суспільну свідомість у якості соціальної структури (ідеалогії). У центрі

їх уваги опинилось питання про те, як виникають і отримують примусову

силу невірні уявлення про суспільство. М. виявило обмеженість чисто

іманентного аналізу суспільної свідомості і вказало на необхідність

дослідження матеріальних суспільних відносин, виведення з них духовного

життя суспільства.

62. Старогегельянство - консервативне крило школи Гегеля у Германії 30-40-х

рр. 19 ст.; намагались інтепритинувати його вчення у дусі церковно-

християнської ортодоксії. На початку С. (Гешель, Гінріхс, Габлер),

користуючись протирічним і непослідовним розмежуванням філософії і

релігії у гегелевській системі, відстоювали принципи синтезу розуму і

віри. Пізніше С. (Вейсе, І. Фіхте - молодший) будували своє вчення у

противагу радикальним молодогегельянцам. Вони наголошували на

необхідності "виправити" Гегеля у дусі шелінговської філософії тотожності

і теодицеї Лейбніца. Займали консервативну політичну позицію.

63. КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ, центр. поняття етики І. Канта, безумовне

загальнообов'яз. формальне правило поведінки всіх людей. Вимагає діяти

завжди в відповідності з принципом, який в будь-який час міг б стати

загальним моральним законом, і відноситись до всякої людини як до мети, а

не як до засобу.

64. Антропологічний матеріалізм - характерна риса домарксовського

матеріалізму, розуміння людини як висшого продукту природи, пояснення

всіх особливостей і рис людини тільки їх природним походженням.

Підкреслення єдності людини і природи було направлено проти

ідеалістичного розуміння людини і проти дуалістичного розриву душі і

тіла. А. м. 17-18 ст. слугував ідейним поясненням буржуазної революції,

проголошуючи несумісність феодального ладу і релігії з подлінною природою

людини. А. м. розглядає усі істинно людські риси і якості як "абстракт,

присущий….. індивіду" (Маркс), тобто відірване від суспільства,

суспільної практики.У сучас. буржаз. філософії

А. м. виступає як пояснення різних форм ідеалізму, що розглядають

об'єктивний світ як щось похідне від людської сутності. Він притаманний

багатьом направленням філософії (екзистенціаналізм, прагматизм, філософія

життя, філософська антропологія ), соціології, психології.

65. ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ, в широкому сенсі - вчення про природу

(суттєвість) людини; в вузькому - ідеалістич. течія в зах.-європ.

філософії 20 ст., більш німецької, засн. в 1920-х рр. М. Шелером і Х.

Плеснером. виходило в знач. мірі з ідей філософії життя (В. Дильтей) і

феноменології Е. Гуссерля, в подальшому отримали розповсюдження ідеї

прагматизма (А. Гелен), "культурантропології" (Е. Ротхаккер і ін.),

екзистенціалізма, структуралізма і ін. Є також спроби еклектич. поєднання

антропологіч. підходу з принципами марксизму (Ж. П. Сартр і ін.).

66. УКРАЇНСЬКИЙ КОРДОЦЕНТРИЗМ - підстава української духовності. За цим

поняттям провідну роль у житті людини відіграють не розумовораціональні

сили,а їїемоції, почуття. Мотивацією дії виступає не розум, а серце. У.к.

- екзестенція, щовиступає основою самого буття або й частиною природи

укр. народу. Основою К. є живе і чутливе серце людини.

67. УКРАЇНСЬКИЙ РОМАНТИЗМ - поч. XIX ст. Протест проти утисків укр. народу

рос. царатом, проти зневажливого ставлення рос. інтелегенції до укр.

культури. Протест проти русифікації. Носієм руху укр. націанального

відродження було дворянство. В Україні виникають різні політичні

товариства, з Росії і Польщі поширюється масонство, рух декабристів.

Романтизм був направлений на пробудження народу, його нац. свідомості.

Великий вплив мав нім. романтизм Шеллінга. Романтизм стає світоглядною

основою нового українського письменства. Його ідеї під кутом зору потреб

української національної свідомості стають вихідними в творчості І.

Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненко та інш.

Найяскравіше в українському романтизмі себе виявила "філософія серця".

68. ДІАЛЕКТИЧИЙ МАТЕРІАЛІЗМ, філос. вчення марксизму. Осн. принципи Д. м.

сформульовані в 40-х рр. 19 ст. К. Марксом і Ф. Енгельсом, а в 20 ст.

розроблялися В. І. Леніним. В період існування СРСР догматизований Д. м.

був проголошений єдин. теоретич. основою науки, культури і соціального

життя в цілому, поставлений на службу ідеології і політики компартії.

Матерія, згідно Д. м. - єдин. основа світу, свідомість - властивість

матерії, рух і розвиток світу - результат його внутр. протиріч. Осн.

закони Д. м.: єдність і боротьба протилежностей, перехід кількості. змін

в якісні, закон заперечення заперечення.

68. ІСТОРИЧНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ (матеріалістичне розуміння історії), складник

марксизму; теорія розвитку і пізнання сусп-ва. Осн. ідеї висунуті К.

Марксом, Ф. Енгельсом і В. І. Леніним. І. м. виходить з визнання

первинності матеріального життя сусп-ва - суспіл. буття по відношенню до

суспіл. свідомості; з ідеї про те, що люди самі творять свою історію, а

спонук. мотиви їхньої діяльності визначаються матеріальними умовами

суспіл. вир-ва; виділяє вироб. відношення як екон. структуру, базис сусп-

ва, визначальну надбудову; розглядає історію як закономірний прир.-іст.

процес розвитку і зміни суспіл.-іст. формацій, в результаті якого

затверджується комунізм. З 20-30-х рр. 20 ст. І. м. був догматизован і

схематизован, поставлений на службу політиці компартій.

69. ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ (від пізднєлат. exsistentia - існування), або філософія

існування, направлення сучас. філософії, що виникло на поч. 20 ст. в

Росії, після 1-ої світ. війни в Германії, в період 2-ої світ. війни у

Франції, а після війни в ін. країнах. Ідейні витоки - вчення Кьєркегора,

філософія життя, феноменологія. Розрізняють реліг. Е. (К. Ясперс, Г.

Марсель, Н. А. Бердяєв, Л. Шестов, М. Бубер) і атеістич. (М. Хайдеггер,

Ж. П. Сартр, А. Камю). Центр. поняття - екзистенція (людське існування);

осн. модуси (прояви) людського існування - турбота, страх, рішучість,

совість; людина розглядає екзистенцію як корень своєї суті в прикордонних

ситуаціях (боротьба, страждання, смерть). Осягаючи себе як екзистенцію,

людина набуває свободи, яка є вибір самої себе, своєї суттєвості, що

накладає на неї відповідальність за все що відбувається в світі. Виявив

знач. вплив на літ. імистецтво Заходу.

70. ПОЗИТИВІЗМ (франц. positivisme, від лат. positivus - позитивний),

філос. направлення, виходить з того, що все справжнє (позитивне) знання -

сукупний результат спец. наук; наука, згідно П., не потребує будь-якій

стоячій над ній філософії. Засн. в 30-х рр. 19 ст. О. Контом (ввів самий

термін). Розрізняють "классич." П. - Е. Літтре, І. Тен, Е. Ренан

(Франція), Дж. С. Милль, Г. Спенсер (Великобританія), В. В. Лесевич, М.

М. Троцкій (Росія); емпіріокритицизм (махізм); сучас. форма П. -

неопозитивіз. Виявив вплив на методологію прир. і суспіл. наук (особливо

2-пол. 19 ст.).

71. ПСИХОАНАЛІЗ (від психо... і аналіз), засіб психотерапії і психол.

вчення, розвинене З. Фрейдом в кін. 19 - поч. 20 ст., що ставить в центр

уваги несвід. психіч. процеси і мотивації. Витиснення з свідомості

неприйнятних для нього потягів (особливо сексуальних) і турбувань, що

травмують розглядається в П. як гол. джерело невротич. симптомів і різн.

патол. явищ (забувань, помилкових дій і т. п.). В основі психотерапії -

аналіз комплексів ,що витіснять з допомогою вільних асоціацій, тлумачення

снів і т. п. Психіч. структура особистості в П.: несвід. "Воно" (область

потягів); свід. "Я", що стримує імпульси "Воно" шляхом різн. захисних

механізмів; 'Понад-Я" (область соціальних норм і нравств. настанов). Став

вхідною основою багатообразних течій глибинної психології; виявив вплив

на літ. і на літ-ведення, мистец.-ведення і ін.гуманітарні науки.

72. ГЕРМЕНЕВТИКА (від грец. hermeneutikos -, тлумачущий), мистецтво ,що

роз'яснює тлумачення текстів (класич. Стародавності, Біблії і т. п.),

вчення про принципи їхньої інтерпретації; екзегетика. В тих, що ідуть від

В. Дильтея філос. течіях кін. 19-20 ст. - вчення про "розуміння" (цілісне

душевно-духовне переживання) як методол. основу гуманітарних наук (в

протилеж. від "пояснення" в прир. науках).

73. БУТТЯ, філос. категорія, що значить реальність, існуючу об'єктивно.

Незводиме лише до матеріально-предметного світу, Б. володіє різн.

рівнями: органіч. і неорганіч. природа, біосфера суспіл. Б., об'єктивно-

ідеальне Б. (цінності культури, загальнозначимі принципи і категорії

наук. знання і ін.), Б. особистості.

74. МАТЕРІЯ (лат. materia), речовина; субстрат, субстанція; зміст. В лат.

філос. мову термін введений Цицероном як переклад грец. hyle. Поняття М.

як субстрата речовинного світу було вироблене в грец. філософії в вченнях

Платона і Аристотеля, при цьому М. розумілася як неоформлене небуття

(meon), чиста потенція. Сформулюване Декартом поняття М. як тілесної

субстанції (в протилежність "мислячій" субстанції), що володіє простір.

довжиною і подільністю, покладено в основу матеріалізму 17-18 ст. М. -

центр. категорія діалектич. матеріалізму.

75. СВІДОМІСТЬ, одне з осн. понять філософії, соціології і психології, що

значить людську спроможність ідеального відтворення дійсності в мисленні.

С. - вищ. форма психіч. відбивання, властива суспільно розвиненій людині

і зв'язана з промовою, ідеальна сторона цілепоглинаючої діяльності.

Виступає в двох формах: індивідуальній (особистій) і суспільній.

76. МИСЛЕННЯ, вищ. сходинка людського пізнання. Дозволяє одержувати знання

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6