звернення до людини як до вищ. початку буття, відчуття цільної і стрункої
закономірності світобудови придають мистецтву В. більшу ідейну
значимість, велич. героіч. масштаб. В архітектурі ведучу роль стали грати
світські споруди - суспіл. будинки, палаци. Використовуючи ордерне
членування муру, арочні галереї, колоннади, зведення, бані, архітектори
(Брунеллескі, Альберті, Браманте, Палладіо в Італії, Леско, Делорм в
Франції) придали своїм будівлям величеств. ясність, гармонійність і
відповідність людині. Митці (Донателло, Мазаччо, Пьєро делла Франческа,
Мантенья, Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Тіциан, Веронезе,
Тінторетто в Італії; Ян ван Ейк, Рогір ван дер Вейден, Брейгель в
Нідерландах; Дюрер, Нітхардт, Хольбейн в Германії; Фуке, Гужон, Клуе в
Франції) послідовно оволодівали худ. відбиванням всього багатства
дійсності - передачею обсягу, просторості, світла, зображенням людської
фігури і реальної середи - інтер'єру, пейзажу. Літ. В. створила такі пам.
непреходящі цінності, як "Гаргантюа і Пантагрюель" (1533-52) Рабле, драми
Шекспіра, ром. "Дон Кіхот" (1605-15) Сервантеса і ін., органічні що
з'єднали в собі інтерес до античності з зверненням до нар. культури,
пафос комічного з трагізмом буття..
В епоху В. розповсюдились філос. ідеї неоплатонізма (Фічіно) і пантеізма
(Патриці, Бруно і ін.), були зроблені видатні наук. відкриття в області
географії (Великі географічні відкриття), астрономії (розробка Коперніком
геліоцентрич. Системи світу), анатомії (Везалій).
45. РЕФОРМАЦІЯ (від лат. reformatio - перетворення), суспіл. рух в зах.і
центр. Європі в 16 ст., направлений проти католіч. церкви. Початок Р.
поклав виступ М. Лютера в 1517 р. в Германії. Ідеологі Р. висунули тези,
якими фактично заперечувалась необхідність католіч. церкви з її ієрархією
і духівництва взагалі, відкидалось католіч. Священне Віддання,
заперечувалися права церкви на зем. багатства і ін. Осн. напрямки Р.:
бюргерська (Лютер, Ж. Кальвін, У. Цвинглі); народна, вимога ,що
з'єднувала упразднення католіч. церкви з боротьбою за встановлення
рівності (Т. Мюнцер, анабаптисти); королевсько-княжеське, що відбивало
інтереси світської влади, що прагнула зміцнити владу, захопити зем.
володіння церкви. Під ідейним стягом Р. минали христ. війна 1524-26 в
Германії, Нидерл. і Англ. Р. поклала початок протестантизму (в вузькому
сенсі Р. - проведення реліг. перетворень в його дусі).
46. АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (від антропо... і центр), переконання, згідно якому
людина є центр і вищ. мета світостворення.
47. ГЕОЦЕНТРИЗМ, те ж саме, що геоцентрична система світу. Погляди, що
існували у давнину, згідно яким Земля є нерухомим центром всесвіту біля
якого обертаються Сонце і усі інші небесні светіла; з розвитком науки
замінена на геліоцентричну систему світу Копєрніка.
47. Геліоцентризм, геліоцентрична система світу - вчення про центральне
положення Сонца у планетній системі, що кінцево затвердилось після праць
Копєрніка (1473- 1543) і прийшло на зміну геоцентричній системі світу.
48. ЕМПІРИЗМ (від грец. empeiria - досвід), направлення в теорії пізнання,
що визнає чуттєв. досвід єдин. джерелом вірогідного знання. Протистоїт
раціоналізму. Для Е. характерна абсолютизація досвіду, почуттів.
Пізнання, приниження ролі раціон. пізнання (понять, теорії). Як цілісна
гносеологіч. концепція Е. сформувався в 17-18 ст. (Ф. Бэкон, Т. Гоббос,
Дж. Локк, Дж.Берклі, Д. Юм); елементи Е. притаманні позитивізму,
неопозитивізму (логіч. Е.).
49. РАЦІОНАЛІЗМ (від лат. rationalis - розумний, ratio - розум), філос.
направлення, що визнає розум основою пізнання і поведінки людей.
Протистоїть як ірраціоналізму, так і сенсуалізму. Виступивши проти
схоластики і реліг. догматизму сер. сторіччя, класичний Р. 17-18 ст. (Р.
Декарт, Б. Спіноза, Н. Мальбранш, Г. Лейбніц) виходив з ідеї прир.
порядку - нескінченного причиного ланцюга, що пронизує весь світ. Наук.
(тобто об'єктивне, загальне, необхідне) знання, згідно Р., досяжно тільки
шляхом розуму - водночас джерела знання і критерії його істинності. Р. -
один з філос. джерел ідеології освіти.
50. СЕНСУАЛІЗМ (від лат. sensus - сприймання, почуття), направлення в
теорії пізнання, згідно якому відчуття, сприймання - основа і гол. форма
вірогідного пізнання. Протистоїть раціоналізму. Осн. принцип С. - "немає
нічого в розумі, чого не було б в почуттях" - поділяли П. Гассенді, Т.
Гоббс, Дж. Локк, К. Гельвецій, Д. Дідро, П. Гольбах, а також Дж. Берклі,
Д. Юм.
51. ГІЛОЗОЇЗМ (від грец. hyle - матерія і zoe - життя), філос. вчення про
загальну одухотвореність матерії; термін введений в 17 ст. Р. Кедвортом.
Г. характерний для ранньої ін.-грец. філософії (іонійська школа,
Емпедокл), відносно стоїцизму, для натурфілософії епохи Відродження (Б.
Телезіо, Дж. Бруно, Т. Парацельс), ряду франц. матеріалістів 18 ст., в т.
ч. Д. Дідро, натурфілос. школи Ф. Шеллінга і ін.
52. ПАНТЕЇЗМ (від пан... і грец. theos - бог), реліг. і філос. вчення, що
ототожнює Бога і світове ціле. Пантеістич. тенденції виявляються в
еретич. Містиці сер. сторіччя. Характерний для натурфілософії Відродження
і матеріалістич. системи Б. Спінози, поняття ,що ототожнює "Бога" і
"природу", спиралося на П. в полеміці І. Г. Гердера, І. В. Гете і
классич. нім. ідеалізм як з ортодоксальним теїзмом, так і з механіцизмом
франц. матеріалістів.
53. МЕХАНІЦИЗМ, світогляд. принцип, висунутий в 17-18 ст., що пояснює
розвиток природи і сусп-ва законами механіч. форми руху матерії. Джерело
М. - абсолютизація законів механіки. В широкому сенсі - зведення
складної, якісно своєрідної форми руху до більш простої (напр.,
соціальної - до біологічної).
54. КАРТЕЗІАНСТВО, направлення в філософії і природознавстві 17-18 ст.,
теоретич. джерелом якого були ідеї Р. Декарта (латинізов. ім'я сartesius
- Картезій, звідси назв.). Основа К. - послідов. дуалізм, тобто розподіл
світу на дві самост. і незалежні субстанції - протягнену і мислячу;
вхідні принципи картезіанської гносеології - самодостовірність свідомості
(декартовське "мыслю, отже існую") і теорія природжених ідей. В розвитку
К. виявилися монізм (Х. Де Руа, Б. Спіноза) і окказионалізм (А. Гейлінкс,
Н. Мальбранш).
55. МОНАДОЛОГІЯ (від монада і... Логия), вчення про монадах, розвинене Г.
В. Лейбніцем в одноім. сурядності (1714) і його послідовниками.
56. СТИХІЙНА ДІАЛЕКТИКА відбиває світ як ціле, що беззупинно змінюється, в
якому незмінний і самототожний першопочаток предстає в різноманітних
формах, зазнаючи всілякі перетворення.
57. ОБ'ЄКТИВНА ДІАЛЕКТИКА це діалектика природи і матеріальних суспільних
відносин. Об'єктивна діалектитка природи виявляється у її безмежності і
вражаючій здібності до створення оригінальних форм матеріального буття.
О.д.- "діалектика речей" (Геракліт). О.д.включає в себе усе цінне, що
напрацьоване метафізикою у якості важливого, але обмеженого і в
битійному, і, відповідно, у теоретичному просторі момента. Коротко це
такі моменти: статистична модель світу, напрацьована метафізикою, і
динамічна модель світу, що належить діалектиці, в цілому правомірно
протиставляються одне одному.
58. CУБ'ЄКТИВНА ДІАЛЕКТИКА ("негативна" діалектика), у якій потрібно
виділити два моменти: 1). У людському житті суб'єктом заперечуваності є
людина. Вона сама визначає в процесі пізнання, що іяк заперечувати,
вибирає форми такого заперечення, темпи, умови, сторони і т. п. ; 2). В
природі діалектичне заперечення здійснюється без втручання людини,
суб'єкта, свідомості як самозаперечення з утриманням в процесі розвитку
всього того, що необхідно для подальшого становлення нового. Проте таке
уявлення не знаходить розуміння в концепції "негативної" діалектики, що є
по суті, хибним, оскільки відкидає самозаперечення в процесі розвитку.
59. ДІАЛЕКТИКА ГЕГЕЛЯ. Вершиною у розвитку домарксистської Д. була
ідеалістична Д. Гегеля. Гегель"вперше представив весь природний,
історичний і духовний світ і вигляді процесу, тобто у безперервному русі,
зміні, розвитці, і зробив спробу розкрити нутрішній зв'язок цього руху і
розвитку ". На відміну від абстрактних визначень розсудку Д., за Гегелем
є такий перехід одного визначення у інше, в якому виявляється, що ці
визначення містять заперечення самих себе.
60. ДІАЛЕКТИКА МАРКСА. Істинне наукове розуміння Д. було створено Марксом і
Енгельсом. Відкинув ідеалістичний зміст філософії Гегеля, вони побудували
Д. на основі матеріалістичного розуміння історичного процесу ірозвитку
пізнання, узагальнення реальних процесів, що діють у природі, суспільстві
імисленні. Теорія пізнання розглядається матеріалістичною діалектикою як
узагальнена історія пізнання і кожне поняття, кожна категорія, не
дивлячись на свій предельно загальний характер, відмічені печаткою
історичності. Гол. категорією матеріалістичної діалектики є протиріччя.
61. Молодогегельянство - радикальне крило гегелевської філософської школи.
Їх інтерпритація філософії Гегеля і критика християнства виявились
специфічною для тогочасних нім. умов формою пробудження буржуазно-
демократичного мислення і політичного інтересу взагалі. Оформленню лівого
крила гегельянства сприяла книга Д. Штрауса "Життя Іісуса " (1835), де
були критично проаналізовані євангельські догмати. Штраус розглядав
Христа як буденну історичну особистість, надприродність якої є продуктом
міфу.М. цікаво як перша спроба- на моделі релігії - проаналізувати
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
