Якщо уважно розглядати суть управлінського рішення, його ухвалення, не можна не звернути увагу на те, що воно практично за будь-якою з ситуацій втілюється в одному з видів планів — оперативному (календарному), поточому (техніко-еконо-мічному) чи перспективному. Інакше кажучи, ухвалення управлінського рішення направлене на коректування чи розроблення якогось із планів розвитку суспільного виробництва.
Враховуючи те, що зазначені управлінські рішення часто приймаються в умовах, прийнятих до виконання поточних планів, що збалансовані за всіма видами ресурсів, щоб їх змінити, потрібне додаткове економічне стимулювання виконавців виробничого процесу або посилення їх відповідальності за забезпечення досягнення потрібних параметрів розвитку виробництва. Тому управлінське рішення з одного боку оформлюється як нове планове завдання, а з іншого — воно має характеризувати, яку міру заохочення чи відповідальності нестиме виконавець цього процесу за його виконання чи невиконання. На цьому самому етапі вирішуються питання необхідності вдосконалювання нор-
111
О.А. Подсолонко мативної бази планування, методів планування, стимулювання, господарського розрахунку та комерційних взаємовідносин.
На дев'ятому етапі ухвалені рішення закріплюють у відповідних документах. Ці документи носять директивний характер планових завдань, що затверджуються керівником системи, а також стимулююче-санкціональний характер господарських договорів. У них висвітлено перераховвані в сьомому етапі умови.
Десятий, завершальний етап процесу ухвалення рішень грає роль зворотного зв'язку як у цьому процесі, так і в усій системі управління. З одного боку, тут здійснюється контроль виконання ухвалених рішень виконавцями процесів суспільного виробництва, а з іншого — контролюється ступінь досягнення проміжних та кінцевих цілей розвитку під впливом ухвалених рішень. Фактично на цьому етапі перевіряють, наскільки кількісно- якісні оцінки рішень, ухвалених з певних ситуацій, відповідають результатам їхнього впливу на розвиток суспільного виробництва. У випадку невідповідності та якщо відхилення тривають у ході розвитку об'єкта, процес підготування та ухвалення управлінського рішення повторюється з шостого етапу.
Таким чином, ухвалення рішень у системі управління є важливим самостійним етапом. Забезпечення єдності етапів ухвалення рішення та решти етапів процесу управління розвитком суспільного виробництва потребує застосування типового підходу в дослідженні систем управління. Розроблення класифікації підсистем управління є основою класифікації управлінських рішень.
Етапи процесу ухвалення управлінських рішень системно охоплюють усі етапи процесу управління та базуються на змісті класифікацій підсистем управління та ухвалених рішень. Найважливіші методи управління — планування та стимулювання, що опосередковано відбивають у системі управління суспільним виробництвом дію об'єктивних економічних законів, які забезпечують досягнення кінцевої мети розвитку суспільства, є також і основними методами реалізації ухвалюваних управлінських рішень.
2.1.4. Принципи управління виробництвом
В економічній літературі при дослідженні проблем управління дуже поширене застосування основних принципів. Враховуючи те, що проблема ухвалення рішень є складовою части-
112
ргя та практика
Me н е дж мент: те о ною, самостійним етапом процесу управління, доцільним є застосування цих принципів для розв'язання досліджуваної проблеми.
Необхідно з позицій системного підходу сформулювати такі принципи управління, які б дозволили спрямувати систему управління будь-яким об'єктом суспільного виробництва на досягнення кінцевих цілей розвитку суспільства, на забезпечення системного взаємозв'язку всіх аспектів розвитку цих об'єктів та їх діяльності.
Нижче представлено такі принципи управління виробництвом: 1. Спрямованість елементів системи на кінцевий результат усієї
системи — співпадання цілей розвитку системи та всіх її
підсистем. 2. Територіально-технологічна взаємодія всіх підсистем системи. 3. Єдність об'ємних, якісних та споживчих характеристик роз
витку системи, — єдність локальних та кінцевих результатів
діяльності та розвитку системи. 4. Мінімалізація витрат простих елементів процесу праці при
одержанні кінцевих результатів. 5. Структурна єдність обробки інформації за функціями та ме
тодами управління та адекватність методів управління суті
процесів, які вони відбивають. 6. Динамічний взаємозв'язок результатів розвитку системи. 7. Наскільки управлінські рішення відповідають змісту функцій
персоналу кожного ієрархічного рівня та суті керованих про
цесів. 8. Повнота й достатність усіх видів забезпечення (кадрового,
соціального, організаційно-економічного, інформаційно-алго
ритмічного, технічного та технологічного, екологічного, мате
матичного та юридичного) системи управління та її підсистем.
Виконання першого принципу в умовах ринку дозволяє забезпечити сумірність різних сторін діяльності (розвитку) системи та її підсистем через єдиний критерій ефективності управління та набір стандартних техніко- економічних показників.
Другий принцип дозволяє в узагальненому вигляді показати в системі управління взаємодію підрозділів на всіх етапах суспільного виробництва (всередині народного господарства, будь-якої його галузі, окремих підприємств та їхніх підрозділів). Тут відображається структура суспільного виробництва, його складові, враховується зазначена раніше ієрархічна структура
113
О.А. Подсолонко суспільства, територіально-галузеве формування та розвиток народного господарства.
Дотримання третього принципу дає можливість забезпечити сумірність натуральних показників розвитку виробництва, якісних та споживчих характеристик продукції та підкорити одержання локальних результатів розвитку підсистем кінцевому результату розвитку системи.
Врахування четвертого принципу дозволяє в умовах кількісно-якісної обмеженості вихідних ресурсів (простих елементів процесу праці) — трудових, матеріальних, фінансових, та виробничих потужностей забезпечити максимальний ріст ефек-.тивності виробництва при одержанні кінцевих результатів.
П'ятий прнцип передбачає забезпечення: 11. систематизації інформації про стан розвитку суспільно
го виробництва в усіх елементах за методами управління; 12. структурної єдності системи показників у всіх методах
управління; залежності розміру фондів економічного стимулювання, зокрема матеріального та морального заохочення, від планових темпів розвитку системи, а також від рівня відносних кінцевих показників розвитку системи в народногосподарському та міжнародному розрізі.
Шостий принцип дає можливість дослідження об'єкту управління не як статичного предмету, а як динамічної системи, що розвивається, в якій для кожного періоду розвитку властивий певний стан, а результати розвитку всіх періодів взаємопов'язані.
Сьомий принцип — завершальний у системі управління, зокрема для етапу ухвалення рішень. Зовні цей принцип формулюється просто, але зміст його досить складний, здійснення бага-тоетапне. Тут треба відповідно до (наявної) ієрархії виробництва та властивого їй розподілу праці управлінського персоналу кожного рівня розкрити зміст функцій цього персоналу в усіх ланках кожного рівня, визначити склад необхідної для ухвалення рішень інформації, яка висвітлює зміст керованих процесів.
Восьмий принцип підтверджує необхідність створення фундаменту системи управління, у структурі якого є всі види її забезпечення. Від того, наскільки повно представлено та розроблено кожне з перерахованих забезпечень, залежить завершеність розробок за всією системою управління, надійність її функціонування.
114
Менеджмент: теорія та практика
Наступні методичні розробки базуються на умовах урахування змісту кожного з перерахованих принципів та їх взаємодії.!
2.1.5. Реалізація принципів управління ., в процесі ухвалення рішень
Забезпечення спрямованості елементів системи на кінцевий результат
При дотриманні першого принципу управління вирішується завдання забезпечення збігу цілей розвитку окремих підсистем та всієї системи.
Окремі підприємства, об'єднання та галузі є підсистемами складнішої системи — народного господарства. Тому цілі розвитку систем нижчого рівня мають відповідати цілям розвитку ' загальної системи, до якої вони належать. Розглянута раніше цільова орієнтація управління дає уявлення про те, наскільки різноманітними є цілі розвитку народного господарства та його складових, про великий набір техніко-економічних показників, що дозволяють оцінити ступінь досягнення цих цілей. Разом з тим узагальнено досягнення кінцевої мети розвитку суспільного виробництва вимірюється за допомогою показника внутрішнього продукту (ВВП). Цей показник вимірює вартість кінцевої продукції, що її було вироблено за конкретний період на території країни. На основі цього показника порівнюють рівень розвитку країн світу з вироблення ВВП на душу населення (як правило — у доларах США). У ньому акумулюються та опосередковано проявляються рівень використання вихідних виробничих ресурсів, рівень досконалості техніки та технологій, якість продукції, що випускається, чи послуг. На рівні підприємств таким показником є товарна продукція. Вона має певні недоліки, про які було зазначено раніше. На її основі вираховується прибуток, що в умовах реальних підприємств дозволяє порівнювати кінцеві результати діяльності з витратами на їх отрамання. Чим вищим є прибуток окремих підприємств та організацій, тим більшим він буде в галузях, регіонах, у цілому по народному господарству.
Ми свідомо пропускаємо всі елементи і складності формування прибутку як для рівня підприємств, так і для всього народного господарства, щоб це дослідження не втрачало цілеспрямованість.
115 О.А. Подсолонко
На основі порівняння всіх сторін діяльності системи та її підсистем через прибуток забезпечується їхня спрямованість на кінцевий результат розвитку системи.
Розглядаючи з кібернетичних позицій регіон, область, окреме підприємство як "чорну скриню" (див. рис. 6), не можна не помітити можливість розгляду на вході до цієї "скрині" типових елементів, що властиві будь-якому соціально-економічному та виробничому об'єкту: живої праці V, засобів праці (основних фондів) Сс та предметів праці (обігових коштів) Сп Вихід зі "скрині" також є типізованим. Діяльність як конкретних підприємств, так і регіонів завжди можна представити у вигляді кінцевих або проміжних результатів, що мають певні об'ємні кількісні характеристики Р0, їх якісний рівень Рк та рівень відповідності конкретним вимогам споживачів цієї продукції чи результатів Рп.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19
