Річний бюджет або прогнозні кошториси доходів і витрат повинні схвалюватися одночасно і куруючим міністерством і міністерством економіки і фінансів. Рішення про участь у капіталі інших підприємств (або про продаж акцій) також підлягають попередньому схваленню обох міністрів.
Програма капіталовкладень складається Фондом економічного і соціального розвитку (FDES), а зaймы, розташовані державними підприємствами, повинні одержати попередні дозволи з боку Міністерства фінансів.
Державні підприємства підлягають також контролеві апостеріорі, що покликаний перевірити правильність і ефективність керування. Цей контроль здійснюється особливою адміністративною інстанцією - Рахунковою палатою, що кожні два роки готує доповідь про керування і фінансові результати державних підприємств.
На кожному державному підприємстві працює бухгалтер-ревізор, призначений судовою владою. У його функції входить аудит правильного оформлення бухгалтерської звітності.
Парламент країни крім контролю за діями уряду, в тому числі в частині виконання бюджету, може створювати спеціальні комісії з розслідування випадків виявлених порушень у діяльності державних підприємствах.
Контроль за інвестиціями державних підприємств.
Дозвіл на здійснення інвестицій великими націоналізованими підприємствами, надається Фондом економічного і соціального розвитку (FDES), Дирекція якого складається з представників зацікавлених відомств під головуванням Міністра економіки і фінансів.
Роль Фонду полягає в тому, щоб розширення заборгованості державних підприємств не вийшло з під контролю, а також у регулюванні графіка позик у залежності від стану фінансового ринку. Мова йде про розподіл державних інвестицій у часі, щоб без надзвичайної напруги забезпечити фінансування усього їхнього обсягу в залежності від наявних заощаджень.
FEDS являє собою механізм міжміністерського арбітража, що функціонує на двох рівнях: Керуюча рада і спеціалізовані комітети.
Керуюча рада працює під головуванням Міністра економіки і фінансів і включає міністрів економічної спрямованості, що курує державні підприємства. У раду входять також деякі директори центральних відомств, комісар. Генерального комісаріату планування (ГКП), Керуючий Банку Франції і інш.
Рада збирається два рази на рік, а в проміжках між сесіями робота ведеться за допомогою трьох спеціалізованих комітетів: енергетики, транспорту і зв'язку, що є його відображенням на технічному рівні. Вони роблять порівняльний розгляд у присутності зацікавлених підприємств запропонованих ними програм капіталовкладень.
Таким чином, Спеціалізовані комітети роблять оцінку ефективності капіталовкладень, а керуюча рада переносить такий розгляд по окремим підприємствам у загальноекономічний контекст.
Основними причинами необхідності контролю за капіталовкладеннями держпідприємств є: неадекватність механізмів ринку для визначення оптимальних обсягів інвестицій природних монополій, необхідність визначити оптимальний обсяг засобів, що може залучатися цими підприємствами на фінансових ринках, приймаючи на увагу потреби інших підприємств і місцевої влади, потреба в сприянні міжгалузевої конкуренції природних монополій - електрика і газ для опалення житла, залізниці, авіація, автостради для перевезення пасажирів.
Великі стратегічні рішення у відношенні національних підприємств (програма ядерної енергетики, високошвидкісних магістралей, і т.п..) є предметом урядової процедури, прийнятої в кожнім конкретному випадку і зовсім незалежно від FDES. Базуючи на загальних напрямках , обраних урядом, щорічний розгляд по лінії FDES відноситься потім до конкретного впровадження цих великих рішень і до графіка освоєння відповідних капіталовкладень.
Державні підприємства конкурентного сектора
Дії держави як мажоритарного акціонера на підприємствах конкурентного сектора підкоряється загальноприйнятим нормам комерційного права. Разом з тим, для прийняття рішень про їхню участь у капіталі інших підприємств потрібний попередній дозвіл Міністерства економіки і фінансів. Також вони підлягають контролеві Рахункової палати.
У великих державних підприємствах держави, як правило, належить більш 66%, що визначається метою збереження кваліфікованої більшості, необхідного для прийняття ключових питань (злиття, поглинання, зміни статуту, збільшення акціонерного капіталу).
Фінансування державних підприємств
Участь держави в розширенні фондів державних підприємств може здійснюватися шляхом надання капітальних дотацій адміністративним установам або шляхом збільшення статутного капіталу, що забезпечує Держава-акціонер.
Існує практика реінвестування дивідендів, перетворення конвертованих облігацій в акції. Держава надає деяким державним підприємствам (наприклад, транспортним) субсидії на переоснащення, або в окремих випадках - експлуатаційні субсидії. Крім того, держава може гарантувати як внутрішні, так і зовнішні позики державних підприємств.
Для перешкоди розмиванню державного пакета акцій держава надала можливість випуску цінних паперів, що дозволяють збільшувати власні фонди без продажу акцій приватним інвесторам.
До числа таких інструментів відносяться партисипативні папера, що представляють собою боргові зобов'язання, процентна прибутковість яких прив'язана до розмірів прибутку підприємства, а погашення здійснюється винятково з ініціативи позичальника.
Схожим інструментом є інвестиційні сертифікати, що виступають близьким аналогом привілейованих акцій. Вони дозволяють претендувати на частину майна підприємства, але не дають права голосу. Іноді при виплаті дивідендів інвестиційні сертифікати мають пріоритет стосовно акцій.
Починаючи із середини 70-х років, у відносинах між державою і держпідприємствами наступив перелом - на зміну логіки підпорядкування й опіки стала приходити логіка узгодження інтересів і співробітництва між відповідальними партнерами.
Основним способом взаємодії держави з держпідприємствами став висновок контрактів. На першому етапі підприємство у взаємодії з державою і представниками персоналу розробляє власний план розвитку. Потім держава і держпідприємство беруть контракт, термін дії якого збігається з терміном дії плану підприємства.
У першій частині контракту визначаються середньострокові цілі розвитку підприємства, що відбивають пріоритети обох сторін . В другій частині уточнюються задачі, що відповідають загальнонаціональним інтересам, у виконанні яких Держава розраховує на підприємство: зобов'язання в області зайнятості, НИОКР, експорту й економії енергії. У третій частині уточнюється характер фінансових відносин між державою і підприємством, а також результати діяльності підприємства - рентабельність, виплата дивідендів.
З 1989 р. було прийняте рішення підписувати з держпідприємствами конкурентного сектора цільові контракти, що не передбачають ні твердих зобов'язань держави по фінансуванню, ні зобов'язань по виплаті дивідендів з боку підприємств.
Перетворення державних підприємств і приватизація
Існує три основних шляхи зміни статусу державного підприємства:
- Держава може додати статус юридичної особи будь-якій службі, що займається виробничою і комерційною діяльністю, і створити державні установі.
- Перетворення державної установи в акціонерне товариство. Така операція, що не означає вихід підприємства з державного сектора, може бути здійснена на основі декрету. З юридичної точки зору операція складається з двох частин: Розпуск установи з передачею його активів, прав і зобов'язань в руки держави; наступна передача цих активів (державної) акціонерної компанії, що вже існувала, або спеціально створюється в обмін на акції, що знову випускаються. Така передача активів може здійснюватися тільки на загальних, застосовуваних до всіх компаній, підставах, тобто після оцінки, виробленої незалежним експертом, що несе юридичну відповідальність за її відповідність.
-Приватизація. Відповідно до Конституції країни питання передачі власності приватному секторові знаходяться в компетенції законодавчої влади, що реалізує ці права безпосередньо, або за посередництвом Уряду або Міністерства економіки і фінансів.
Комісія з приватизації, сім членів якої призначаються урядовим декретом, оцінює вартість приватизованих підприємств. Ця оцінка ґрунтується на біржовій капіталізації, вартості активів, реалізованих прибутках, стані наявних філій і перспективах розвитку.
Ціна, по якій пропонуються акції приватизованого підприємства, встановлюється постановою Міністра економіки і фінансів на основі рекомендації Комісії і не може бути нижче її оцінки.
Операції по приватизації можуть здійснюватися або через Фондову біржу шляхом публічної пропозиції про продаж акцій за ціною, обумовленої попитом та пропозицією, або, минаючи фінансовий ринок, по підпискі і за ціною, що фіксується державою. Остання процедура використовувалася, зокрема, для придбання частини капіталу "стабільними" великими акціонерами. Вони утворювали "тверді ядра" у капіталі підприємств і їм заборонялося перепродувати акції протягом двох-трьох років після приватизації.
Вартість акцій, що продавалася закордонним юридичним і фізичним особам, не повинна була перевищувати 20% капіталу приватизованих підприємств (крім резидентів країн Європейського співтовариства, на яких дане обмеження не поширюється). Постановою Міністерства економіки і фінансів цей поріг міг бути знижений до 5%, якщо його діяльність зв'язана з "забезпеченням суспільного порядку, виробництвом і продажем озброєнь і бойової техніки, охороною здоров'я". У процесі приватизації звичайні акції можуть бути за умовами приватизації перетворені в "особливі", що дають право блокувати після приватизації будь-яка нова участь у капіталі, що перевищує 10% від його величини.
Відповідно до Закону “Про приватизацію” 1993 р. зафіксована можливість оплати акцій на виплати (максимально протягом трьох років), введення дворічної заборони на перепродаж акцій, що розподіляються між працівниками підприємства, призначення урядом двох членів адміністративної ради приватизованого підприємства.
2.7 Державне регулювання соціальної сфери
Історія медицини у Франції має давні традиції.
Однак тільки із середини XІ століття держава стала централізовано вирішувати соціальні проблеми, серед яких важливе місце займало санітарне і медичне обслуговування населення.
На початку XX століття з'явилися перші міністерства, що були покликані вирішувати соціальні проблеми на державному рівні. У першу чергу вони займалися забезпеченням питань, пов'язаних з охороною здоров'я, гігієною, демографією, міграцією і соціальним страхуванням.
Протягом всього періоду існування державної політики в області охорони здоров'я у Франції питання, що стосуються медицини й охорони здоров'я займаються й інші міністерства. Так, наприклад, шкільна гігієна й охорона здоров'я студентів перебуває у віданні міністерства народного утворення, охорона здоров'я військових кадрів - у веденні міністерства оборони і так далі.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
