Найбільш фундаментальні праці по розглянутій проблемі належать Дж. і Б. Уайтингам і їхнім співавторам. Вони виходили із психоаналізу, викладеного мовою теорії научання, використовуючи експериментально-психологічну й соціологічну методику польової роботи.
Перші контури концепції, що зв'язує субстанціальну активність (що розуміється як екологічна адаптація), соціалізацію, особливості особистості й проективні системи, були намічені в 1953 р. Дж. Уайтингом разом з И. Чайлдом. Потім розробка цієї теми була продовжена Уайтингом в 1961 р. у статті «Процес соціалізації й особистість», що ввійшла в книгу «Психологічна антропологія», видану за редакцією Ф. Хсю. У новому виданні цієї праці в 1972 р. Дж. Уайтинг у співавторстві із Ч. Харрингтоном доповнив свою схему природним оточенням. Дослідження Дж. і Б. Уайтингов і їхніх співавторів відрізняються глибинним теоретичним осмисленням розглянутого кола проблем і інтенсивною польовою роботою. Найбільш фундаментальним їхнім дослідженням є «Проект шести культур», що включає ряд колективних монографій. Узагальнююча й підсумкова праця цієї серії - книга «Діти шести культур. Психокультурний аналіз» (1975), у якій теоретична концепція Дж. і Б. Уайтингов одержала найбільш різнобічний розвиток і емпіричне підтвердження. Їхня модель психокультурного розвитку - це методологія цілого циклу досліджень; її значення виходить далеко за рамки вивчення розвитку дітей у шести культурах. Це своєрідна матеріалістична концепція відтворення в традиційних культурах. У ній взаємодіють екологічне оточення (клімат, флора, фауна), історія, що підтримують субстанціальні системи, дитяче навчальне оточення (культурне середовище), доросла особистість у єдності придбаної й уродженої тридцятилітніх і проективні системи (релігія, магія, ритуали, мистецтво й відпочинок, ігри, рівень злочинності й самогубств).
У наступних працях Дж. і Б. Уайтинги спеціально розглядали роль оточення в психологічній антропології. «Для психологічної антропології, - пишуть вони, - важливість ментальних факторів пояснюється в першу чергу їхнім впливом на підтримуючі системи, економіку, спосіб життя й соціальну структуру, які детермінують поділ праці, статус і роль дорослих». Ефект такого впливу на психологічні властивості особистості, насамперед у західних цивілізаціях, не завжди помітний. Тому «одна з найважливіших функцій психологічної антропології складається у відшуканні цих схованих розходжень».
Поряд з опосередкованим впливом природного оточення Дж. і Б. Уайтинги виділяють і більше безпосередній його вплив на економіку, соціальну й політичну структуру спільності. Значне місце в їхніх дослідженнях приділяється вивченню безпосереднього впливу природних умов на відношення дітей - батьків. Як показують останні дослідження, ступінь контакту дитини з родителями може істотно впливати на його розвиток у більше пізньому віці. «Згідно з нашою гіпотезою, тісний фізичний контакт, - відзначають Дж. і Б. Уайтинги, - може мати тривалий ефект у реакції на фізичний стрес, фізичний ріст і стиль комунікацій» І, нарешті, на особливості характеру дитини. Важливість безпосереднього контакту з дитиною підтверджується сучасними дослідженнями. Наприклад, Р. Хайнд відзначає, що «тактильні, термальний стимули, що йдуть від матері, вносять істотний вклад у ритм подиху дитини».
Особливу групу становлять дослідження про вплив оточення на психологічні характеристики особистості в рамках етологічного підходу до вивчення культур. В етології людини в розглянутій проблемі аналізується поводження в соціальному й природному просторі. Вплив оточення на психологічні якості особистості відбивається в категоріях, що виражають емоційно-психологічні стани людини: агресивність, ворожість, емпатія, тривога, прихильність, страх, любов і ін. Важливу сполучну роль тут грає потреба в самітності й спілкуванні й ступінь їхнього задоволення в сучасних і індустріальних суспільствах. Регульованність зв'язку «Я - інші», незадоволеність потреби в спілкуванні ведуть до деградації особистості аж до найтяжких психопатологій.
Вивчення впливу соціального й природного просторів складається у встановленні того, у якому ступені вони сприяють існуванню й відсутності, а також інтенсивності емоційно-психологічних станів. Найбільш наочний приклад подібного аналізу - виявлення причин, що сприяють існуванню такої якості людини, як агресивність. На інтенсивність його прояву впливає безпосереднє фізичне оточення: температура повітря, сила звуку, а також ряд соціально-психологічних факторів (скупчення народу, діяльність засобів масової інформації). Предметом вивчення стає й вплив на агресивність, тривожність і тому подібних якостей клімату, географічних умов (високогір'я, зміна або стабільність світлового дня).
Ідеї, сформульовані представниками «Психології народів», в XIX в. одержали різноманітну реалізацію у вивченні культур, що почались в 20 - 30-е роки в напрямку «Культура й особистість». Етнічні або культурно-культурно-обумовлені риси психології індивідів вивчалися також (правда, у трохи більше пізній період часу) і в психології. У психології основна увага приділялася аналізу психологічних рис індивідів в емпіричних культурних дослідженнях. В антропології ж велике значення мав загалькультурологічний аспект досліджень (вивчення національного характеру, значення етнічності в сучасному світі).
Початок етнопсихологічним дослідженням поклав Р. Бенедикт, що опублікував на цю тему дві роботи: «Психологічні типи культур Південно-Заходу» (1928) і «Конфігурації культур у Північній Америці» (1932). Їхня основна ідея полягала в тому, що кожній культурі властиве специфічний тип особистості. Термін «конфігурація культур» означав особливий спосіб з'єднання (зчеплення) елементів культури, що створював образ цілого. У кожному типі культури-особистості виділялася якась домінантна модель поводження або визначальна психологічна риса. Розглянемо деякі типи культур, виділені Р. Бенедикт.
В типі культури індіанців пуебло центральною моделлю поводження є підпорядкування індивідів традиціям групи (віковими, статевими), у якій вони живуть, і утримання від емоційних проявів свого характеру. У даному типі культури в більшому або меншому ступені втілюється ідеал «середнього шляху» (міра у всім). Тут не вітається явне вираження насильства, гніву, ревнощів. Кооперація й терпимість виховуються з дитинства. Регулятивні норми встановлюються формальними структурами, а не індивідами. Іншими словами, існує орієнтація на традиції й форми організації культури, а не на авторитарні санкції вождя. У той же час у таких суспільствах панують досить вільні правила в області родових відносин і сексу.
Тип культури індіанців plains являє собою протилежність порядкам пуебло. Замість кооперації, співробітництва - індивідуалізм, нерідкі відкриті форми насильства. Високий авторитет тих, хто показав себе безстрашними й агресивними, і тих, хто не зупиняється перед насильницьким досягненням цілей.
Тип культури добуанців (жителі островів Добу) відзначений конфліктами й підозрілістю. У культурі акумулюється ворожість у відносинах між чоловіком і дружиною, сусідами й селами. Поширено вірування, що удача, успіх одного означає невдачу іншого. Широко практикується шкідлива магія...
В 40 - 50-е роки психологія народів аналізувалася через поняття «національний характер». Варто мати на увазі, що даний підхід не має на увазі аналогії з індивідуальним характером як сукупністю психологічних рис. Немає й оцінного підходу «гарний - поганий». Дослідження національного характеру орієнтовано на багатомірний аналіз культури з метою виявити специфічні особливості духовної культури, поведінкових стереотипів. Правда, передбачається створення абстрактної моделі особистості, що володіє специфічними установками й настроям у світосприйманні, тобто якостями, близькими до тих, що підпадають під поняття «менталітет».
У ці роки в США була опублікована серія робіт, присвячених дослідженням національного характеру. Серед них «Хризантема й меч» (1947) Р. Бенедикт, «Народи Великоросі» (1948) Г. Горера й Дж. Рикмана, «Теми у французькій культурі» (1954) Р. Метро й М. Мид, «Самотня юрба. Вивчення американського характеру, що змінюється,» (1950) Д. Рисмена. Автори прагнули створити поліфонічний портрет народу, використовуючи особливості укладу життя, повсякденного побуту, норм міжособистісного спілкування, специфіки релігії, традицій, намагалися вловити суб'єктивний дух культури. Прикладом такого ж типу підходу до дослідження можуть служити блискучі нариси про побут народів Японії й Англії російського журналіста В. Овчинікова «Гілка сакури», «Корінь дуба».
Розмаїтість аспектів у вивченні «духу народів» і неослабний інтерес до нього вчених різних країн миру протягом уже ста років указують на життєвість і ненадуманість даної проблеми як повноправної складової частини культурології. Основу національного характеру являє собою стійка повторюваність стереотипів поводження людини, реалізованих насамперед у між персональної взаємодії. Крім цього, національний характер - це й аспект буття культури, що існує в об'єктивних формах (мистецтво, фольклор, релігія, література).
В 70 - 80-е роки вплив оточення на емоційно-психологічні стани особистості досліджується більш системно й цілісно. Насамперед вивчається взаємодія особистість - простір (person - place). Найцікавіше втілення такий підхід одержав у концепції територіального функціонування Р.Б. Тейлора. Територіальне функціонування розглядається у взаємозалежної, культурно - і соціально визначеної системі поводження, відчування, пізнання. Дана концепція має психологічні, соціально-психологічні й екологічні наслідки відповідно для індивіда, малої групи й екологічної системи. Найважливіший психологічний наслідок на індивідуальному рівні - зменшення стресу, що веде до зменшення агресивності, ворожості. На рівні малої групи на основі емпатії підвищується згуртованість. Екологічні наслідки складаються в більше ефективному функціонуванні навколишнього середовища - природної й псевдо природної. Територіальне функціонування ефективно тоді, коли враховані соціальні, культурні, культурно-обумовлені фактори, необхідні для існування людини як у традиційному, так і в сучасному суспільстві.
Звертає на себе увагу такий феномен, як прихильність до місця, обумовлений як «афективні зв'язки між індивідом і його безпосереднім оточенням». Це явище грає далеко не останню роль у формуванні характеру людини, у його відношенні до навколишнього світу.
Література
1.Козлов В.И., Ямсков А.Н. Этническая экология // Этнология в США и Канаде. - М., 1989.
2.Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса (Об этнических чертах психики). - М., 1993
3.Бенедикт Р. Образи культури. Людина й соціокультурне середовище. - К., 1992.
4.Джеймс У. Різноманіття релігійного досвіду. - К., 1993.
Страницы: 1, 2
