Кожна галузь права має свiй специфiчний метод правового регулювання. Головною рисою, що визначає відмінності у способах впливу права на суспiльнi вiдносини, є характер взаємного становища учасникiв правових вiдносин. В одних галузях переважає метод владного зобов’язування, в других - рiвноправностi сторiн (дозвiл), у третiх - заборони недозволених дiй (заборона). Галузi права використовують методи правового впливу в рiзних поєднаннях в залежностi вiд характеру суспiльних вiдносин.
Метод правового регулювання - це засоби впливу галузi права на певний вид суспiльних вiдносин, який є предметом її регулювання. Метод безпосередньо визначається предметом правового регулювання: саме конкретний змiст виду суспiльних вiдношень визначає своєрiднiсть засобiв юридичного впливу.
Система права є об’єктивним правовим явищем, що формується на пiдставi загальних закономiрностей суспiльного життя. Будучи вiдображенням реально iснуючої системи суспiльних вiдносин, система права будується не за довiльним розсудом людей, а на пiдставi об’єктивної дiйсностi.
Система законодавства будується за iншим принципом. У її формуваннi значне мiсце займає суб’єктивний чинник, обумовлений потребою правової практики, необхiднiстю враховувати змiни у формах людського спiлкування. Функцiональну основу людського життя становить взаємозв’язок та взаємо- залежнiсть рiзних за своїм змiстом суспiльних вiдносин. У певнi сфери людської дiяльностi об’єктивно включається багато рiзновидiв соцiальних зв’язкiв. Не завжди можливо виявити таку iзольовану область суспiльного життя, де б переважав тiльки один вид суспiльних вiдносин, що є предметом регулювання однiєї галузi права. Звiдси практична необхiднiсть охопити загальним правовим регулюванням усю багатоманiтнiсть суспiльних вiдносин, що виникають у рiзних сферах людської життєдiяльностi ( на виробництвi, в побутi, у сферi послуг, охорони здоров’я).
Законодавець повинен враховувати об’єктивнi потреби суспiльного життя у своїй суб’єктивнiй правотворчiй дiяльностi, однак не вiльний змiнювати змiст правових норм, що регулюють певний галузевий вид суспiльних вiдносин.
Система законодавства - це сукупнiсть джерел права, якi є формою вираження правових норм. Тому право не iснує поза законодавством. Вони спiввiдносяться як форма та змiст. Саме в законодавствi (джерелах права) правовi норми та їх рiзнi структурнi утворення отримують свiй реальний вираз, зовнiшнiй прояв. В цьому система права та система законодавства в цiлому узгоджуються.
Разом з тим вони вiдрiзняються за структурними елементами та за своїм змiстом. Первинним елементом системи права є норма права, яка складається iз гiпотези, диспозицiї та санкцiї. А первинним елементом системи законодавства є стаття нормативно-правового акту, яка не завжди містить усi три структурних елемента правової норми. У нiй інколи викладенi лише два елементи: гiпотеза та санкцiя, - диспозицiя може мiститись в iншiй статтi цього нормативно-правового акту (вiдсилочний спосiб викладення) або зовсiм у iншому актi (бланкетний спосiб викладення). Бiльш того, в одному i тому ж нормативному актi можуть мiститися норми рiзних галузей права, які забезпечуються санкцiями, що містяться в iнших нормативних актах (наприклад, закони про власнiсть, про пiдприємства, про пiдприємництво, мiсцеве самоврядування та iншi).
Один i той же нормативно-правовий акт може регулювати рiзнi за своїм змiстом види суспiльних вiдносин, включаючи норми кiлькох галузей права, тому у нього не може бути єдиного предмету та методу правового регулювання. Це пояснюється тим, що в реальному життi виникає потреба урегулювати одним чи групою нормативно-правових актiв не один вид суспiльних вiдносин, що дiють у певнiй сферi: сiльськогосподарському виробництвi, транспортному обслуговуваннi, обороннiй дiяльностi держави.
Рiзноманiтнiсть та взаємозв’язок соцiальних вiдносин, що виникають у рiзних сферах суспiльного життя, необхiднiсть їх ефективної органiзацiї обумовлює створення у системi законодавства таких структурних елементiв, якi не збiгаються iз системою права. Тому галузi права не завжди вiдповiдають галузям законодавства.
Система законодавства включає у себе наступнi основнi види галузей законодавства: 1. Галузеве законодавство мiстить норми, якi регулюють якiсно визначенi суспiльнi вiдносини, що є предметом однiєї галузi права (наприклад, земельне, сiмейне, кримiнальне законодавство). 2. Внутрiшньогалузеве законодавство виражає норми пiдгалузi або iнститута права, якi регулюють рiзновид галузевих суспiльних вiдносин (законодавство про авторськi та сумiжнi права у складi цивiльного законодавства; законодавство про надра, водне, лiсове законодавство як внутрiшньогалузевi елементи земельного законодавства; банкiвське законодавство у складi фiнансового законодавства). 3.Комплексне законодавство включає норми кiлькох галузей права, якi регулюють рiзнi за своїм видовим змiстом суспiльнi вiдносини, що складають вiдносно самостiйно сферу суспiльного життя (господарське, транспортне, воєнне законодавство). Предметом регулювання комплексних галузей законодавства на вiдмiну вiд галузей права є не вид, а сфера суспiльних вiдносин, що об’єднує рiзнi їх види. Будучи предметом регулювання норм кiлькох галузей права, вони разом з тим мають певну єднiсть, обумовлену спiльнiстю мети та завдань людської дiяльностi. Єднiсть та взаємопроникнення галузевих груп суспiльних вiдносин визначають спiльнiсть та взаємозв’язок норм права, що їх регулюють.
Норми права існують для того, щоб активно впливати на поведiнку людей, регулювати суспiльнi вiдносини. Вплив права на поведiнку людей здiйснюється через їх волю та свiдомiсть. Дякуючи правовому регулюванню люди можуть дiяти так, як це зумовлено нормами права. Їх поведiнка упорядковується, приводиться у вiдповiднiсть з потребами суспiльного розвитку, загальними та iндивiдуальними iнтересами громадян держави.
Реалiзацiя норм права є втiленням їх приписiв у поведiнцi людей.
Розрiзняються наступнi форми реалiзацiї норм права: здiйснення (використання) прав, виконання обов’язкiв, дотримання обов’язкiв та застосування норм права (особлива форма їх реалiзацiї). 1. Здiйснення (використання) прав виражається у реалiзацiї можливостей, якi надаються учасникам суспiльних вiдносин нормами права. У цiй формi здiйснюються, наприклад, норми, якi закрiплюють за громадянами право приймати участь у виборах представницьких органiв державної влади; право володiти, користуватися та розпоряджатися своїм майном та iншi. Особливiсть цiєї форми реалiзацiї полягає у тому, що учасники суспiльних вiдносин можуть здiйснювати дiї, якi дозволенi нормами права. 2. Виконання обов’язкiв полягає в обов’язковому здiйсненнi активних дiй, якi приписанi нормами права. У такiй формi реалiзуються норми, якi визначають юридичнi обов’язки громадян, посадових осiб, державних та суспiльних органiзацiй, їх органiв. Наприклад, обов’язок поставщика у певний строк передати покупцевi продукцiю; обов’язок боржника повернути борг; обов’язок свiдка давати правдивi показання правоохоронним органам. Особливiсть цiєї форми реалiзацiї виражається у тому, що суб’єкти повиннi, незалежно вiд власного бажання, вчинювати активнi дiї, передбаченi нормами права. 3. Дотримання обов’язкiв виражається в утриманнi вiд вчинення дiй, заборонених юридичними нормами. Суть цiєї форми реалiзацiї норм права полягає невчиненнi дiй, якi заподiюють шкоду суспiльству, державi, особистостi. Так, не вчиняючи дiй, що забороненi нормами права, громадяни реалiзують вимоги цих норм. На вiдмiну вiд виконання дотримання обов’язкiв носить пасивний характер, оскiльки юридичнi обов’язки при цьому реалiзуються через утримання вiд певних дiй. У першому випадку громадяни повиннi активно дiяти, щоб реалiзувати норму права, а в другому, навпаки, не здiйснювати заборонених дiй.
Вказанi форми реалiзацiї правових норм вважаються безпосереднiми, оскiльки правовi приписи реалiзуються самими учасниками суспiльних вiдносин. Якщо ж цi форми не дозволяють у повному обсязi реалiзувати права та обов’язки, передбаченi правовими нормами, виникає необхiднiсть у використаннi застосування права як особливої форми його реалiзацiї. Застосування норм права необхiдно тодi, коли вищевказаних форм виявляється недостатньо для повної реалiзацiї правових норм та необхiдне втручання в цей процес спецiальних компетентних органiв.
Застосування норм права - це владна дiяльнiсть компетентних державних органiв по реалiзацiї правових норм вiдносно конкретних життєвих випадкiв та iндивiдуально-визначенних осiб.
Характернi ознаки застосування норм права: 1. Правозастовчу дiяльнiсть здiйснюють лише компетентні державнi органи (посадовi особи) або громадськi органи уповноваженi державою. Наприклад, державна адмiнiстрацiя, суд, адмiнiстрацiя пiдприємства, командир вiйськової частини, профспiлковий комiтет. Окремi ж громадяни, якi не є посадовими особами, спецiальних повноважень не мають i, отже, застосовувати норми права не можуть. 2. Дiяльнiсть по застосуванню норм права має державно-владний характер. Такою є дiяльнiсть суду при здiйсненнi правосуддя або слiдчого при розслiдуваннi кримiнальної справи. 3. Змiст правозастовчої дiяльностi полягає у виданнi на пiдставi норм права iндивiдуальних правових приписiв (актiв). Цi акти вiдносяться до визначених життєвих випадкiв та адресованi конкретним особам. Наприклад, рiшення виконкому про видачу окремому громадянину ордера на квартиру, вирок суду вiдносно особи, яка скоїла злочин. 4. Застосування норм права здiйснюється у суворо встановленому законом порядку. Особливо важливе значення такий порядок має при застосуваннi норм кримiнального та цивiльного права, забезпечуючи послiдовне проведення законності, глибокий та всебiчний розгляд обставин конкретної юридичної справи.
Випадки, коли виникає необхiднiсть у застосуваннi норм права. 1. Норма права застосовується компетентними органами тодi, коли передбаченi юридичнi права та обов’язки не можуть виникнути у конкретних осiб та реалiзуватися без їх державно-владної дiяльностi. Для виникнення та реалiзацiї цих прав та обов’язкiв у кожному окремому випадку необхiдно видання компетентним органом владного рiшення вiдносно конкретної особи. Наприклад, для того щоб реалiзувати право на працевлаштування, необхiдно офiцiйне рiшення адмiнiстрацiї пiдприємства, органiзацiї про прийняття на роботу, тобто видання наказу керiвником установи про реалiзацiю вказаних прав. 2. Правозастосовча дiяльнiсть компетентних органiв необхiдна у тому випадку, коли iснують певнi перешкоди для використання суб’єктивних юридичних прав громадянами або органiзацiями. Наприклад, громадянин придбав на законнiй пiдставi будинок, а iншi особи створюють перешкоди для реалiзацiї ним права володiння придбаним будинком. У такому випадку громадянин звертається в адмiнiстративний орган або суд, якi приймають рiшення, що поновлює порушенi права власника будинку. 3. Необхiднiсть у застосуваннi норм права виникає i тодi, коли юридичнi обов’язки не виконуються добровiльно. Наприклад, одна органiзацiя зобов’язалась за договором поставляти iншiй органiзацiї певну продукцiю, але не виконала свої зобов’язання. У цьому випадку компетентний орган (арбiтраж, суд) виносить владне рiшення, на пiдставi якого у примусовому порядку забезпечується виконання органiзацiєю своїх зобов’язань за договором. 4. Правозастосовча дiяльнiсть завжди необхiдна, якщо вчинене правопорушення i потрiбно визначити вiдповiдну мiру юридичного стягнення правопорушнику. Так, при вчиненнi вiйськовослужбовцем дисциплiнарного проступку стягнення визначає лише командир (начальник), застосовуючи вiдповiдну норму Дисциплiнарного статуту. Коли ж вчинюється злочин, мiру покарання визначає тiльки суд, на пiдставi норм кримiнального права.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
