Форми і методи наукового пізнання.
У науковому пізнанні головна роль належить раціональному мисленню, яке
перебуває у взаємодії з чуттєвим пізнанням.У науковому пізнанні виділяють
такі форми і засоби :
> Ідея – відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на
її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і
суб’єктивну мету її перетворення (ідея про матеріальність світу)
> Проблема – відображає суперечність між знанням і дійсністю або
протиріччя в самому пізнанні.Розвиток пізнання – це перехід від
постановки одних проблем до їхнього вирішення, а потім до
постановки нових проблем та їх подальшого вирішення.
> Гіпотеза – це форма наукового пізнання істинність якої ще не
доведена, за допомогою Г. Формуються можливі варіанти вирішення
проблеми, після доведення гіпотези вона перетворюється в наукову
теорію.На основі цих трьох форм формується наукова концепція, яка
обгрунтовує основну ідею теорії.
> Концепція – це науково обгрунтований та в основному доведений вираз
основного змісту теорії
> Теорія – система достовірних знань про дійсність, дає цілісне
уявлення про закономірності та суттєві хар-ки об’єкта.2
найважливіші функції теорії – пояснення та передбачення.
Методи наукового пізнання :
V Спостереження – цілеспрямоване сприйняття предметів дійсності
для одержання безпосередніх чуттєвих данних про об’єкт
пізнання (обмежений метод)
V Експеримент – це спосіб чуттєво-предметної діяльності, коли
явища вивчають за допомогою спец. умов, що забезпечують
перебіг у чистому вигляді тих процесів.
V Аналіз – розчленування предмета на його складові частини з
метою їх всебічного вивчення
V Синтез – протилежний аналізу
V Абстрагування – відволікання від несуттєвих властивостй
предмета, зосередження уваги на його глибинній сутності.
V Індукція – метод, коли на підставі про окпеме робиться
висновок про загальне
V Дедукція – протилежна індукції
Український філософ і просвітитель Г.С.Сковорода
Сковорода (1722-1794) – видатний укр. філософ, просвітитель-гуманіст,
людина високої моралі.
Ф-ка концепція Сковороди – це пантеїзм (Бог і природа складають єдине ціле,
к-на людина має в собі Бога, він не існує десь поза людиною)Головна
проблема ф-ії Сковороди – це проблема людини, її щастя.Його ф-ія практична,
оскільки він цікавиться моральною проблематикою, вона має релігійно-
філософський хар-р. Життя людини має бути радісним, і зробити його таким
може тільки вона сама.Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх, воно є
простим і за змістом, і за формою, тому Сковорода проповідує простоту
життя, бідність(розумну достатність).Особливістю ф-ії Сковороди є поділ
світу на два начала : вічне і тлінне.
Основним положенням ф-кої с-ми Сковороди е вчення про дві натури і три
світи.2 натури : видима (тварь,реальне) і невидима(Бог, ідея) “Сия
невидимая натура или Бог, всю тварь проницает и содержит ; везде и всегда
был, есть и будет». 3світи: макрокосм (великий, світ речей, Всесвіт) ;
мікрокосм (малий, людина) ; символічний (Біблія).Сковорода закликав до
гуманізму та «сродної» людської праці.
Українська філософія 19-20 ст. (П.Юркевич, І.Франко)
Юркевич(1827-1874) – один із визначних укр. філософів минулого
століття.Через всю його творчість проводиться думка, що істинну природу
людини, її духовність , моральність, можна осягнути через більш досконалі ,
вищі форми пізнання, ніж раціоналістичні.Твердження, що всі сторони
духовного життя можна звести до мислення, є однобічним і помилковим.Коли б
наше духовне життя обмежувалось мисленням, зауважує Юркевич, то світ
здавався б нам впорядкованим, але неживим, він був би для нас якоюсь
математичною величиною, а не природою і людиною у всьому їх багатстві.Саме
на критиці раціоналістичної тенденції у європейській ф-ії, релігії та
моралі і створює він свою систему, яку називає “Філософією серця”Істина
відкривається не тільки мисленням, а й “серцем”, оскільки пошук істини
пов’язаний з релігійними та моральними прагненнями людини.Те, що може
існувати, стає дійсним через посередництво того, що має бути, а саме через
ціль платонівської ідеї добра.
Франко (1856-1916) ставить в центр своєї ф-ії людину, формулює головний
закон людяності, суть якого в тому, що неробство – зло, а праця – добро.Але
жити лише для праці неможливо, крім праці існує внутрішнє благо людини, її
творче натхнення , її пісня.Пісня і праця , дух і матерія, книжка і хліб
володіють істотою людини і природою суспільства.Але духовний світ людини –
її найдорожче надбання. “Дух, що тіло рве до бою”, дух любові й
справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу
майбутість – це дух франківський, каменярський і переможний.Загалом можна
відзначити, що стрижньовою ідеєю ф-ого та естетичного пошуку Франка є ідея
особи, індивідуальності, вільної в громаді, але не вільної від соціуму.
Неопозитивізм і постпозитивізм
Позитивізм як форма ф-ії проходить ряд етапів –позитивізм, неопозитивізм,
постпозитивізм,, але основні ідеї залишаються практично незмінними
(Конт:створити нову “позитивну” ф-ію, яка б займалася такими питаннями,
котрі можна перевірити фактично)
Неопозитивізм (20-ті рр.20 ст.) – головна увага звертається на вироблення
такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати
твердження, що мають смисл від безсмислових.Така методика – “верифікація” –
була розроблена гол. чином у рамках Віденського гуртка (Шлік,
Карнап,Нейрат) Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне
твердження необхідно зіставити з фактами. Карнап розробив модель наукового
знання, за якою в основі ззнання лежать абсолютно достовірні протокольні
речення, к-рі виражають чуттєві переживання суб’єкта.Всі інші речення науки
мають бути верифіковані, тобто зведені до протокольних. Традиційна ф-ія, як
гадав Карнап, позбавлена смислу.Функція ф-ії полягає в тому, щоб за
допомогою логічного аналізу очистити мову науки від позбавлених смислу
псевдоречень.
Філософія лінгвістичного аналізу(Мур, Остін) відмовляється від жорстких
логічних вимог, вважаючи, що об’єктом аналізу має виступати природна
мова.Традиційні ф-ські проблеми можуть вирішуватись через лінгвістичний
аналіз та уточнення значення слів.В цілому ця течія справила значний вплив
на сучасну логіку та лінгвістику.
Предметом неопозитивістської ф-ії стала мова науки як спосіб вираження
знання, а також діяльність з аналізу цього знання та можливостей його
вираження у мові.Неопозитивізм сприяв розвитку філософії науки – напрямку,
що досліджує характеристики науково-пізнавальної діяльності.Для неї хар-не
: 1)виділення науки як знання і діяльності; 2)дослідження логічних
структур; 3)співвідношення ф-ії і науки; 4)взаємозв’язокнауки і
суспільства.
Неопозитивізм продовжує впливати і на сучасні дослідження з ф-ії науки.
У 1960-1970 рр. під впливом ідей Карла Поппера (1902-1994) склалась течія
постпозитивізму. Характерними є проблеми фальсифікації : правдоподібності
наукових теорій ; раціональності ; розуміння.Впливовою частиною
постпозитивізму є критичний раціоналізм (Поппер, Агассі): наукові теорії і
закони не мають описових хар-к,виражають прагнення відділити сферу
раціональності (науку) від псевдонауки.Критич. раціоналізм утворює
сукупність концепцій, спрямованих на вирішення конкретних проблем
соціального життя, проте в його рамках не було сформульовано програми
переходу від закритого суспільства до відкритого.
Проблеми наукового пізнання і філософії неопозитивізму.
твердження, що мають смисл від безсмислових. Така методика – “верифікація”
– була розроблена гол. чином у рамках Віденського гуртка (Шлік,
твердження необхідно зіставити з фактами.Карнап розробив модель наукового
Концепція творчості в філософії Бердяєва.
Творчість – це синтез різних форм діяльності з метою створення нових
якостей матеріального і духовного буття.
Значну увагу проблемі творчості приділяли представники релігійної ф-кої
думки Росії 2пол. 19 – поч. 20 ст (Соловйов, Бердяєв).Вони утверджували
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
