міністерство освіти україни
ужгородський державний університет
кафедра філософії
феЙер віталій михайлович
Аспірант ІЕФ НАН України
Тема: Проблема методу філософії Нового часу
реферат
ужгород 1999
Зміст
вступ_________________________________________________3
1. Пізнавальний процес та метод пізнання __________________5
2. Проблема методу філософії Нового часу
2.1. Методологія Френсіса Бекона _____________________11
2.2. Методологія Рене Декарта ________________________16
ВИСНОВКИ _________________________________________22
ЛІТЕРАТУРА _________________________________________24
Вступ
На кінець XVI- початок XVII ст. буржуазні виробничі відносини
настільки розвинулися в рамках феодального суспільства, що стали можливими
успішні спроби буржуазії політично оформити переворот, який вже фактично
відбувся в базисі. Наприкінці XVI ст. перемагає буржуазна революція у
Нідерландах, в середині XVIІ ст. - у Англії. Народжується новий клас
буржуазія. Економічна діяльність, інтереси реально практичного життя ведуть
до дійсного пізнання світу, в тому числі природи, до орієнтації на
пізнання, яке б не було засновано лише на цитатах із Біблії, а яке
опиралось на практичний досвід.
Для формування науки Нового часу, характерна орієнтація на пізнання
дійсності, що опиралася на відчуття. Одночасно перед філософами і вченими
потає питання про сутність і характер самого пізнаня, що приводить до
підвищення значення гносеологічної орієнтації Нової філософії.
Якщо орієнтація на чуттєве і практичне пізнання провокується
розвитком емпіричної науки, то намагання вияснити взаємозв’язок і взаємодії
закономірно веде до збільшення раціонального розгляду, який ближче до
Евклідової геометрії, ніж до арістотелево-схоластичної концепції. Тому з
розвитком чуттєвого емпіричного пізнання світу розвивається і точне,
раціональне, математичне мислення. Як емпіричне так і раціональне пізнання
ведуть до розвитку науки як цілого, формують її характер і проектуються на
складальні основні напрями філософського мислення Нового часу.
В даній роботі зроблена спроба пояснити, що таке пізнавальний процес
та метод пізнання, розглядається становлення наукової методології на
першому, і на мою думку
найголовнішому етапі, її зародженні. Цим і є цікава філософія нового часу.
В рефераті охоплений перший період цієї епохи. В якій найяскравішими були
два протилежні погляди на метод пізнання, це індукція Бекона та дедукція
Декарта. Їхні філософські концепції цікаві тим, що були одні із перших у
цьому напрямку філософії. Інші філософи того часу (Локк, Гобс, Берклі, Юм,
Спіноза) не ставили перед собою основну мету – це винайдення методу. А
філософія Джона Локка і Томаса Гобса біль стосується соціальних та
політичних проблем. Але вони також, як і інші, відіграли звачну роль в
історії філософії.
Реферат складається із двох основних розділів. В першому–
обговорюєтья, що таке метод та процес пізнання. В другому представлені
методології Френціса Бекона та Рене Декарта.
По даній тематиці мною була опрацьована література, список якої
приведений в кінці реферату. В основному це були підручники по філософії та
курси лекцій.
Пізнавальний процес та метод пізнання
Пізнання є процесом ідеального освоєння реального світу. Реалізуючись
у ході відображення його свідомістю, пізнавальний процес постає принципово
творчим відображенням об’єктивної реальності, оскільки його результатом не
є створення ідеальної копії наявного стану речей, “повторення” в ідеальній
формі того, що є. Таким чином, пізнання відображає не тільки дійсно існуючі
(або тіщо дійсно існували) предмети, процеси і явища, але й усіх їх можливі
модифікації. Інакше кажучи пізнання вілображає загальне.
Отже, пізнавальний процес відображає не саму реальність як таку, а
“конструктивні схеми” речей і процесів, що складають її, і тому відображає
не тільки “здійснені” варіанти цих “схем” (дійсність, наявний стан речей),
але й одночасно і всю сукупність нездійснених варіантів, тобто можливості.
Щоб реалізуватись у практиці, можливості повинні бути зафіксовані у всьому
своєму розмаїтті, проаналізовані з точки зору їх відповідності інтересам
людини, щоб на цій основі зробити вибір саме тих можливостей, які цим
інтересам відповідають, і після цього запропоновані практиці (як мета, що
визначає спосіб діяння). Таке відображення реалізується завдяки мові. Саме
в ній можливості набувають статусу своєрідного “чуттєвого”, (у субстраті
звуків усної чи знаків письмової мови) існування.
Завдяки “перевдяганню”можливостей у мовну оболонку вони стають цілком
доступними для аналізу і вибору, зберігаючи разом з тим свій “можливісний”
статус існування. І, пізнаючий суб’єкт (вчений, мислитель тощо)
безпосередньо нає справу саме із специфічним світом.
Говорячи про минуле (про те, чого вже немає в дійсності) або про
майбутнє (про те, чого немає), ми фактично безпосередньо маємо справу із
знанням про минуле чи майбутнє, яке відчутно існує для нас, у вигляді
“мовної реальності”. Та й про типерішнє ми говоримо значною мірою маючи на
увазі не стільки дійсні, скільки можливісні його аспекти.
З характиристики пізнавального процесу, як відображення навколишньої
реальності випливає характеристика істини як правильного, адекватного її
відображення. Якщо з якихось причин адекватність відображення порушується,
деформується, результат пізнання набуває протилежного характеру –
заблудження. Однак наше відображення ніколи не є дзеркальною копією
реального світу, а якщо між реальним предметом і його пізнавальним образом
не існує такої абсолютної (“дзеркальної”) подібності, то виникає питання
про критерії розрізнення між правильним і деформованим відображенням, між
істиною і заблудженням.
Метод (грецьке metodos) в широкому розумінні слова – “шлях до чого-
небуть”, спосіб соціальної діяльності в любій її формі, а не лише в
пізнавальній. Поняття методології має два основні значення: 1) система
визначених способів, прийомів і операцій, що застосовуються в тій або іншій
сфері діяльності (в науці, політиці мистецтві і т. д.); 2) вчення про цю
систему, теорія метода. Так, методологія науки досліджує структуру і
розвиток наукового знання, засоби і методи наукового дослідження, способи
інтерпритації його результатів, механізми і форми реалізації знання в
практиці. Але не правильно повністю зводити методологічне до раціонального.
“Все що існує не ділиться на розум без залишку”, так як існують і
нераціональні засоби і прийоми пізнання.
Проблема метода завжди була в центрі філософської та наукової думки,
особливо починаючи з Нового часу, і обговорювалась в рамках багатообразних,
в тому числі полярних підходів. Зараз методологічні питання широко
ставляться і розв’язуються в таких напрямках і течіях думки, як філософія
науки, діалектичний матеріалізм, феноменологія, структуралізм
постструктуралізм, остпозитивізм та ін. Специфіка соціальної методології
досліджується у сучасній герменевтиці, теорії інтерпритації текстів і
своєрідній філософській концепції (Г. Гадамер, П.Рікер, ін.).
Таким чином, метод (в тій або іншій формі) зводиться до сукупності
визначених правил, прийомів, способів, норм пізнання і діяння. Він є
системою принципів, вимог, які орієнтують суб’єкта при розв’язку конкретної
задачі, досягнення результата в даній сфері діяльності. Він дисциплінує
пошук істини, дозволяє з економити сили і час, рухатись до цілі найкоротшим
шляхом.основна функція метода – регулювання пізнавальної і інших форм
діяльності.
Але недопустимо впадати в крайності: 1) недооціювати або відкидати
роль метода і методологічних проблем (“методологічний негативізм”); 2)
перебільшувати або апсолютизувати значення метода, перетворювати його в
“універсальну відмичку” до всього, в простий і доступний інструмент
наукового відкриття (“методологічна ейфорія”). В сучасних методологічних
концепціях, як правило, стараються недопускати вказаних крайностей, хоча
вони і зустрічаються.
Кожний метод розробляється на основі певної теорії, яка тим самим
виступає його необхідною передумовою. Ефективність, сила кожного метода
обумовлена змістовністю, глибиною, фундаментальністю теорії, яка “співіснує
з методом”. В свою чергу, метод розширяється в систему, тобто
використовується для подальшого заглиблення і розгалудження знання, його
матеріалізації в практиці.
В науковому пізнанні істинним повинен бути не лише його кінцевий
результат (сукупність знань), але і ведучі до нього шляхи, тобто метод, що
досліджує і стверджує специфіку цього метода. Тому не можна “розводити”
предмет і метод. Любий метод виникає із реального життєвого процесу і знову
входить в нього. Метод ненав’язується предмету пізнання, а змінюється у
відповідності з їх специфікою. Наукове дослідження здійснюється як рух у
визначеному матеріалі, вивчення його особливостей, форм розвитку, зв’язку
відношень. Одже, істинність метода завжди обумовлена насамперед змістом
предмета (об’єкта) дослідження.
Розглядаючи співвідношення понять “метод”, ”предмет”, “теорія”,
“суб’єкт-об’єкт”, необхідно звертати увагу на дві обставини. По-перше,
Страницы: 1, 2, 3