Рефераты. Понятие метода в философии нового времени






Понятие метода в философии нового времени

міністерство освіти україни

ужгородський державний університет

кафедра філософії

феЙер віталій михайлович

Аспірант ІЕФ НАН України

Тема: Проблема методу філософії Нового часу

реферат

ужгород 1999

Зміст

вступ_________________________________________________3

1. Пізнавальний процес та метод пізнання __________________5

2. Проблема методу філософії Нового часу

2.1. Методологія Френсіса Бекона _____________________11

2.2. Методологія Рене Декарта ________________________16

ВИСНОВКИ _________________________________________22

ЛІТЕРАТУРА _________________________________________24

Вступ

На кінець XVI- початок XVII ст. буржуазні виробничі відносини

настільки розвинулися в рамках феодального суспільства, що стали можливими

успішні спроби буржуазії політично оформити переворот, який вже фактично

відбувся в базисі. Наприкінці XVI ст. перемагає буржуазна революція у

Нідерландах, в середині XVIІ ст. - у Англії. Народжується новий клас

буржуазія. Економічна діяльність, інтереси реально практичного життя ведуть

до дійсного пізнання світу, в тому числі природи, до орієнтації на

пізнання, яке б не було засновано лише на цитатах із Біблії, а яке

опиралось на практичний досвід.

Для формування науки Нового часу, характерна орієнтація на пізнання

дійсності, що опиралася на відчуття. Одночасно перед філософами і вченими

потає питання про сутність і характер самого пізнаня, що приводить до

підвищення значення гносеологічної орієнтації Нової філософії.

Якщо орієнтація на чуттєве і практичне пізнання провокується

розвитком емпіричної науки, то намагання вияснити взаємозв’язок і взаємодії

закономірно веде до збільшення раціонального розгляду, який ближче до

Евклідової геометрії, ніж до арістотелево-схоластичної концепції. Тому з

розвитком чуттєвого емпіричного пізнання світу розвивається і точне,

раціональне, математичне мислення. Як емпіричне так і раціональне пізнання

ведуть до розвитку науки як цілого, формують її характер і проектуються на

складальні основні напрями філософського мислення Нового часу.

В даній роботі зроблена спроба пояснити, що таке пізнавальний процес

та метод пізнання, розглядається становлення наукової методології на

першому, і на мою думку

найголовнішому етапі, її зародженні. Цим і є цікава філософія нового часу.

В рефераті охоплений перший період цієї епохи. В якій найяскравішими були

два протилежні погляди на метод пізнання, це індукція Бекона та дедукція

Декарта. Їхні філософські концепції цікаві тим, що були одні із перших у

цьому напрямку філософії. Інші філософи того часу (Локк, Гобс, Берклі, Юм,

Спіноза) не ставили перед собою основну мету – це винайдення методу. А

філософія Джона Локка і Томаса Гобса біль стосується соціальних та

політичних проблем. Але вони також, як і інші, відіграли звачну роль в

історії філософії.

Реферат складається із двох основних розділів. В першому–

обговорюєтья, що таке метод та процес пізнання. В другому представлені

методології Френціса Бекона та Рене Декарта.

По даній тематиці мною була опрацьована література, список якої

приведений в кінці реферату. В основному це були підручники по філософії та

курси лекцій.

Пізнавальний процес та метод пізнання

Пізнання є процесом ідеального освоєння реального світу. Реалізуючись

у ході відображення його свідомістю, пізнавальний процес постає принципово

творчим відображенням об’єктивної реальності, оскільки його результатом не

є створення ідеальної копії наявного стану речей, “повторення” в ідеальній

формі того, що є. Таким чином, пізнання відображає не тільки дійсно існуючі

(або тіщо дійсно існували) предмети, процеси і явища, але й усіх їх можливі

модифікації. Інакше кажучи пізнання вілображає загальне.

Отже, пізнавальний процес відображає не саму реальність як таку, а

“конструктивні схеми” речей і процесів, що складають її, і тому відображає

не тільки “здійснені” варіанти цих “схем” (дійсність, наявний стан речей),

але й одночасно і всю сукупність нездійснених варіантів, тобто можливості.

Щоб реалізуватись у практиці, можливості повинні бути зафіксовані у всьому

своєму розмаїтті, проаналізовані з точки зору їх відповідності інтересам

людини, щоб на цій основі зробити вибір саме тих можливостей, які цим

інтересам відповідають, і після цього запропоновані практиці (як мета, що

визначає спосіб діяння). Таке відображення реалізується завдяки мові. Саме

в ній можливості набувають статусу своєрідного “чуттєвого”, (у субстраті

звуків усної чи знаків письмової мови) існування.

Завдяки “перевдяганню”можливостей у мовну оболонку вони стають цілком

доступними для аналізу і вибору, зберігаючи разом з тим свій “можливісний”

статус існування. І, пізнаючий суб’єкт (вчений, мислитель тощо)

безпосередньо нає справу саме із специфічним світом.

Говорячи про минуле (про те, чого вже немає в дійсності) або про

майбутнє (про те, чого немає), ми фактично безпосередньо маємо справу із

знанням про минуле чи майбутнє, яке відчутно існує для нас, у вигляді

“мовної реальності”. Та й про типерішнє ми говоримо значною мірою маючи на

увазі не стільки дійсні, скільки можливісні його аспекти.

З характиристики пізнавального процесу, як відображення навколишньої

реальності випливає характеристика істини як правильного, адекватного її

відображення. Якщо з якихось причин адекватність відображення порушується,

деформується, результат пізнання набуває протилежного характеру –

заблудження. Однак наше відображення ніколи не є дзеркальною копією

реального світу, а якщо між реальним предметом і його пізнавальним образом

не існує такої абсолютної (“дзеркальної”) подібності, то виникає питання

про критерії розрізнення між правильним і деформованим відображенням, між

істиною і заблудженням.

Метод (грецьке metodos) в широкому розумінні слова – “шлях до чого-

небуть”, спосіб соціальної діяльності в любій її формі, а не лише в

пізнавальній. Поняття методології має два основні значення: 1) система

визначених способів, прийомів і операцій, що застосовуються в тій або іншій

сфері діяльності (в науці, політиці мистецтві і т. д.); 2) вчення про цю

систему, теорія метода. Так, методологія науки досліджує структуру і

розвиток наукового знання, засоби і методи наукового дослідження, способи

інтерпритації його результатів, механізми і форми реалізації знання в

практиці. Але не правильно повністю зводити методологічне до раціонального.

“Все що існує не ділиться на розум без залишку”, так як існують і

нераціональні засоби і прийоми пізнання.

Проблема метода завжди була в центрі філософської та наукової думки,

особливо починаючи з Нового часу, і обговорювалась в рамках багатообразних,

в тому числі полярних підходів. Зараз методологічні питання широко

ставляться і розв’язуються в таких напрямках і течіях думки, як філософія

науки, діалектичний матеріалізм, феноменологія, структуралізм

постструктуралізм, остпозитивізм та ін. Специфіка соціальної методології

досліджується у сучасній герменевтиці, теорії інтерпритації текстів і

своєрідній філософській концепції (Г. Гадамер, П.Рікер, ін.).

Таким чином, метод (в тій або іншій формі) зводиться до сукупності

визначених правил, прийомів, способів, норм пізнання і діяння. Він є

системою принципів, вимог, які орієнтують суб’єкта при розв’язку конкретної

задачі, досягнення результата в даній сфері діяльності. Він дисциплінує

пошук істини, дозволяє з економити сили і час, рухатись до цілі найкоротшим

шляхом.основна функція метода – регулювання пізнавальної і інших форм

діяльності.

Але недопустимо впадати в крайності: 1) недооціювати або відкидати

роль метода і методологічних проблем (“методологічний негативізм”); 2)

перебільшувати або апсолютизувати значення метода, перетворювати його в

“універсальну відмичку” до всього, в простий і доступний інструмент

наукового відкриття (“методологічна ейфорія”). В сучасних методологічних

концепціях, як правило, стараються недопускати вказаних крайностей, хоча

вони і зустрічаються.

Кожний метод розробляється на основі певної теорії, яка тим самим

виступає його необхідною передумовою. Ефективність, сила кожного метода

обумовлена змістовністю, глибиною, фундаментальністю теорії, яка “співіснує

з методом”. В свою чергу, метод розширяється в систему, тобто

використовується для подальшого заглиблення і розгалудження знання, його

матеріалізації в практиці.

В науковому пізнанні істинним повинен бути не лише його кінцевий

результат (сукупність знань), але і ведучі до нього шляхи, тобто метод, що

досліджує і стверджує специфіку цього метода. Тому не можна “розводити”

предмет і метод. Любий метод виникає із реального життєвого процесу і знову

входить в нього. Метод ненав’язується предмету пізнання, а змінюється у

відповідності з їх специфікою. Наукове дослідження здійснюється як рух у

визначеному матеріалі, вивчення його особливостей, форм розвитку, зв’язку

відношень. Одже, істинність метода завжди обумовлена насамперед змістом

предмета (об’єкта) дослідження.

Розглядаючи співвідношення понять “метод”, ”предмет”, “теорія”,

“суб’єкт-об’єкт”, необхідно звертати увагу на дві обставини. По-перше,

Страницы: 1, 2, 3



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.