слідує, що душі, якщо вони існують, - тілесні. Більше того, не тільки речі,
але й властивості речей – тілесні: тілесні – чесноти, боги. Стоїки
заперечували те, що існує щось нематеріальне, духовне, чи ідеальне буття,
тобто вони були матеріалістами. Що нематеріальне – те є небуттям:
порожнеча, простір та час. Вони погоджувались, що предметом загальних
понять є не матеріальні речі, а відірвані загали, але й заперечували те, що
предметом загальних понять є дійсне буття. Ці поняття були для них
витворами мови, які не мають відповідників у дійсності. Внаслідок свого
матеріалізму стоїки займали ту позицію, яка пізніше називалася
номіналізмом.
Стоїки виходять з двох принципів буття: “пасивного” і “активного”,
ототожнюючи перший з матерією, а другий з формою і відстоюючи їх
неподільність. Форма – це божественний розум, Логос, Бог. Пасивний принцип
– це матерія; принцип активний – це розум в матерії, тобто Бог.
Форма була для стоїків матерією, але більш витонченою, аніж звичайна.
Вони уявляли її собі на подобу вогню і повітря, подібного до теплого
повітря, подиху і називали її “пневма”, тобто подих. Вона наскрізь пронизує
пасивну матерію, наче вогонь, наче розплавлене залізо, а пронизуючи, формує
її, становить “властивості” мертвих речей, “природу” рослин, “душу” тварин,
“розум” людини. Тому мертві предмети по суті своїй не відрізняються від
душ, а розумні особи – від нерозумних, оскільки пневма однакова всюди,
немає різних родів тіл, є тільки різні ступені напруження пневми. Усяка
матерія має в собі джерело руху та життя. Отже, концепція світу у стоїків
була динамічною.
Пневма – божественна, вона є джерелом життя, єдності світу, а так як
вона пронизує кожну річ, то й кожна річ - божественна. Можна сказати, що
стоїки визнавали лише природний світ, але вбачали в ньому надприродне
єство. Вони знали лише матерію, але приписували їй властивості душі,
розуму, навіть Бога. Через те їх матеріалізм не мав чистого характеру.
Божественне, вони вважали, існує, але не поза світом, а в ньому. Воно з ним
ідентичне – ось це і є пантеїзм стоїків.
Стоїки також розробили так звану “теорію вічного повернення”. Вони
вважали, що коли збіжить час, буде світова пожежа, у вогні якої згорить
космос, світ очиститься, залишиться лише вогонь. На попелі народиться новий
світ (“palingenesia”), усе повториться спочатку (“apocatastasis”). Будь-яка
людина знову народиться на землі і буде такою ж, як у попередньому житті.
Але оскільки всесвіт розумний і доцільний, запліднений Логосом, то мусить
існувати якась мета його перетворень. Цю мету становлять істоти, в яких
праматерія доходить до найвищої напруги й досконалості: це – розумні
істоти, боги і люди. Людські душі не вічні, але триваліші від тіл, здатні
існувати в залежності від ступеня напруженості, здобутої під час життя.
Душі мудреців існують аж до пожежі світу. Звідси – завдання людини: вона є
частиною всесвіту, розумного, божественного, тож вона має жити згідно з
всесвітом і бути вірною законові, який править усією природою.
Верховну силу стоїки часом називали Богом, а часом Зевсом. Бог – це не
щось окреме від світу; Він – душа світу, і в кожному з нас є частина
Божественного Вогню. Зенон визначав Бога саме як вогненний дух світу, як
матеріальну субстанцію. Тертулліан твердить, що за словами Зенона, Бог
наповнює собою матеріальний світ, як мед наповнює стільники. Бог, Дух,
Доля, Зевс – це одне й те ж саме. Доля – це сила, яка надає руху матерії;
“Провидіння” й “Природа” – її інші імена. Загалом, провидіння (pronoia) –
це “фатум”. Цей фатум стоїки пояснювали як серію незворотних причин. Як і
Логос, він усе виправдовує: що сталось, що відбувається, що відбудеться.
Але як же тоді врятувати свободу людини у цьому фаталізмі? Необхідно
змиритися з тим, чого хоче Доля, тому що Доля – це Логос. Якщо ти бажаєш
того, чого бажає Доля, то ти бажаєш розумного, а , значить, співпадаєш з
Логосом. Тепер зрозумілі слова послідовника Зенона Клеанфа.
Веди мене, Зевсе, і ти, о Доле,
Веди мене й далі.
Яке б не послала орати поле,
Без страху піду, а коли й без охоти –
Все ж мушу іти і себе побороти.
Важливо також розглянути етичні погляди стоїків. Тут важливим був
вплив Сократа, який пов’язував щастя та доброчесність, вбачав чесноту – як
внутрішнє благо. Саме зв’язок мудрості, чесноти, незалежності і щастя був
спільною основою посократівської етики, яка існувала у Греції але ніхто так
глибоко не пройнявся нею, як стоїки. Вони ототожнили чесноту з щастям і
мали її за єдине істине благо. Цей “моралізм” становив одну половину етики
стоїків, друга ж половина полягала у культі природи, який випливав із
стоїчного погляду на світ. У розумінні стоїків природа – це розумна,
гармонійна, божественна. Отже, найвища досконалість для людини –
пристосуватися до цієї всезагальної гармонії. Життя повинне бути передусім
узгоджене з природою самої людини, але тоді воно буде водночас узгоджене з
природою взагалі, бо природою править один закон, що не виключає людину. У
цьому узгодженому житті і полягає чеснота. Жити доброчесно і жити згідно з
природою – це одне й теж саме. Життя, згідне з природою, є водночас згідним
з розумом. З цього огляду розум був для стоїків мірою поведінки, адже він
править не лише людиною, але й цілим космосом, а, значить, він становить
зв’язок між людиною та космосом, між людською чеснотою і законом природи. В
зв’язку з цим, потрібно розглянути поняття “апатії” у філософії стоїків.
Вони його розглядали як сукупність таких рис як душевна непорушність,
стійкість, стан, коли почуття не заважають діяльності розуму. Очевидно, що
на стоїків у цьому випадку вплинули східні релігійно-філософські
погляди,вчення будизму і джайнізму про нірвану як абсолютний спокій, який є
найвищим щастям людської душі.
Щодо естетики стоїків, то вона була побудована на теорії моралі та
космосу. Оскільки моральні цінності для стоїків були найвищими, то
естетичні цінності повинні були підпорядковуватися їм. Стоїки традиційно
визначали прекрасне, як те, що вкючає як моральну, так і тілесну красу.
Але, звичайно, красу моральну вони ставили набагато вище. Зенон
стверджував, що мистецтво існує для того, щоб служити моральним цілям.
Отже, скрізь ми бачимо перевагу моралі над етикою.
Після смерті Зенона його творіння занепало. Це сталось за його
наступника Клеанфа з Ассу, деякі члени школи повернулися до кінізму,
стоїчна доктрина стала предметом нападів з боку скептиків та академіків,
зокрема Архесілая. Клеанф самоук розвинув почуттеві та релігійні погляди
стоїцизму, але не вмів захищати його наукових позицій. Ситуація змінилась,
коли стоїків очолив Хрісіпп. Хрісіпп був людиною надзвичайної ерудиції,
діалектичної вправності, систематизаторських здібностей і письменницьких
умінь. Доктрину школи він розвинув у систему, дав їй більш досконалі
формулювання і створив канон школи. Без Хрісіппа не було б школи, - казали
в античності і часто скаржилися, що Хрісіпп так всеосяжно опрацював свою
філософію, що небагато залишив доробляти нащадкам.
3.Період Середної Стої (ІІ – І ст. до н.е.) та її представники: Панетій та
Посідоній. Деякі зміни у певних стоїчних доктринах. Імпорт стоїцизму до
Риму.
У другій половині ІІ ст. – початок І ст. до н.е. два нових мислителя
стають на чолі “Середної Стої”: Панетій з Родоса (180 – 110 рр. до н.е.) і
Посідоній (135 – 51 рр. до н.е.).
Вони обидва переносянь центр ваги з фізики та метафізики на етику;
обидва займають в ній приблизно однакове становище як представники
практичної етики обов’язку на відміну від більш теоретичної етики
доброчесності. Панетій та Посідоній стали засновниками філософії дії. Також
вони включили риторику в коло своїх наукових інтересів і практчно
користуються її досягненнями для пропаганди свого вчення. На відміну від
своїх попередників, вони пишуть гарно, ефектно, намагаючись завоювати
симпатії читачів.
Починаючи з 146 р. до н.е. Панетій більше 15 років жив у Римі, де
наблизився до гуртка Сципіона. Він супроводжував Еміліана в його подорожах
і залишив багато учнів. Панетій (або Панецій) – новатор, який відкинув ряд
найбільш яскравих ідей Давньої Стої: орієнталізовану теологію, пожежу,
світову симпатію. Хоча догмату стоїчного пантеїзму про те, що Божество – це
світовий вогонь, душа всесвіту, Панетій і не торкнувся, але богів народної
віри він відкинув, назвавши їх вигадками поетів та законодавців.
Метафізичний догмат про долю (фатум) Панетій теж не визнає і відкидає,
визнаючи догмат свободи людської волі. Лише людський розум може керувати її
життям за власними і непорушними законами. Заслуга Панетія саме в етиці
полягає в тому, що він, визнавши крім високої і недосяжної для людини
доброчесності ще й обов’язок (Kathekon) як регулятор нашої поведінки,
поставив поряд з досконалою мораллю (але на сходинку нижче) мораль чесних
людей; за неї йому особливо були вдячні його учні-римляни. Також повністю
зрозумілим є той вплив, який здійснив цей гуманіст на інших мислителів, і
який тривав досить довго, оскільки його зазнав і Цицерон.
Посідоній не продовжує і не розвиває догматів свого вчителя, а
виправляє їх. Його систему можна вважати досконалим зібранням стоїчного
вчення, у ній воно стало основним і зміцненим.
Посідоній народився близько 135 р. у Сирії; у ранньому віці поїхав до
Афін став там учнем Панетія. Пізніше він поїхав до Родосу і отримав там
громадянство. Його було обрано на посаду вищого магістра острівної
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
