можна навести спробу Б.Спінози застосувати уявлення про аксіоматичну
побудову теоретичного знання, теорії дедуктивного виводу для організації
філософського знання, або критику такої спроби Г.Лейбніцом та І.Кантом і
витікаючі із неї спроби вдосконалення методу побудови філософського знання
як системи чи, нарешті, вчення Гегеля про діалектичну логіку, яке включало
і питання організації знання” [19].
Філосфсько-методологічна рефлексія над розвитком науково-теоретичного
знання (у філософському розумінні рефлексія – це принцип людського
мислення, який спрямовує його на осмислення та усвідомлення власних форм і
передумов; предметний розгляд самого знання, критичний аналіз його змісту і
методів пізнання; діяльність самопізнання, яка розкриває внутрішню будову і
специфіку духовного світу людини, тощо) хоча і була в цей період пов’язана
з ним як із своїм джерелом і об’єктом, однак зберігала видимість
самомтійності. Ця видимість витікала із тимчасової роз’єднаності, частково
внаслідок того, що результати оцінювалися поза їх практично-методичним
використанням.
Питання сутності теоретичного знання, способи розкриття цієї сутності
та шляхи одержання нового теоретичного знання філософи намагалися пояснити
ще в домарксистський період. На основі детального аналізу тверджень та
пояснень з приводу цих питань в історії філософії сукупний результат було
охарактеризовано і оформлено в цілому як проблему теоретичного знання [18].
Виділення основних історичних концепцій теоретичного знання дозволило
показати зміну конкретно-історичних уявлень і відповідно обгрунтувати
сутність теоретичного знання та його атрибутів, включно з присутнім йому
станом організованості. Зміна концепцій і нових пояснень, які розвивалися в
рамках цих концепцій, відбувалась по мірі накопичення уявлень, які
засвідчували обмеженість концепції і суперечливість їй.
Дослідження історичного розвитку проблеми теоретичного знання
визначається своєю актульністю тому, що на цьому шляху можна знайти підхід,
своєрідний ключ, до розробки та рішення злободенних і понині питань
сутності теоретичного знання конкретних наук, його природи та законів
розвитку, тощо.
Спадковий характер постановки, розгляду, пояснення та розв’язання
багатьох згаданих проблем нині не викликає сумніву і є засвідченим фактом.
Сучасне відношення до згаданих питань, очікувані наслідки їхнього розгляду
та розв’язання є принципово новим щаблем у пізнанні творчого знання як
такого.
Новизна ситуації такого пізнання полягає насамперед у тому, що саме
дослідження специфічної сутності теоретичного знання, яке традиційно
належить до філософії, логіки і гносеологіі (теорії пізнання) набуває тепер
значення галузі конкретно-наукового пізнання.
Головною рисою етапу сучасної визріваючої науки стає філософсько-
методологічна рефлексія. Одним із найважливіших наслідків включення цієї
рефлексії в самосвідомість науки в цілому і її конкретних галузей зокрема
виявляється розширенням змісту, конкретно-наукового теоретичного знання за
рахунок поєднання знання законів функціонування і організації знань про
предмет.
Поступово відбувається перехід до якісно нової ситуації у пізнані
сутності теоретичного знання, а саме філософско-методологічна рефлексія
крок за кроком втрачає домінуючу видимість смостійності, набуває характеру
саморефлексії конкретно-наукового теоретичного знання.
Внаслідок практично перетворювальної людської діяльності багато
галузей наукового знання виконують замовлення на формування нових
конкретних знань. Для того, щоб ці замовлення були здійснені, субєкт науки
повинен мати знання закономірностей приросту науково-теоретичних зань,
вміти поясняти та перетворювати їх в заданому напрямку. Тому тепер зростає
роль висновків і узагальнень, які робляться в ході філософської рефлексії
над розвитком конкретно-наукового знання з урахуванням практично-
методологічних рекомендацій.
Висновки, положення і установки оцінюються не тільки відносно їх
логічної достовірності але й з погляду практичного застосування їх
результатів. Відбувається свого роду переорієнтація в оцінці результатів
рефлексії. Під впливом практичної направленості науки філософско-
методологічна рефлексія втрачає надмірний академізм.
Формується задача створення такого рівня і глибини уявлень про
сутність, природу науково-теоретичного знання, закономірностей його
розвитку, які б дали змогу не тільки пояснити нове явище в науковому
знанні, але його й передбачити. Філософско-методологічна рефлексія повинна
тепер дозволяти свідоме рішення проблеми теоретичного знання в принципі, а
не в часткових конкретно-історичних формах.
Стан проблеми забезпечення розвитку конкретно-теоретичного знання та про
інші суттєві моменти, пов’язані з цією проблемою.
Актуальність рішення проблеми теоретичного знання, а саме: розуміння
цього знання, його форми і способів організації, зростає у відповідності до
того, як дослідники приходять до впевненості, що такого рішення сучасною
логікою та методологією не досягнути у повному обсязі.
До недавнього часу ніщо, здавалося, не віщувало виникнення претензій
до таких знань, настанов і методології науки, допоки активний ріст наукової
рефлексії обмежувався переважно рамками точного фізико-математичного
природознавства. Багато питань, викликаних необхідністю розвитку і
вдосконалення теоретичного знання, було розглянуто та рішено загальними
зусиллями філософів і представників конкретного пізнання. В процесі цієї
творчої співпраці склалась і зміцніла самостійна галузь наукового пізнання,
а саме: логіка і методологія науки, які покликані здійснювати і
реалізовувати досвід гносеологічного і методологічного забезпечення
розвитку конкретно-теоретичного знання. Цей достатньо теоретично
обгрунтований досвід зарекомендував себе в фізиці як такий, що має досить
великий еврістичний потенціал.
Цим і пояснюється те, чому на початку вступу в фазу активного росту
самосвідомості інших галузей науки (біології, хімії, географії, геології,
палеонтології,соціології, лінгвістики) не було педбачено ніяких тих прикрих
несподіванок, які однак незабаром постали перед дослідниками. Серед перших
несподіванок було виявлено, що “…стиль мислення у цих дисциплінах не
змінюється під впливом математики. Не сталося того, що в свій час трапилося
у фізиці”[27].
Очевидно через набуття біологією у другій половині нашого сторіччя
найбільш високого соціального престижу ця галузь науки була віднесена до
групи “непокірних”. Як стверджується в науковій літературі, “в сучасній
біології відбувся інтенсивний теоретичний рух, спрямований на
переосмислення глибинних методологічних і теоретичних основ біологічного
знання, на підвищення його теоретичного рівня і організацію, яка відповідає
його новому емпіричному стану.
Кінцева мета вказаного руху полягає в побудові істинної теоретичної
біології”[12]. Для такого руху сучасному біологу конче необхідне
використання рефлексії, результатів її застосування. Але результати
рефлексії розвитку теоретико-біологічного знання, його реорганізації та
вдосконалення повністю залежать від загального стану знання та досвіду
рішення аналогічних питань, нагромадженого логікою і методологією науки.
Застосування в біології уявлень про питому значимість окремих теорій
для функціонування наукового знання, про критерії їхнього теоретичного
статусу, способи організації науково-теоретичного знання показує їхню
недосконалість, обмеженість методологічних можливостей.
Як виявилося в теоретичній біології існують проблеми з якими ще не
приходилося стикатись іншим наукам, в звязку з чим потрібна переоцінка
деяких сучасних ідеалів і норм пізнання.
Даючи оцінку статусу теоретико-біологічного знання теоретики
розгорнули полеміку про наявність-відсутність теоретичної бази біології.
Одні вважають, що такої бази немає, інші - що вона існує. Тобто виходить,
що теоретична біологія рухається до своєї зрілості і ще далека від неї.
Особливий різнобій в оцінюванні сучасного теоретично-біологічного
стану спостерігається на прикладі еволюційної теорії. Усунення оцінок
теоретичного статусу окремих узагальнень біологічної науки і її сукупного
знання – головна умова нормального розвитку, що можливо через розробку
загальних критеріїв науково-теоретичного знання, характеристик його
специфічної сутності. За Т.В. Лойтом “проблема теоретико-концептуального
статусу і подальшого розвитку сучасного біологічного знання за своєю
сутністю є частиною проблеми загального філософського розуміння та
обгрунтування науки і її самосвідомості взагалі” [11].
Таким чином від методолога вимагається не тільки визнання актуальності
дослідження теоретичного статусу біологічного знання але, і його
здійснення, критичного розгляду використовуваних для його визначення основ.
Загальнонаукова значимість рішення складностей з визначенням статусу
біологічного знання знаходимо у хіміків, географів та інших.
Як зауважує Жданов Ю.А. “хімія в сучасному природознавстві займає
дещо двозначне положення: її з охотою признають в якості необхідної
наукової основи для розуміння біологічних, геологічних явищ, для створення
технологічних процесів, але не рідко їй відмовляють у статусі теоретичної
науки…”[6].
Як і будь-яка інша галузь природознавства хімія відповідає ідеалу
точної науки, в якій їй вдається стати фізичною наукою, та всеж вона не
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
