократії та верховенства права.
Отримані в результаті дослідження дані ще раз підтверджують актуальність проблеми захисту прав та основних свобод людини і громадянина, шляхом удосконалення інституту Уповноваженого з прав людини в Україні. Також видно, що назріла нагальна потреба з реформування не тільки понятійного апарату предмету даного дипломного дослідження, а й посилення його впливу на державотворчі процеси в сфері захисту та дотримання конституційних прав та свобод людини та громадянина в Україні державними органами та посадовими особами.
Список використаних джерел та літератури
1. Конституція України// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.
2. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини/ Міністерство юстиції України. – К.: Жовтень, 1998. – С. 72.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права// Міжнародні договори України. – К., 1992.
4. Ждан О. Людина має право на захист права?// Голос України. – 1997. – №3. – С. 5.
5. Зеленцов А.Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в зарубежных странах. – М.: Изд-во РУНД, 2002. – С. 190.
6. Марцеляк О.В. Роль Уповноваженого з прав людини у розбудові демократії в Україні. – Харків: Видавництво НУВС, 2007 р. – 37с.
7. Наулік Н.С. Інститут омбудсмана: досвід порівняльного аналізу// www.comparativelaw.org.ua.
8. Савенко М. Конституційний Суд і омбудсмен у державному механізмі захисту прав і свобод людини та громадянина// Вісн. Конституційного Суду України. - 2000. - № 1. - С. 68-83.
9. Тодика Ю., Марцеляк О. Інститут омбудсмена: світові моделі і досвід // Вісник Академії правових наук України. – 1998. - №2 (13). – С.57-66.
10. Трумпель К.Б. Уполномоченный Бундестага ФРГ по обороне как пример деятельности военного омбудсмана// Правоведение. – 1998. -№4. – с.36-42.
11. Шемшученко Ю.С., Мурашин Г.А. Институт омбудсмена в современных буржуазных государствах// Советское государство и право. – 1971. – №1. – С.139.
12. Институт Уполномоченного по правам человека в субъекте РФ: Учеб. пособие/ Под редакцией А.Ю. Сунгурова. – СПб: Норма., 2003. – 312 с.
13. Комментарий к Федеральному конституционному закону «Об Уполномоченном по правам человека в Российской Федерации» / Бойцова В.В., Бойцова Л.В. – М.: «Норма», 1997. – 128 с.
14. Омбудсмен на европейском континенте. Служба защиты прав человека и гражданина. Мировой опыт/ Бойцова В.В. - М., 1996. – 235 с.
15. Охрана прав граждан в зарубежных странах: институт омбудсмена (сравнительный аспект). – М., 1991. – 12 с.
16. Парламентский контроль за админнстрацией (институт омбудсмана)/ Хиль-Роблес А.— М.: Ad Marginem, 1997. – 335 с.
17. Права человека. Учеб. / Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М., 1999. – 430 с.
18. Правовой институт омбудсмена в условиях современного общественного развития. – М., 1992.
19. Служба защиты прав человека и гражданина: Мировой опыт/ Бойцова В.В. – М.: БЕК, 1998. – 408 с.
20. Сравнительное конституционное право. – М., 1999. – 311 с.
21. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини/ Карпачова Н.І. – К.: Книжкова друкарня Наукової книги, 2000. – 377с.
22. Декларация прав и свобод человека и гражданина РФ от 22.12.1991 г.// Ведомости Съезда народных депутатов РСФСР и Верховного Совета РСФСР. – 1991. – №52.
23. Из истории омбудсмана// материалы сайта центра по правам человека в Молдове.– www.ombudsman.md.
24. Утвердження інституту омбудсмана у світі// матеріалі сайту – www.ombudsman.kiev.ua. – 2000 р.
Размещено на
Страницы: 1, 2, 3, 4
