Сукупнiсть усiх належних громадянину прав, свобод та обов’язкiв називається правовим статусом. Термiн “правовий статус” вживається для характеристики правового становища особи в цiлому, а термiни “правоздатнiсть та “дiєздатнiсть” вживаються стосовно до участi тих чи iнших осiб у правовiдносинах.
Громадяни правової держави реально користуються усiєю повнотою прав, свобод та обов’язкiв, встановлених правовими законами. Iноземцi та особи без громадянства, як учасники правовiдносин, на територiї iншої держави за своїм правовим станом прирiвнюються до його власних громадян. Вони є повноправними учасниками майнових, фiнансових та багатьох iнших вiдносин. Їм гарантуються передбаченi законами держави права i свободи, у тому числi право звернення до суду чи iнших державних органiв для захисту особистих, майнових, сiмейних та iнших прав, що належать їм. Обмеження правоздатностi iноземцiв та осiб без громадянства стосується лише деяких, найбiльш специфiчних сторiн державного життя (наприклад, вони не можуть проходити службу в армiї iноземної держави, вибирати чи бути обраними до його владних органiв, займати певнi державнi посади та iнше).
До органiзацiй, об’єднань та соцiальних спiльностей - колективних суб’єктiв правовiдносин - вiдносяться державнi, громадськi, приватнi органiзацiї, держава в цiлому, народ, нацiя, адмiнiстративно- територiальнi одиницi, виборчi округи, трудовi колективи. На вiдмiну вiд iндивiдуальних суб’єктiв правоздатнiсть та дiєздатнiсть органiзацiй обмежується тими метою та завданнями, заради яких вони створюються та функцiонують. Дiяльнiсть рiзних органiзацiй визначається законами та їх власними статутами (положеннями), визнаними державною владою та не суперечать її правовим установленням. Не дивлячись на рiзноманiтнiсть цiєї дiяльностi, в цiлому вона направлена на задоволення загальних або iндивiдуальних iнтересiв людей як суб’єктiв правовiдносин.
Права та обов’язки органiзацiй суворо та точно визначенi їх компетенцiєю, в межах якої i здiйснюється правоздатнiсть та дiєздатнiсть цих органiзацiй. Дiєздатнiсть органiзацiй безпосередньо виражається у дiях певних посадових осiб, представникiв, якi виступають вiд iменi органiзацiй.
Серед суб’єктiв правовiдносин особливе мiсце займають юридичнi особи. Юридичними особами визнаються органiзацiї, якi мають вiдокремлене майно, можуть вiд свого iменi набувати майнових i особистих немайнових прав i нести обов’язки, бути позивачами i вiдповiдачами в судi, арбiтражi або в третейському судi. Юридичнi особи виступають перш за все суб’єктами майнових, цивiльно-правових вiдносин.
В умовах ринкової економiки переважна бiльшiсть суб’єктiв органiзацiй є юридичними особами. Їх дiяльнiсть здiйснюється за загальними правовими принципами, однак мiж ними iснують i певнi вiдмiнностi. Юридичнi особи розрiзняються залежно вiд того, якi функцiї вони виконують - публiчнi або приватнi.
Державнi органiзацiї та установи ( органи законодавчої та виконавчої влади, суд, мiлiцiя, державнi пiдприємства, органи мiсцевої влади та iншi), як правило, дбають про загальнi, публiчнi iнтереси. Це зумовлює їх велику стабiльнiсть, а також велику незалежнiсть вiд тих iндивiдуальних осiб, якi входять до складу юридичної особи. Iснування юридичної особи, яка має публiчно-правовий характер, не залежить вiд волi її членiв. Уряд не може припинити своє iснування як орган виконавчої влади, навiть коли всi члени кабiнету мiнiстрiв пiдуть у вiдставку; державнi учбовi заклади не зникають, якщо їх керiвник iде на пенсiю; суд лишається органом правосуддя навiть у тому випадку, коли всi його члени вiдмовляться вiд своєї посади. Замiсть кабiнету мiнiстрiв, який пiшов у вiдставку буде сформовано новий кабiнет; учбовий заклад очолить новий керiвник; суд поповниться новим складом суддiв - саме таким чином такi органiзацiї продовжують функцiонувати як юридичнi особи i суб’єкти правовiдносин взагалi.
Якщо ж юридична особа будує свою дiяльнiсть на приватно-правових засадах (комерцiйний банк, приватна фiрма або пiдприємство, акцiонерне товариство) воно дбає про приватнi iнтереси своїх членiв: засновникiв, акцiонерiв, пайовикiв - i, вiдповiдно може припинити своє iснування по волi цих осiб. Члени таких приватно-правових юридичних осiб є повними їх представниками: їх воля є у повному обсязi волею юридичної особи.
Специфiчним суб’єктом правових вiдносин виступає сама держава. Вона є найважливiшим учасником державно-правових та адмiнiстративно-правових вiдносин. Здійснюючи боротьбу iз злочиннiстю, держава виступає суб’єктом кримiнально-правових вiдносин; будучи офiцiйним представником країни на мiжнароднiй аренi, держава є головним суб’єктом мiжнародно-правових вiдносин. 2. Об’єкти правовiдносин - це те, на що вони впливають. Для з’ясування, на що саме впливають правовiдносини, спочатку необхiдно визначити об’єкт норм права. Правовi норми регулюють суспiльнi вiдносини. Об’єктом їх впливу є вольова поведiнка людей. Правовiдносини ж конкретизують загальнi права та обов’язки, передбаченi нормою права, стосовно до iндивiдуальних суб’єктiв. Отже, об’єктом правовiдносин є фактична поведiнка їх учасників. Вiдповiдно до змiсту суб’єктивного права та юридичного обов’язку учасники правовiдносин будують свою поведiнку.
Поведiнка учасникiв правовiдносин завжди має суспiльне значення. Вона здiйснюється з метою задоволення рiзноманiтних законних iнтересiв суспiльства, держави, особи. Вступаючи у правовiдносини, суб’єкти задовольняють певнi матерiальнi, духовнi та iншi потреби (наприклад, придбають речi, користуються авторськими правами, правами винахiдника).
Об’єктом правовiдносин виступає поведiнка людей, яка може бути рiзною за складом. У майнових правовiдносинах об’єктом є така поведiнка людей, яка направлена на задоволення певних життєвих благ.
Не усi правовi вiдносини є майновими: суб’єктивнi юридичнi права та обов’язки виникають не завжди з приводу речей. У немайнових правовiдносинах об’єктом є саме фактична поведiнка їх учасникiв. Здiйснюючи тi чи iншi дiї, передбаченi нормами права, учасники правовiдносин тим самим задовольняють свої потреби. Тобто, юридичнi права та обов’язки, впливаючи на поведiнку учасникiв немайнових правовiдносин, досягають мети правового регулювання.
Питання про об’єкт правовiдносин юридичною наукою розглядається неоднозначно. Доволi широке розповсюдження мало та має трактування об’єкту як сукупностi рiзноманiтних матерiальних та нематерiальних благ, якi знаходяться у сферi iнтересiв учасникiв правовiдносин.
За такого пiдходу об’єкт правовiдносин знаходиться за межами юридичного змiсту правовiдносин, тобто поза суб’єктивними правами та обов’язками. Це тi явища (предмети) оточуючого нас свiту, на якi направленi суб’єктивнi права та обов’язки.
Уявляється, що матерiальнi та нематерiальнi блага є метою, заради якої особи вступають у правовiдносини. Завдання юриспруденцiї полягає у вивченнi дiй учасникiв правових вiдносин, а не речей та iнших благ, заради яких вони вступають у правовiдносини. Важливо встановити характер цих дiй, їх вiдповiднiсть юридичним правам та обов’язкам суб’єктiв. Якщо така вiдповiднiсть iснує, то одночасно досягається мета, яку ставили перед собою учасники правовiдносин. Речi, предмети матерiального свiту вивчають фiлософiя, соцiологiя, економiчна наука, виробнича практика. Теорiя права виявляє лише юридичнi властивостi речей, що знаходяться у сферi iнтересiв суб’єктiв правовідносин.
3. Суб’єктивнi права - це надана та охороняєма державою можливiсть (свобода) суб’єкта правовiдносин за своїм розсудом задовольняти тi iнтереси, якi передбаченi об’єктивним правом. Право, що належить суб’єкту, називається суб’єктивним правом тому, що тiльки вiд волi суб’єкта залежить, як ним розпорядитися. Це можливiсть не довiльна, а правова, яка встановлює мiру дозволеної поведiнки.
Суб’єктивне право проявляється у трьох рiзновидах: 1) у можливостi позитивної поведiнки власника суб’єктивного права з метою задоволення своїх iнтересiв; 2) суб’єктивне право виражається у можливостi власника суб’єктивного права вимагати певної поведiнки вiд зобов’язаних осiб з метою задоволення своїх законних iнтересiв; 3) суб’єктивне право включає у себе можливiсть власника суб’єктивного права звернутися до компетентних державних органiв за захистом своїх порушених прав.
4. Юридичнi обов’язки - це передбачена законодавством та охороняєма державою необхiднiсть належної поведiнки учасника правових вiдносин у iнтересах власника суб’єктивних прав (індивіда, органiзацiї, держави в цiлому).
Якщо змiст суб’єктивних прав утворює мiра дозволеної поведiнки, то змiст обов’язкiв - мiра належної, необхiдної поведiнки у правовiдносинах. Зобов’язанiй особi диктується мiра належної поведiнки з метою задоволення iнтересiв власника суб’єктивних прав.
Змiст юридичних обов’язкiв виражається у двох рiзновидах: 1) у необхiдностi здiйснювати активнi позитивнi дiї на користь iнших учасникiв правовiдносин (власникiв суб’єктивних прав); 2) юридичнi обов’язки полягають у необхiдностi утримання вiд дiй, заборонених нормами права.
Юридичнi права та обов’язки у правовiдносинах - це не сама поведiнка суб’єктiв, а надання можливостi чи необхiдностi певної поведiнки, передбаченого нормою права. Реалiзацiя суб’єктивних юридичних прав та обов’язкiв означає їх вплив на фактичну поведiнку учасникiв правовiдносин, втiлення закладеної у них мiри дозволеної та належної поведiнки у реальнi суспiльнi вiдносини.
Правовiдносини виникають, змiнюються або припиняються внаслiдок настання певних життєвих обставин (фактiв).
Юридичнi факти - це конкретнi життєвi обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, змiну або припинення правових вiдносин. Юридичнi факти формулюються у гiпотезах правових норм, вони спричиняють вiдносини мiж суб’єктами на пiдставi приписiв правової норми.
Юридичнi факти мають велике значення для практики правового регулювання суспiльних вiдносин. Вiд наявностi або вiдсутностi вiдповiдного юридичного факту залежить визнання чи невизнання права або обов’язку певного суб’єкта. За рiзними ознаками юридичнi факти подiляються на такi видовi групи: 1. За юридичними наслiдками: - правовоутворюючi - на основi яких суб’єкти набувають певних прав та обов’язкiв; - правозмiнюючi - що тягнуть за собою збiльшення або зменшення обсягу певних прав чи обов’язкiв; - правоприпиняючi - що лiквiдують певнi права i обов’язки, носiєм яких суб’єкт був до виникнення цих фактiв. 2. За складом: - простi - що складаються з одного факту, якого досить для настання юридичних наслiдкiв; - складнi - що являють собою певну сукупнiсть окремих фактiв, необхiдних для настання юридичних наслiдкiв. 3. За тривалiстю у часi: - одноактнi - що складаються з одноразового акту їх виявлення; - триваючi - тривала у часi ознака. 4. За їх зв’язком з iндивiдуальною вольою суб’єкта: - подiї; - дiї.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
