відносяться більшість теорій у фізиці, хімії, технічних дисциплінах, вони

починають проникати в біологію, лінгвістику, економічні та інші науки. За

структурними особливостями ці теорії називають ще дедуктивними (побудовані

за дедуктивними методами).

Емпірична теорія, яка піддана “дедуктивізації” (логічній

реконструкції) і має емпіричну інтерпретацію, називається гіпотетико-

дедуктивною теорією.

Л.Б.Баженов [1] вказує, що гіпотетико-дедуктивний метод, або метод

сходження від абстрактного до конкретного, є загальним методом побудови

наукової теорії в розвинених наукових дисциплінах, який має при

використанні, зокрема в фізиці, дві різновидності: метод принципів і метод

гіпотез. “Із розглядом питання про роль методу принципів і методу гіпотез

тісно пов’язана проблема феноменологічних (описових) і динамічних

(пояснювальних) теорій.

Під феноменологічною теорією розуміють таке формулювання

закономірностей в області спостережувальних явищ, в яких не робиться спроба

звести описові зв’язки до загальних законів природи, які лежать в їх ній

основі і через які вони могли б бути зрозумілими” [4].

Сучасній науці відомі також різні індуктивні теорії, які характерні

емпіричним наукам. Вони діляються на описові та математизовані.

Висновок називають індуктивним, якщо він напрямлений від сингулярних

висловлювань типу звітів про результати спостережень або експериментів до

універсальних висловлювань типу гіпотез або теорій. Питання про

виправданість індукційних висновків, або інакше кажучи, про ті умови, при

яких такі висновки виправдані, відоме під назвою “проблема індукції”.

Описові теорії містять терміни, що означають об’єкти відповідповідних

предметних областей, їхні властивості і відношення.

Математизовані індуктивні теорії відрізняються тим, що в них широко

застосовуються математичні методи і будуються математичні моделі об’єктів,

що вивчаються.

Детальний аналіз теорій, бачення їх еврістичних та логічних функцій, а

також приклади застосування в різних предметних областях, можна знайти,

зокрема, в роботі [2].

Про деякі погляди на проблеми формування нових науково-теоретичних знань.

Винятково важливим і радикальним у вивченні формування нових наукових

теорій є процеси в науково-теоретичному знанні, які за образним

висловленням [14], ”виникають за рахунок зсувів вимагаючих розв’язання

проблем на інший рівень універсальності – або на рівень математичних

моделей і гіпотез, або розроблених теоретичних моделей, запозичених з інших

більш розвинутих (хоч, може бути, і “бідніших” за змістом) дисциплін

(аналогії)”.

Вважається, що такі зсуви можуть бути продиктовані необхідністю

застосування радикальніших пізнавальних засобів, які дозволяють відповідним

чином асимілювати “надлишкову” інформацію, що була виявлена в процесі

застосування наявних теоретичних систем знань.

Саме через це розвиток будь-якої області теоретчної науки прямо

залежить як від наявності підхожих математичних моделей (теорій) і успіхів

інших (в тому числі складних) дисциплін, так і від того, в якій мірі

використовується можливість її власного застосування.

В роботі [16] на основі логіко-методологічного методу досліджується

механізм зміни фундаментальних теорій. Зокрема, запропонована автором

концепція не тільки описує процес переходу від класичної фізики до квантово-

релятивістської, але й дає основу для осмислення процесу створення єдиної

фізичної теорії, що відбувається в наш час. І всеж, як відзначається, дана

концепція до кінця не тільки не розв’язує всіх проблем методологічного та

історико-наукового характеру, але і ставить ряд нових проблем

універсальності, повноти можливостей реконструкції знань, тощо.

При дослідженні наукових знань, як і при аналізі будь-яких інших

об’єктів, в наш час широко використовується метод моделювання.

В цьому контексті розвиток сучасної методології атор роботи [2]

розглядає як послідовну зміну наукових знань більш удосконаленими моделями.

В зв’язку з цим розглянуто, зокрема, взаємовідношення філософських

концепцій наукового знання і моделей наукового знання; паказано, як одна і

та ж модель може давати різні філософські інтерпретації; встановлені шляхи

розвитку моделей наукових знань, з одного боку, і філософських концепцій

наукових знань – з іншого.

Якщо підійти до філософських проблем тієї чи іншої предметної області

з сьогоднішньої позиції теоретизації наукових знань, то, перш за все, треба

сказати, що основним питанням даної області стає тепер аналіз процесів

формування її фундаментальної теорії.

Подібним чином нині складаються справи в фізиці мікросвіту, де

ведеться пошук фундаменальної теорії елементарних частинок на основі

синтезу релятивістських і квантових принципів, а також і в сучасній

астрономії, де основним принциповим питанням є формування фундаменту

астрономічної теорії [29].

Розглядаючи проблеми теоритизації знань в окремих дисциплінах, ми

повинні звертати увагу на результати досліджень, повязаних з розкриттям

основних факторів, що лежать в основі сучасного уявлення про теоретичність

мислення. Як зазначається в [28], теоретичність мислення в основному

визначається виразними засобами (мова науки), специфічними способами звязку

фраз і формул (логіка науки), специфічними способами обгрунтування

(раціоналізовані парадігми науки).

Результати узагальненого аналізу сучасних точок зору, щодо природи,

форм, специфічної сутності теоретичних знань і розширення проблем їх

розвитку, включно з їхніми методологічними аспектами, досить широко

розглянуті в монографії [19].

Досить оригінально, але дещо з інших позицій підходить до логіки науки

в своїй статті К.Поппер [20], де зокрема, він виступає проти думки, що для

емпіричних наук характерно використання індуктивного методу.

Про проблеми розвитку теоретичного знання в цілому, її суть та кроки

становлення.

Для з’ясування “новонароджуваних“ знань науки, зокрема її теоретичних

знань, велике значення має висвітлення процесу самого їх виникнення, тобто

проблема їх генезису.

В свою чергу ця проблема виявляє низку інших проблем, серед яких

головною, за твердженням вчених, є вибір методу[13,19]. Традиційно як у

зарубіжних, так і в наших дослідженнях філософська спадщина середніх віків

і Відродження розглядається за схемою з’ясування “передбачувального”

характеру науки Нового часу. Намагання за будь-яку ціну зафіксувати подібні

“передбачення” часто призводить, особливо в гносеології (теорії пізнання),

до позбавлення цих передбачень справжності та співзвучності своїй епосі і

зокрема, наводить на думку, що джерела будь-якої новації, якщо їх добре

пошукати, можна знайти у глибокій минувшині. Саме тоді, в античні та

середні віки, з’являються “вчені-дослідники”, “експериментатори”; ведуться

теологічні дискусії в стінах університетів, ”засновується” новий науковий

стиль мислення і формуються норми та ідеали для науки Нового часу.

Знати, з погляду природодослідника Нового часу, означає:

. відобразити адекватно предмет дослідження, який об’єктивно

протипоставлений суб’єкту пізнання (цей процес нічим не

обмежений);

. експериментальним шляхом перевірити істину;

. скориставшись мовою математики, точно виразити результат.

Якщо порівняти епістему (теорію пізнаня) сьогодення з епістемою

античного і середньовічного часів, то можна наочно впевнитися в

кардинальній відмінності теоретичного знання цих періодів історії людства

від науково-теоретичного знання нашого часу.

В сучасному розумінні науковий пошук - це нескінченний рух пізнання,

це “неспоглядальний”, активний процес, а значить і відкритий, засвідчуючий

свої досягнення з усіма видами діяльності, включно і з виробничою.

Через це істина в сучасній епістемі позбавлена гносеологічного

абсолютизму (який породжує хибність думки, догматизм, незмінність

мислення). Вона виступає як міра адекватності відображення пізнаючим

суб’єктом об’єкта, відтвореного поступово, по мірі розширення знання,

таким, як він сам по собі існує.

Таким чином, в сучасній епістемі істина позбавляється поверхово

узагальнених характеристик, а знання – аксіологічних (ціннісних) акцентів.

Звідси впевнюємося в якісній відмінності теоретичних знань в формі

філософії від теоретичних знань в формі науки, яка є дітищем Нового часу.

“Наукові знання в цей час стають пануючими: їхні успіхи, їхня соціальна

роль і престиж настільки вражаючі, що багато філософських напрямків і шкіл

сприймають їхні форми і методи, включаючи в свій зміст їхні результати”

[13].

Зупинемося надеяких питанях розвитку наукового знання опираючись,

зокрема, на результати деяких робіт, зкрема [1,9,13,19].

Значення як предмета спеціальних досліджень теоретичне знання почало

набувати відносно недавно, трохи більше двох століть тому. Та все ж

спочатку ці дослідження велись вузько, обмежуючись рамками філософського

вчення про пізнання. Не дивлячись на те, що матеріал брався здебільшого з

результатів конкретних наукових пізнань, зроблені на їхній основі висновки

не могли до певної міри послугувати методологічними рекомендаціями для

удосконалення науково-теоретичного знання. “Навіть якщо таке відбувалось,

то скоріше випадково. Винятком було застосування тих або інших висновків

для реорганізації і розвитку власне філософського знання. Як приклад цього

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5