нерозвиненість соціально-культурної сфери, брак можливостей задовольнити дозвільні і творчі потреби, проявити соціальну, політичну і творчу активність;

традиції вживання наркотиків (у багатьох культурах вживання наркотичних речовин, наприклад, алкоголю, є складовим елементом обрядів і ритуалів або звичним способом проведення вільного часу);

поширені в суспільній свідомості ілюзії щодо властивостей наркотиків (а саме їх можливості викликати задоволення, "кайф", знімати стрес, активізувати тощо).

Значну роль у формуванні адиктивної поведінки відіграють чинники мікросередовища, такі як негативний приклад батьків, родичів і друзів, асоціальна спрямованість сім'ї, невирішеність сімейних проблем і конфлікти в сім'ях, бездоглядність дитини, а також стійкий конфлікт з мікросередовищем.

Серед особистісних чинників, які зменшують опірність людини негативному впливу середовища і сприяють формуванню адиктивної поведінки можемо виділити:

- низький рівень інтелекту, нездатність передбачити наслідки своїх дій;

- низький рівень духовного розвитку, культури проведення вільного часу;

- низька стійкість до психічних перенавантажень, стресів;

- інфантилізм, імпульсивність, надмірна орієнтація на авторитет;

- гедоністична спрямованість особистості;

- відсутність сенсу життя;

- акцентуації характеру і психопатії (істероїдна, гіпертимна, нестійка);

- наявність функціональних уражень мозку.

Будь-який з наведених чинників сам по собі безпосередньо не призводить до наркотизації окремої людини. Але взаємодія кількох соціальних і психологічних чинників ризику послаблює адаптивні можливості індивіда, робить його вразливішим щодо проблем і збільшує вірогідність того, що при певних обставинах він може звернутися до наркотиків. Тому необхідно визначити групи ризику наркотизації.[12;35]

Група ризику - це умовна група людей, які за своїм соціальним становищем, родом занять або особистісними характеристиками найбільш вразливі щодо певної проблеми. До груп ризику наркотизації можемо віднести:

1. Підлітки та молодь, у родинах яких були випадки алкоголізму, наркоманії. Ризик наркотизації у них пов'язаний з можливою спадковою схильністю до алкоголізму і наркоманії, орієнтацією на негативний приклад батьків або близьких, залученням до вживання наркотиків самими батьками і родичами, таврування з боку оточуючих.

2. Підлітки з проблемних, конфліктних і педагогічно некомпетентних сімей. Дитина в таких сім'ях може відчувати психологічну напругу, агресію, жорстоке ставлення до себе або недостатню увагу з боку батьків. Батьки інколи неспроможні дати дитині необхідні знання, належне виховання. В результаті вона стає психічно нестабільною, прагне більше часу проводити поза домівкою. У дитини може розвинутися негативне ставлення до батьків, бажання причинити їм неприємності, орієнтується на авторитети поза сім'єю.

3. Особи, схильні до кримінальної поведінки та ті, хто виховувався у кримінальному середовищі. Наркотики є складовою частиною кримінальної субкультури.

4. Особи з вираженими відхиленнями поведінці внаслідок психічної патології або дефектів виховання. Названі порушення знижують адаптивні можливості людини, її здатність керувати своїми вчинками можуть призвести до конфлікту із соціальним оточенням.

Проте належність до групи ризику сама по собі ще не призводить до наркотизації. Багато дітей виховуються у неблагополучних сім'ях, мають низький культурний рівень, однак далеко не всі вони стають наркоманами. Формування адиктивної поведінки багато в чому залежить від конкретних обставин життя людини, особливостей її світосприйняття, внутрішнього світу, переживань тієї чи іншої події свого життя. Тому необхідно визначати мотивацію вживання наркотиків. [12;27]

2.4 Характеристика ризикованої поведінки та груп ризику щодо зараження на ВІЛ/СНІД

ВІЛ наділений великою руйнівною силою щодо організму людини, він досить вразливий впливу зовнішнього середовища. ВІЛ може передаватися від однієї людини до іншої лише через кров, сперму, вагінальні виділення і материнське молоко. Зараження може відбутися при статевому акті, при переливанні донорської крові, при користуванні нестерильним медичним обладнанням (у тому числі шприцем), Дитина може заразитися ВІЛ від матері під час вагітності, при народженні та годуванні материнським молоком. ВІЛ не передається повітряно-крапельним шляхом, при контакті здорової шкіри, поцілунках, укусі тварин, через посуд.

Ризикованою щодо зараження ВІЛ може вважатися поведінка, яка збільшує імовірність контакту із зазначеними речовинами інфікованої людини:

- випадкові статеві зв'язки, сексуальні контакти з неперевіреним партнером, особливо без використання запобіжних засобів (презервативів);

часта зміна статевих партнерів;

недотримання вимог санітарії при медичних процедурах;

Основними ознаками ризикованої поведінки щодо ХПСШ та ВІЛ є недотримання норм санітарії та контакт з речовинами (кров, сперма, вигінальні виділення) неперевіреної людини.

З моменту своєї появи СНІД вважався хворобою груп ризику. Дійсно, в розвинутих країнах ВІЛ спочатку поширювався серед чоловіків-гомосексуалістів, ін'єкційних наркоманів, осіб, що займаються комерційним сексом. Але дослідження шляхів поширення інфекції вказує, що заразитися ВІЛ може і людина, яка не входить до зазначених груп (при гетеросексуальному статевому акті, під час медичних процедур тощо). СНІД доцільно називати не хворобою груп ризику, а хворобою ризикованої поведінки. Проте існують певні категорії людей, яким така поведінка властива. Наприклад:

Особи, які вживають наркотики ін'єкційним шляхом. Наркотик часто вживається в компаніях, при цьому може використовуватись спільний нестерильний шприц. Кров інфікованої людини може потрапити до шприца під час ін'єкції. Можливе потрапляння крові до наркотику під час його виготовлення. В момент прийому наркотику наркозалежна людина не завжди здатна думати про особисту безпеку.

Особи, які займаються комерційним сексом. Цей рід занять пов'язаний з частою зміною випадкових статевих партнерів. Користуватися при цьому запобіжними засобами не завжди вдається. Можливі випадки зґвалтування.

Чоловіки-гомосексуалісти (геї). Поширення ВІЛ-інфекції серед осіб цієї групи на перших етапах існування хвороби було пов'язано з особливою небезпекою зараження під час анального статевого акту, високою сексуальною активністю геїв і достатньо високою частотою змін статевих партнерів серед них.

В певному розумінні до груп ризику зараження ХПСШ та ВІЛ ми можемо віднести підлітків і молодь взагалі. Це пов'язано з такими рисами молодої людини, як, з однієї сторони, схильністю до експериментування, в тому числі і у сфері статевих відносин, прагнення емансипуватися від дорослих з їх нормами і правилами життя, а з іншої сторони, браком необхідних знань, життєвого досвіду. [4;22]

Розділ ІІІ Вплив девіантної поведінки на взаємовідносини в сім'ї

В усі часи сім'я була і залишається найважливішим інститутом суспільства. Зміни, які відбуваються у сім'ї, змінюють її роль у суспільстві, впливають на його стан і розвиток. Тому кожне суспільство зацікавлене у стійкій, духовно і морально здоровій сім'ї. Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об'єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких.

Зміцнення устроїв сім'ї шлюбно-сімейних відносин тісно пов'язане з оновленням нашого суспільства, духовним відродженням української нації, державотворенням, економічним і духовним поступом України.

Вчених все більше цікавить проблема психологічної одинокості і її вплив на формування і життєдіяльність особистості. Соціологічні дані показали, що рівень емоційного і в цілому інтелектуального розвитку в дітей, які виховуються у дитячих будинках значно нижчий, ніж у тих, що виховуються у сім'ях. Звичайно, і сім'ї бувають різними. Не випадково багато підлітків висловлюють думку, що сім'я здебільшого займається їх матеріальним забезпеченням: одягом, харчуванням і т.д., що дорослим ніколи спілкуватись з дітьми, а то і бажання такого у них досить часто немає.[12;7]

3.1 Насильство в сім'ї та його наслідки

За останнє десятиліття насильство в сім'ї усвідомлюється як серйозна і масштабна проблема, що породжує безліч інших соціальних та індивідуальних проблем. Зокрема, сформувалося розуміння того, що недостатньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуації.

Наслідками насильства в сім'ї стають тілесні ушкодження, психічні розлади, самогубство, а також втрата почуття самоповаги в жертви. Постійне грубе поводження здатне спровокувати в жертви відповідні насильницькі дії стосовно агресора.

Насильство над дорослими членами сім'ї впливає і на дітей, викликаючи в них різні психоемоційні та психосоматичні розлади, шкільну дезадаптацію і в цілому призводить до порушень процесів розвитку і соціалізації дитини. Сім'ї, у яких відносини будуються на насильстві, входять у групу ризику, тому що діти, які виростають у такій несприятливій атмосфері згодом стають або жертвами, або самі вчиняють насильство проти своїх близьких. За даними статистики 95% людей, що знаходяться в колоніях, у дитинстві були жертвами насильства або його свідками.

Насильство в сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутність дискримінації за ознакою статі, віку, сімейного чи соціального статусу; право не піддаватися жорстокому ставленню; право па життя і фізичну недоторканність; право на високі стандарти фізичного і психічного здоров'я

У психолого-педагогічній літературі немає даних, які б відображали реальні масштаби і частоту випадків насильства в сім'ї, згідно зрозумілих причин: закритість сім'ї як системи (небажання виносити сміття з хати); взаємозалежність жертв і агресорів; недостатність інформації з медичних центрів і правоохоронних органів, що не дозволяє робити висновки про розміри даного явища. Реєстрація випадків насильства утруднена ще й тим, що буває важко віднести деякі акти насильства до кримінальних діянь. Одночасно існують фактори, що перешкоджають звертанню реальних чи потенційних жертв у міліцію. Це обґрунтовані побоювання жертв, що злочинець не буде заарештований, недовіра до правової системи, острах образливого характеру процесу розслідування, небажання робити свою таємницю відкритою для суспільства.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5