На стику оперативного, поточного та перспективного управлінь знаходяться рішення, які стосуються навчання робітників та інженерно- технічних працівників цехів. Умовно їх можна назвати кваліфікаційними рішеннями. Певною мірою вони тяжіють до організуючих рішень, але за своєю специфікою, за часом, який витрачається на їх здійснення, виходять за їх межі та виділяються окремим класом. До них належать рішення з підвищення кваліфікації робітників та ІТП (на основі проведення спеціальних занять з наступним складанням іспитів), з наставництва та передання досвіду висококваліфікованих працівників менш кваліфікованим, з тимчасової роботи одного працівника замість іншого (на період хвороби, відпустки, виконання громадських чи державних обов'язків і т.п.).

Наведені спроби виявлення спеціалізації рішень, що приймаються, в реальних системах управління дозволили дати узагальнену класифікацію управлінських рішень, що підлягають стандартизації, для цехів підприємств:
6. планові рішення (для поточних та перспективних періодів

часу) з розроблення норм продуктивності праці та агрегатів, ви

трат паливних, енергетичних та матеріальних ресурсів;
7. стимулюючі рішення (для оперативних періодів часу) ма

теріального та морального впливу на всіх працівників цеху (ма

ють характер попередження і констатації);
132 теорія та практика
1. організуючі рішення (для оперативних періодів часу), що

мають характер попередження і констатації та охоплюють усі

елементи виробничо-технологічної структури цеху;
2. кваліфікаційні рішення (для оперативних, поточних та

перспективних періодів часу).
Поєднання в одному документі передумов та наслідків управлінських ситуацій з рішеннями, які за ними приймаються, дозволяє створити за ними "таблицю" стандартних управлінських рішень для всіх рівнів системної ієрархії в цеху, на підприємстві, в міністерстві та тим самим забезпечити системність та науковість процесів управління. "Таблиця" — це умовна назва, оскільки це завдання неможливо розв'язати у двовимірному просторі через об'ємне уявлення об'єкту управління. Напевно, це має бути структурна модель прийняття рішень, яка базується на моделі об'єкту управління. Це завдання найбільш ефективно реалізовується за допомогою ЕОМ. При уважному розгляданні суті зазначених вище передумов управлінських ситуацій не можна не відзначити, що вони змістовно належать до окремих видів забезпечення системи управління. Тому цілком логічно прослідковується зв'язок між порушеннями у "фундаменті" системи та відображенням цих порушень в усіх чи деяких з підсистем системи через локальні об'єкти розвитку та врешті-решт
— кінцевому результаті діяльності об'єкта.

Наведений аналіз складу та змісту управлінських рішень реальних процесів управління на рівні цехів, підприємств дозволив підтвердити, що використовуваний метод дослідження (структурно-графічного моделювання) дійсно обгрунтовано, та зробити висновок про те, що для стандартизації управлінських рішень доцільним є використання структурно-графічної моделі об'єкта управління.

Наведені приклади з двох підприємств свідчать про те, що спеціалізація управлінських рішень у системній ієрархії управління виробництвом базується на спеціалізації функцій управлінського персоналу на кожному рівні за часом, за об'єктами управлінського впливу, за елементами, які висвітлюють основні наслідки управлінських ситуацій.

Передумови виникнення ситуацій, які потребують управлінських рішень, структурно вписуються до складу видів забезпечення функціонування системи управління, а наслідки ситуацій характеризують зміни результатів розвитку об'єкту та рівня використання вихідних елементів його діяльності.
Стандартизація Управлінських рішень є кульмінацією спеціалізації функцій уп-

133

О.А. Подсолонко равлінського персоналу. В основі стандартизації рішень, що приймаються, лежить класифікація їх за ознаками, які відображають переважно склад методів управління.

В оперативному управлінні пріоритетними є організуючі та стимулюючі рішення, а в поточному та перспективному — планові та кваліфікаційні.

, 2.1.7. Підготування управлінських рішень на рівні підприємств

Однією з цілей управління на рівні підприємства є забезпечення безперебійної роботи підрозділів системи (цехів та служб підприємства) у процесі виконання ними поточних планових завдань. Інакше кажучи, тут досягаються цілі оперативного управління.

Відповідно до наведеної спеціалізації управлінських функцій та стандартизації управлінських рішень на цьому рівні застосовують стимулюючі та організуючі рішення. Ці види рішень істотно відрізняються за змістом та методами їх підготування та прийняття. Методи підготування стимулюючих рішень треба розглядати з боку їхньої кількісної оцінки.

Враховуючи пріоритетну роль прибутку в системі оцінки ефективності розвитку об'єктів будь-якої складності (підприємство, галузь, регіон), доцільним є використання в розрахунках її також і на найнижчому ієрархічному рівні управління при підготуванні стимулюючих рішень. Рішення про розміри премій колективів цехів чи додаткові розміри фонду оплати праці мають залежати від внеску кожного з цехів до величини зміни проти плану суми прибутку підприємства.

Організуючі рішення охоплюють в більшій мірі ділянки цеху, які забезпечують основний технологічний процес. Звідси логічним є висновок, що на рівні прийняття рішень керівництвом заводу ці самі закономірності властиві й цехам: по цехах, які випускають кінцеву продукцію, переважають стимулюючі рішення, а по цехах забезпечення (допоміжних, підсобних, заготівельних) — організуючі рішення. В даному випадку підприємство розглядаємо як найнижчий рівень у ієрархічній системі "народне господарство
— галузь — підприємство" ("народнегосподарство — регіон — підприємство").

Незважаючи на те, що організуючі управлінські рішення охоплюють більшою мірою допоміжні, підсобні та заготівельні
134

Менеджмент: теор/я та практика служби, не можна недооцінювати їхнього значення. Ці рішення фактично забезпечують безперебійну роботу всіх цехів, які випускають кінцеву та проміжну продукцію, створюють умови для виконання планових завдань з обсягу та якості продукції, її споживчих характеристик, з досягнення потрібного рівня використання вихідних ресурсів. Саме ці завдання вирішуються в процесі підготування та прийняття рішень на найнижчому ієрархічному рівні. В основі обох видів рішень, що приймаються на цьому рівні, в основі їх кількісної оцінки лежить виявлення впливу відхилень параметрів технологічних процесів від технічно обгрунтованих та прийнятих у державних стандартах чи внутрішньозаводських технічних умовах величин на проміжні та кінцеві результати розвитку.

З метою висвітлення кожного такого відхилення в результатах діяльності цеху, у рівні використання вихідних ресурсів, за умови відсутності функціональних залежностей виправданим є застосування економіко- математичних моделей, які відображають основні етапи процесу виробництва кінцевої продукції. Так, моделі про-дуктвності технологічних агрегатів дають можливість розділяти величину зміни прибутку проти плану на складові за окремими агрегатами та факторами, що характеризують усі технологічні елементи виробничого процесу. При цьому на основі такого деталізування з'являється реальна можливість доведення до кожного робочого місця (бригади робітників) оперативних результатів впливу відхилень у процесі діяльності цієї виробничої ланки на зміну кінцевого економічного результату (відхилень у досягненні критерію ефективності управління) та, відповідно, на зміну величини оплати праці.

Для вирішення завдань ЕОМ-обробки всієї інформації, яка використовується в процесі підготування управлінських рішень, для обліку, планування та аналізу всіх технологічних параметрів та розрахунку техніко- економічних показників, розроблення зазначених економіко-математичних моделей у процесі вдосконалювання оперативного управління є достатня кількість робіт з інформаційного забезпечення систем управління.

В умовах створення автоматизованих систем управління підприємством
(АСУП) такі розробки є необхідною умовою забезпечення системного підходу до них, їх типовості та наступного їх функціонування. Без таких робіт неможливо вирішити і проблему підготування та прийняття рішень на всіх розглянутих раніше етапах та в усіх її аспектах.

135

, iV
A 4
О.А. Подсолонко

На відміну від існуючих на практиці управлінських рішень, що направлені на позбавлення премій за кожний прорахунок у роботі, обгрунтованішим є застосування методу динамічного формування стимулюючих рішень, що направлені на досягнення кінцевого результату в межах місяця (мінімальна одиниця часу), кварталу та року. Таке формування управлінських рішень відповідає й процесові виконання плану виробництва та відвантаження готової продукції до споживачів за наростаючими підсумками. З метою усунення штурмівщини у виробництві та кількісної оцінки стимулюючих рішень треба робити корективи на коефіцієнт ритмічності виробництва. Такий підхід робить систему управління гнучкішою та дозволяє в управлінських рішеннях враховувати можливість усунення допущених негативних відхилень та закріплення позитивних. Таким чином, забезпечується поєднання стимулюючих та організуючих рішень.

На середньому рівні управління підприємством головним завданням є узгодження в часі діяльності цехів та служб підприємства для отримання високих виробничих кінцевих результатів його розвитку при максимумі прибутку, пріоритет мають планові рішення (частково кваліфікаційні).
Завдання узгодження в часі вирішують різні служби підприємства, що спеціалізуються на забезпеченні досягнення тих чи інших кінцевих
(проміжних) результатів.

Узгодження обсягів виробництва здійснюється балансовими розрахунками у плановому підрозділі. Обсяги виробництва кінцевої та всіх видів проміжної продукції взаємопов'язуються на всіх технологічних переділах за вихідними матеріальним ресурсами в розрахунку на рік, квартали, на кожний місяць.
Далі у виробничому відділі на основі цього складають графіки виробництва продукції та її проходження всіма етапами технологічного процесу протягом місяця. На дрібних підприємствах функції двох зазначених відділів виконує один планово-виробничий відділ. Виробничий відділ також контролює виконання цих графіків протягом місяця. В даному випадку — це функції оперативного управління, які виконує персонал середнього ієрархічного рівня. Аналогічні функції на найнижчому рівні — всередині кожного цеху — виконує їхній диспетчерський апарат (планово-розподільне бюро).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19