винахідництва, абсолютизація їхнього значення являють собою ті

гносеологічні причини, що приводять до ідеалістичних поглядів на розвиток

техніки.

Протилежну точку зору займає матеріалістична діалектика, що виходить

з визнання саморуху, саморозвитку явищ природи і громадського життя, бачить

першопричину цього розвитку і саморуху в єдностей і взаємодії тих

протилежних сторін, сил, тенденцій, що внутрішньо належні предметам і

явищам. Ці принципові положення, що характеризують ядро діалектичної

концепції розвитку мають універсальне значення і застосовні до будь-якої

області явищ у тому числі і до техніки.

Таким чином, основні причини й протиріччя, пов'язані з розвитком

техніки необхідно шукати в процесі праці, у самій діяльності людей. Але не

можна забувати і про те, що сам процес праці може здійснюватися в різних

сферах громадського життя, через які він включений в існування і розвиток

усього суспільного організму. Істотно так само те, що на відміну від

використання техніки, що може відбуватися в будь-якій області, безпосереднє

її створення й удосконалення здійснюється тільки в матеріальному

виробництві. У результаті утвориться дуже складне переплетення і зчеплення

причин, дія численних протиріч, у різному ступені і різному образі, що

впливають на розвиток техніки. Дослідження механізму цих причин і протиріч

зв'язків і відносин виявляється дуже складним. Труднощі збільшуються і тим,

що цей процес реалізується через свідому діяльність людей і обов'язково

вимагає технічної творчості.

Одним з можливих шляхів подолання труднощів, зв'язаних з вивченням

причин і протиріч розвитку техніки є виділення рушійних сил і джерел

технічного розвитку, а так само з'ясування співвідношення між ними.

Під рушійними силами розвитку техніки розуміються такі причини і

протиріччя, що є зовнішніми щодо безпосередньої області її створення,

виготовлення. Їх загальною позитивною ознакою є те, що вони викликають

необхідність розвитку техніки, є своєрідним каталізатором, що прискорює цей

чи процес, навпроти, факторами, що гальмують його. Інша істотна ознака цих

сил, що рухаються, полягає в тому, що вони самі безпосередньо не беруть

участь у процесі створення нової, чи удосконалюванні існуючої техніки. Вони

створюють лише визначені передумови й умови для здійснення цього процесу.

Область дії рушійних сил розвитку техніки поширюється на всі сфери

громадського життя починаючи від матеріального виробництва і закінчуючи

явищами надбудовного порядку. Як пише С. В. Шухардин "Головною рушійною

силою розвитку техніки є потреба суспільства в матеріальних і культурних

благах, що виявляється в протиріччі між постійно зростаючими матеріальними

і культурними потребами людей і технічних можливостей задоволення цих

потреб.

Самі особисті і суспільні потреби у своєму росту і розвитку

насамперед залежать від стану виробництва і формуються ім. Але вони мають

визначену самостійність, можуть випереджати досягнутий рівень розвитку

виробництва, змушувати його розвиватися далі по лінії створення нових

матеріальних благ і засобів задоволення зростаючих культурних чи потреб по

лінії більш повного забезпечення вже існуючими матеріальними і культурними

благами.

Можна виділити два види потреб, що виникають у тих чи інших сферах

громадського життя і формуюють при участі і регулюванні з боку економічних

відносин визначені замовлення на розвиток виробництва і техніки. По-перше,

це потреби в таких благах, що використовуються, споживаються в якій-небудь

області, але самі не є засобами праці. Наприклад, меблі, будучи предметом

споживання в сфері побуту не служить засобом праці в цій області. Ріст

такого роду потреб стимулює відповідний розвиток визначених галузей

виробництва і використовуваної в ній техніці. По-друге, це потреби,

пов'язані з необхідністю використання відповідних засобів праці в тій чи

іншій сфері людської діяльності. Їхній ріст і задоволення викликають до

життя протиріччя між метою процесу праці й відсутністю технічних засобів

для її реалізації, чи між метою й недостатньо повною можливістю її

здійснення за допомогою наявних технічних засобів. У першому випадку

виникає необхідність у створенні нової техніки, а в другому - в

удосконалюванні існуючої. І ті й інші протиріччя знаходять свій рішення у

розвитку існуючих галузей техніки тільки в матеріальному виробництві.

Тут ми і підходимо до тій грані, що розділяє області дії рушійних

сил і джерел розвитку техніки. Однак, було б не зовсім вірно вирішувати

питання занадто однозначно, крім з області дії рушійних сил розвитку

техніки матеріальне виробництво. Воно має галузеву спеціалізацію, що

постійно розширюється. Тому неможливо і недоцільно, щоб кожна галузь для

себе створювала необхідну техніку. Потреби в цьому реалізуються в тій

галузі, де дана техніка виготовляється. Але і тут розділова грань відносна.

Наприклад, хімічне виробництво задовольняє свої потреби в розвитку

відповідної техніки за рахунок хімічного машинобудування, що, у свою чергу

висуває визначені замовлення загальному машинобудуванню, приладобудуванню і

т.д.. Тут постійно міняється співвідношення зовнішнього і внутрішнього,

рушійних сил і джерел розвитку техніки.

Процес розвитку техніки безпосередньо здійснюється не за рахунок

рушійних сил, незважаючи на всю їх значимість, а завдяки дії джерел її

розвитку. До них відноситься насамперед сама людська праця в тій галузі

матеріального виробництва, де безпосередньо створюється й удосконалюється

техніка. Далі до джерел розвитку техніки відносяться ті фактори, що беруть

участь у цьому процесі в дозвіл відповідних протиріч через людську

діяльність. Це - наукові знання, культурно-технічний рівень працівників, їх

загальна і спеціальна освіта, професійні навички, і т.д.. Зрозуміло,

виділення цих факторів трохи умовно, тому що вони належать самій людській

праці. Зроблено це тільки для того, щоб акцентувати на них увага. Нарешті,

до джерел розвитку техніки відносяться засоби праці, технологія й

організація виробничого процесу, його спеціалізація і кооперування.

Відзначаючи розходження між рушійними силами і джерелами розвитку

техніки і тенденції, що звідси випливають, не можна обійти мовчанням і

деякі питання, що характеризують їхній зв'язок, єдність,

взаємозумовленість. Але прогрес техніки має соціально-економічні наслідки,

у тому числі викликає до життя нові потреби, сприяє їх зросту, тобто діє

стосовно них як своєрідна рушійна сила, тобто сам розвиток техніки

потенційно містить у собі необхідність подальшого руху.

Причина розвитку техніки - центральна проблема, але дуже важливо і

те, як протікає цей розвиток, у чому виражається, які основні

закономірності лежать у його основі. Розвиток техніки - складний процес, що

представляє собою сукупність змін у природній основі, елементах, структурі

і функціях технічних пристроїв і технічних систем. Цей процес пов'язаний

завжди або з поліпшенням існуючої техніки, або зі створенням принципово

нової. Як уже відзначався вище - розвиток техніки глибоко діалектичний і

неминуче містить у собі кількісні і якісні зміни, періоди еволюційного руху

і глибокі революційні перетворення. Як і усе в природі, техніка, звичайно ж

розвивається по діалектичних законах єдності і боротьби протилежностей,

переходу кількісних змін у якісні, і заперечення заперечення. Вплив цих

основних законів на техніку показано в роботах відомого радянського вченого

С. В. Шухардина.

Закон єдності і боротьби протилежностей виявляється у формі боротьби

нового зі старим, і не тільки в боротьбі прогресивних науково - технічних

ідей з ідеями консервативними, але й у формі виникнення і розвитку нового,

його співіснування зі старим, і поступового витиснення останнього. Закон

заперечення заперечення виступає у формі нібито повернення до старих

технічних ідей і використання їх на новій технічній основі. Закон переходу

кількісних змін у якісні і назад знаходить вираження в еволюційному і

революційному розвитку факторів, що впливають на продуктивну силу праці.

Ці основні закони діалектики впливають на розвиток техніки і

технічного прогресу в цілому. Вплив цих законів виражається у факторах

технічного прогресу, але перш, ніж ми перейдемо до їх розгляду, необхідно

відзначити, що технічний прогрес на усіх своїх етапах і у всіх своїх

проявах невіддільний від науки, що пронизує розвиток техніки. Науковий

прогрес і прогрес техніки усе більше зливаються в єдине ціле, у єдиний

науково-технічний прогрес, що має свої ознаки й особливості.

Першою ознакою технічного прогресу є перехід кількісних змін у

якісні. Закономірне відмирання старого і виникнення нового, більш

зробленого і прогресивного, характерно для розвитку всього існуючих. У

цьому - суть прогресу і суспільства в цілому і будь-якій області

громадського життя, виробництва, науки і техніки.

Однак, така поступова зміна означає еволюційний розвиток, що

відповідає лише кількісному росту технічних показників (параметрів). Різні

нововведення в конструкції збільшують КПД, швидкість надійність, спрощують

керування, але кожний з таких параметрів одержує не якісні, а тільки

кількісні зміни, тому що і до цього ті ж самі якості були характерні для

цих конструкцій, перехід кількості в якість у такій зміні не має місця.

Нова якість припускає виникнення принципове нової об'єктивної

реальності. Стосовно до техніки в цілому це означає появу штучно створених

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7