Політичний (державний) режим тісно пов'язаний із формами правління. Державний режим — це різновид політичного режиму, який має домінуюче місце в суспільстві. Державний режим — це сукупність чи система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Він характеризується станом демократичних прав і свобод людини та інших суб'єктів суспільних відносин, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів.
Сучасна теорія держави розрізняє два основних типи політичних режимів: демократичний і тоталітарний. Ця класифікація виходить ще від Платона, який виділяв, окрім «найкращої держави», тимократію (панування шляхетних воїнів), олігархію (правління багатих родин), демократію і тиранію; остання, якщо користатися сучасною термінологією, є тоталітаризм.
Термін “демократія” в перекладі з грецької означає влада народу. В сучасний період є багато визначень демократії. Більшість спеціалістів приходять до висновку, що демократія — це певна форма правління, заснована на дотриманні прав людини і свободи особи. Останнім часом демократію розглядають не тільки як владу більшості над меншістю, але і як гарантію прав меншості, прав опозиції. Демократія — це свобода і відповідальність усіх суб'єктів суспільних відносин за свою поведінку і діяльність.[13]
Демократичний режим — це такий режим, коли державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, коли враховуються інтереси всіх соціальних груп населення через демократичні інститути: вибори, референдуми, засоби масової інформації. Демократичний режим поділяють на такі види: демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний.
Демократія й олігархія були історією переборені (перша - цілком, друга - частково), а демократичний і тоталітарний режими перетворилися нині в пануючі форми. Їхнє сучасне тлумачення відрізняється від платонівського. Державовідча думка ХХ століття протиставляє демократію як політичну форму, що забезпечує прогрес, тоталітаризму як утіленню політичної реакції, тоді як у Платона обидві вони суть форми виродження «найкращої держави». Правда, тиранія (платонівський еквівалент сучасного тоталітарного режиму), у цій градації займає останнє місце і тому страждає найбільшою виродженністю.
Загальний хід процесу виродження, по Платону, такий. «Найкраща держава» - ідеал, що відрізняється стабільністю. Тимократія відрізняється від неї насамперед елементом нестабільності: ще вчора єдиний патріархальний клас розщеплюється під впливом власницьких інтересів і конкуренції. «Скупчення золота в коморах у приватних осіб губить тимократію, - говорив Платон, - вони насамперед вишукують, на що б його ужити, і для цього переписують закони, мало рахуючись з ними». Виникає конфлікт між чеснотою і багатством. «Коли встановлюються порядки, по яких до влади не допускаються ті, у кого немає визначеного майнового цензу, перемагає олігархія, що тримається на збройній силі або залякуванні», тобто за допомогою політичного насильства, як сказали б ми сьогодні. Виникнення олігархії створює передумови для початку громадянської війни між олігархіями і найбіднішими шарами. Соціальна міжусобиця, якщо в ній перемагають бідняки, приводить до демократії, у результаті чого супротивники знищуються або виганяються, інші зрівнюються в цивільному стані і можливостях займати державні посади. Установлюється «царство волі» і як наслідок цього - беззаконня. Реакцією на витлумачену в такий спосіб демократію є тиранія - незаконна влада одного. Порівняння платонівської концепції політичних режимів (держав) із сучасним державознавством свідчить, що в ній міститься в зародку практично всі елементи політичної думки, за допомогою яких і сьогодні формуються політичні теорії: типологія політичних режимів (держав), їхня історична послідовність, закономірність їхньої зміни, форми переходу від одного типу держави до іншого (наприклад, революція, громадянська війна), і навіть вказівку на джерела історичних змін, серед яких Платон позначає і те, що пізніше марксисти назвали класовою боротьбою.[14]
Політичний режим демократичного типу має своєї соціально-економічною передумовою існування суверенних індивідуальних суб'єктів, що є власниками економічних умов свого життя і які будують відносини один з одним на основі обміну і договору.
Політичними передумовами цього режиму є: * відсутність єдиної, обов'язкової для всіх державної офіційної ідеології, що однозначно визначає мету суспільно - історичного розвитку, а іноді і політичні засоби її досягнення; * наявність вільно формованих позадержавних політичних партій, що відбивають соціальну диференціацію цивільного суспільства; * обмеження політичної ролі партій участю у виборах, на яких вони виступають з розробленою виборчою програмою, що відбиває інтереси партією соціальної групи цивільного суспільства, яке вони представляють; * функціонування політичної системи, що припускає боротьбу, конкуренцію політичних партій, угоду між ними, утворення коаліцій політичних сил, що прагнуть до парламентської більшості й одержання вирішальної ролі в державному управлінні; передбачається, що виникаюча в такий спосіб політична боротьба є відображення соціально - економічної конкуренції усередині цивільного суспільства; * існування не визначальної державну політику і тому не несущої за неї відповідальність меншості, у функцію якої входить опозиційна політична діяльність, розробка альтернативних програм суспільного розвитку, позитивна критика державного керівництва, ідеологічна і кадрова підготовка його зміни; * наявність політичних воль (гласність, воля слова, преси, вуличних ходів, демонстрацій, мітингів, протестів і т.д. і т.п.), за допомогою яких суверенні об'єкти цивільного суспільства здійснюють свою самодіяльність у сфері політичного життя.
Реалізація цих передумов робить політичний режим демократичним.
Головне в політичному режимі - порядок і умови формування державної влади. Умови демократії забезпечують у цьому процесі вирішальну роль народу. Демократичний режим уможливлює послідовно визначальний зв'язок населення з партіями, партій через вибори які проводяться періодично з представницькою владою, представницької влади з владою виконавчою. Такий порядок вважається головним достоїнством демократичного політичного режиму, тому що забезпечує систематичну зміну правителів мирним, ненасильницьким шляхом.[15]
Політичний режим тоталітарного типу такою перевагою не володіє. Для нього характерно насильницьке нав'язування населенню суспільних порядків, чиї моделі розроблені на основі єдиної ідеології. Панування цих порядків досягається за допомогою монопольного тоталітарного контролю над політикою, економікою, культурою і побутом. Ідеологічна й організаційна єдність забезпечується політичним пануванням Партії, очолюваної Вождем. Вона підкоряє собі державу. У її руках знаходяться засоби масової інформації, друку. У методах управління переважає політичне і фізичне насильство, поліцейський і жандармський терор.
Подібні властивості, здавалося б, виключають можливість ненасильницької зміни тоталітарної влади. Однак, як показав досвід Чехословаччини, Угорщини, багато в чому Польщі і, можливо, СРСР, тоталітарний політичний режим здатний до самозміни з поступовим і відносно мирним переходом до посттоталітарного, а потім, очевидно, і до демократичного. У всякому разі такого роду перехід успішно здійснений в Іспанії, Греції, Чилі, які відмовилися від фашистських режимів і вибрали демократичний шлях розвитку.
Політичний режим авторитарного типу - третій його вид, зафіксований сучасною теорією держави. Він є проміжним між тоталітарним і демократичним режимами, перехідним від одного до іншого. При цьому перехід може здійснюватися як убік демократії, так і убік тоталітаризму.
Перехідний, проміжний характер авторитарного режиму визначає «розмитість», нечіткість багатьох його властивостей. У ньому можна спостерігати риси і тоталітаризму, і демократії. Головна його особливість полягає в тому, що державна влада не має тоталітарного характеру і не досягає повного контролю над усіма сферами економічного, політичного і культурного життя. У ньому немає єдиної державної обов'язкової для всіх ідеології, що замінюється ідеологічними конструкціями типу теорії національного інтересу, ідеями патріотизму і т.п. Управління здійснюється не настільки твердими, як при тоталітарному режимі, засобами. Масовий терор відсутній.
Авторитарний режим — це такий режим, коли порушуються або обмежуються основні права людини, особливо її свобода, честь і гідність; коли влада зосереджується в руках невеликої групи людей або однієї особи; коли забороняється легальна діяльність політичних партій і громадських об'єднань, які знаходяться в опозиції.
Авторитарний режим має такі різновиди: тоталітарний, фашистський, військово-диктаторський, расистський, автократичний, вождізм.
Наприклад, в колишньому СРСР в 30—50-ті роки був яскраво виражений тоталітарний режим з ознаками вождізму.
Авторитарні політичні режими з'являються на авансцені історії тоді, коли влади мають намір приступити до корінних реформ суспільного ладу і здійснити «революцію зверху» (наприклад, перехід в Іспанії від фашистського ладу до демократичного в останній період правління каудильйо Франко, почата в СРСР у 1985 р. перебудова відбувалися в умовах авторитарних режимів).
Варто мати на увазі, що класифікація політичних режимів у теорії держави розглядає саме їхні типи, яких у чистому вигляді в реальній історії не існує.
Політичний режим як елемент форми держави обумовлює й інші характеристики державного устрою, у першу чергу впливаючи на форму правління.
Порівняльна характеристика форми держави й історичного типу держави.
Тип держави - це сукупність істотних ознак, властивих державам єдиної суспільно-економічної формації.
В основі поділу держав на типи лежать економічні відносини: 1) відносини з виробництва матеріальних благ; 2) способи розподілу матеріальних благ; 3) способи споживання матеріальних благ.
Існують 2 класи:
Експлуатуючі й експлуатовані (базуючись приватній власності)
Держава являє собою знаряддя за допомогою якого пануючий клас зміцнює своє панування. Тому кожній формі експлуатації відповідає визначений тип держави і права: рабовласницький, феодальний, буржуазний.
Рабовласницька держава. Держава - монархія, республіка (аристократична, демократична).
Феодальне - монархії, міські республіки
Буржуазного типу - демократичні республіки, конституційні монархії.
Типологія держав тісно зв'язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу його організаційного пристрою, методів здійснення державної влади.
Чіткого співвідношення між типом і формою держави немає. З однієї сторони в межах держави того самого типу можуть зустрічатися різні форми організації і діяльності державної влади, а з інший держави різного типу можуть мати однакову форму. Своєрідність конкретної форми держави будь- якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами і цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від його змісту і визначається їм.[16]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
