конкретної науки – її понять, теорій, тощо.
В різних наукових галузях відношення до такої процедури не однакове.
Так якщо більшість фізиків не аналізують тих створюваних і застосовуваних
ними понять і гіпотез, то, “напроти, математики займаються цим
систематичніше та рішучіше, переглядають основи своєї науки” [25].
Через недовершеність розробки понятійного апарату біологія, географія,
геологія, як і фізика, зазнають значного перевантаження, через
фрагментарність знання зв’язків між окремими поняттями відсутня система
наукового апарату. Проблема нагайного наведенн порядку в понятійному
апараті наукових галузей знань пов’язується в методологічній самосвідомості
науки з формуванням поглиблених і уточнених уялень про сутність відповідної
науки.
Впорядкування понятійного апарату виявивляється достатньо складною
проблемою,яка вимагає вивчення, перегляду, вдосконалення теорій конкретних
наук і яка не може бути обмеженою випадковими нестрогими матемачними
формулюваннями конкретних теорій.
Членування знання в середині окремо взятої галузі, існування
обумовлених таким членуванням теорій конче необхідно обгрунтовувати. До
існування подібної процедури обгрунтувань методологічна самосвідомість ще
тільки наближається. Як стверджується в роботі [22], зокрема, “сам факт
розділу фізики на ряд фізичних теорій… звичайно не викликає подиву і
сприймається як природній прояв різноманітності оточуючої нас дійсності.
Але наскільки є природною така різноманітність? Відсутність інтересів
до подібних питань багато в чому визначається стилем мислення, пануючим в
теперішній час у фізиці.”.
Проблема розуміння конкретної галузі знання як єдиної системи, а не як
простої сукупності теорій може бути розглянута тільки за умови свідомого
керування тією концепцією теоретичного знання, в якій композиція конкретно-
наукового знання пов’язана з діалектично розчленованим предметом науки.
Отже, проблема синтезу наукового знання в теоретичну систему залежить
від рівня пізнання предмета науки як діалектично розчленованої цілісності,
від готовності науки методично використати ці знання для реорганізації
сооєї структури.
Така готовність поступово, переважно стихійно, уже формується на
основі логіко-гносіологічних можливостей, якими володіє наука у конкретний
історичний момент свого розвитку для цілісного охоплення, бачення свого
предмета.
Висновки.
1. Попри всяку складність проблем сутності теоретичного знання, його
природи і законів розвитку, сучасне відношення до них, їх постановок і
очікуваних результатів дослідженнь є принципово новим щаблем у пізнанні
творчого знання як такого. Традиційно належне до філософії логіки і
гносіології це дослідження саме по собі тепер набуває значення галузі
конкретно-наукового пізнання.
2. В конкретних науках на даному етапі відчувається гостра потреба
обгрунтування єдиної цілістної логічної системи наукового пізнання,
необхідність внесення коректив у методологічні установки, які дозволяли б
розв’язати питання про єдину організацію науково-теоретичного знання як
вцілому так і в конкретних дисциплінах.
3. Сучасні уявлення про значимість окремих теорій для розвитку
наукового знання, про критерії їхнього теоретичного статусу, способи
організації науково-теоретичного знання виявились методологічно обмеженими,
недосконалими для застосування в ряді предметних галузей, зокрема, у
біології, географії, хімії тощо.
Тому потрібна переоцінка деяких сучасних ідеалів теоретичного знання і норм
пізнання.
4. Гострою проблемою у природничих та інших науках є проблема
негайного усунення розрізненості, неоднорідності знань, у розв’язанні якої
значну роль повинні відіграти “математизація”, “фізикалізація”,
“діалектизація”, науково-предметного знання при критичному переосмисленню
уявлень про статус теоретичного.
5. Необхідною умовою подальшого успіху науково-теоретичних знань є
розв’язання проблеми наукової зв’язності блоків знання спрямованого на
досягнення ідеалу єдності знання. Тут мова не стільки у впорядкуванні,
організації знань на основі якогось принципу, а скільки в адекватному
поясненні цілісності науково-теоретичного знання.
7. У сучасній біології, географії, геології, астрономії та в багатьох
інших науках при розгляді проблеми внутрішньої впорядкованості науково-
теоретичних знань робиться акцент на його цілісності по відношенню до
цілісності самого об’єкту пізнання. У розв’язанні цієї проблеми визначальну
роль повинне зіграти не формальне застосування системно-структурного
підходу у формі, адекватній природі.
8. Слід відмітити, що сучасною методологією обгрунтовано можливість,
зрештою, перспективність, одержання теоретичних знань про об’єкт (в тому
числі і про конкретну галузь) тоді, коли його різні сторони вивчаються не
ізольовано одне від одного засобами теоретичного синтезу для створення
єдиного уявлення про об’єкт.
9. Нарешті, постає проблема впорядкування понятійного апарату кожної з
наукових галузей, рішення якої слід пов’язувати з формуванням в
методологічній свідомості наук, поглиблених і уточнених уявлень відповідної
10. У зв’язку з необхідністю інтенсивної розробки загальних
методологічних засобів досліджень формується окрема загальнонаукова
проблема інеграції знань, розв’язання якої обіцяє розширити рамки науки як
вцілому, так і окремих її галузей.
З цього приводу відмічається [28], що “Навіть поверхневого розгляду
достатньо, щоби помітити яким складним клубком переплітаються в проблемі
психологічний, логічний, соціологічний, лінгвістичний та інщі аспекти, які
вже й самі не вкладаються в звичне для них розуміння, не існують в
чистомувигляді”.
Особливе значення для розв’язання цих проблем мають дослідження в
області нового науково-теоретичного мислення, прогнозування його дії на
свідомість вцілому. Є всі підстави сподіватися, що перераховані проблеми
будуть успішно розв’язані, якщо врахувати, крім великого наукового
потенціалу, великий прогрес в створенні обчислювальних систем та
специфічних засобів і форм моделювання - потужної інтелектуальної бази для
наукового пізнання і генерації нових теоретичних знань.
Література.
1. Баженов Л.Б. Виды теорий и принципы их построения // Проблемы
теоретизации научного знания. – Иркутск, 1986.С.4-16.
2. Батароев К.Б., Ладенко И.С. Научная теория, ее эвристическая и
логическая функции // Проблемы теоретизации научного знания. – Иркутск,
1986.С.4-16.
3. Бугрин М.С., Кузнецов В.И. Эвристические процедуры в научной теории //
Интуиция, логика, творчество. – М., 1987. С.139-148.
4. Гейзенберг В. Роль феноменологических теорий в системе теоретической
физики. – Успехи физ. наук. Т91, вьіп.4. С.731-733.
5. Диалектика в науках о природе и человеке. Кн.1.-М.:Наука, 1983. – 328с.
6. Диалектика в науках о природе и человеке. Кн.2.-М.:Наука, 1983. – 494с.
7. Диалектика связи философского и конкретно-научного знания. – Иркутск,
1980. - 170с.
8. Дубинин Н.П. Ленинский этап в развитии марксистской философии и проблемы
генетики. М., 1972. – С.188-194.
9. Капица П.Л. Эксперимент, теория, практика. – М.: Наука, 1981. – 495с.
10. Кедровский О.И. Методы построения теоретических систем знания (Диалог
философа и математика). – К., 1982.
11. Лойт Т.В. Проблема теоретического статуса биологического знания //
Научн. докл. высшей школы. – 1978. - №3. – С.23-30.
12. Лойт Т.В. Проблемы эволюции // Вопросы современного дарвинизма. –
Тарту, 1983. С.36-53.
13. Лосева И.Н. Теоретическое знание: проблемы генезиса и различения форм.
– Рсотов н/Д., 1989.
14. Меркулов И.П. Развитие теоретической науки: роль неявного знания //
Проблемы развития знания в методологии науки. – М., 1987. С.69-87.
15. На пути к единству науки. – М.: изд. МГУ, 1983. – 253с.
16. Нугаев Р.М. Реконструкция процесса, смены фундаментальных научных
теорий. – Казань, 1989.
17. Орлов С.А. Необходимость эволюции науки // Вопросы развития
эволюционной теории в XX веке. – Л., 1979. С.92-104.
18. Пикашова Т.Д.Проблемы теоретических знаний в домарксистской философии.
– К., :Вища школа, 1979. – 180с.
19. Пикашова Т.Д. Разрешение проблеммы теоретического знания. – К., 1986.
20. Поппер К. Логіка та зріст наукового знання. М.:Прогрес, 1983 - С.46-63,
73-123, 316-378, 380-391. (Із бібліотеки кафедри методології та філософії
наук КУ ім.Шевченка (www.philsci.univ.kiev.ua)).
21. Рьюз М. Философия биологии – М.: Прогресс, 1977. – 319с.
22. Садовский В.Н. Модели научного знания и их философские интерпретации //
Вопросы философии, 1983. - №6.
23. Соколов Н.Н. Проблемы и некоторые черты будущего палеонтологии //
Палеонтологич. журнал.- 1972. - №2.-С.3-16.
24. Теоретическая и математическая география. – Таллин: Валгус, 1978. –
151с.
25. Физическая теория. – М.: Наука, 1980. – 469с.
26. Философский энциклопедический словарь. – М. : Советская энциклопедия,
1983. – 840с.
27. Философские основания науки / редкол.: Кедров Б.М. и др. – Вильнюс,
1982. – 305с.
28. Хуцишвили Г.Ш. Генезис структуры теоретического мышления. – Тбилиси,
1989.
29. Цибиков И.Ш. Теоритизация научного знания и проблема формирования
фундаментальной астрономической теории. //Проблемы теоретизации научного
знания. – Иркутск, 1986.С.4-16.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
